Головуючий у першій інстанції: Васильків О.В. Справа №22ц - 3048/2009р.
Доповідач: Сегеда С.М. Категорія ЦП : 41
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 вересня 2009 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:
головуючого Сегеди С.М.,
Гайворонського С.П., суддів: Кононенко Н.А.,
за участю секретаря Шкрабак В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2009 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5,
встановила:
02 грудня 2008 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до відповідача, та уточнивши його, просила встановити порядок користування житловими приміщеннями квартири АДРЕСА_1 (далі - спірна квартира), виділивши їй та ОСОБА_5 у користування житлову кімнату, площею 17, 2 кв.м. та балкон, площею 0, 8 кв.м., а відповідачу ОСОБА_3 виділити у користування житлову кімнату 10, 7 кв.м. Інші нежилі приміщення - кухню, площею 5, 8 кв.м., санвузол, площею 2, 8 кв.м., коридор, площею 6 кв.м., просила залишити у загальному користуванні. Також просила вселити її у зазначену квартиру та зобов'язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні нею.
Свої вимоги мотивувала тим, що їй та відповідачу на праві приватної власності належить по 1\2 частині спірної квартири, але вони з відповідачем не можуть досягти згоди з приводу користування житловими приміщеннями квартири, оскільки відповідач перешкоджає їй у вільному доступу до квартири.
Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення, при цьому посилався на те, що він не чинив позивачці жодних перешкод для її вільного доступу у квартиру та вселення. Позивачка добровільно не перебувала у квартирі протягом тривалого строку, оскільки має постій не місце проживання в м. Москві Російської Федерації. На цей час заперечує проти її вселення, так як на той час, як позивачка залишала житло, у відповідача пропали речі, через що він звертався до правоохоронних органів.
Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_5 - ОСОБА_6, просив позов задовольнити.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_4 були задоволені.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування зазначеного судового рішення із ухваленням нового - про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, які мають впливове значення для справи та порушення судом першої інстанції норм процесуального права.
Ухвалою судової колегії судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 09 червня 2009 року апелянту був поновлений строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши законність і обгрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Ухвалюючи судове рішення про встановлення порядку користування спірною квартирою, суд обґрунтовано виходив із того, що оскільки спірна квартира в рівних частках належить на праві приватної власності позивачці ОСОБА_4 та відповідачу ОСОБА_3, між якими виник спір с приводу користування своєю власністю, то слід встановити порядок користування спірною квартирою.
Також суд дійшов правильного висновку про те, що приміщення загального користування: кухню, санвузол і коридор слід залишити у загальному користуванні сторін.
Разом з тим не можна погодитись з висновком суду про порядок користування сторонами житловими кімнатами, одна із яких має балкон.
Суд не обгрунтував свій висновок, з яких підстав він виходив, залишаючи у користуванні позивачки ОСОБА_4 кімнату площею 17, 2 кв. м. з балконом площею 0, 8 кв. м., а в користуванні відповідача ОСОБА_3 - кімнату площею 10, 7 кв.м.
Судова колегія вважає, що судом не було враховано, що відповідач ОСОБА_3 постійно проживає у спірній квартирі, яка є його єдиним місцем проживання і який користується нею постійно.
В свою чергу, позивачка ОСОБА_4 має постійне місце проживання в м. Москві Російської Федерації, громадянкою якої вона є, в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2, яка належить їй на праві приватної власності.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 не має наміру переїздити до м. Одеси і вселятися в спірну квартиру для постійного проживання. Користування нею спірною квартирою можливе лише періодично, при відвідуванні м. Одеси.
З цих підстав судова колегія вважає, що залишення в користуванні відповідача ОСОБА_3 кімнати площею 10, 7 кв.м., а в користуванні відповідачки ОСОБА_4 - кімнати площею 17, 2 кв.м. з балконом, яка фактично постійно закрита і опечатана, не є справедливим.
У відповідності до п.6 ст.3 ЦК України основною із засад цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність.
Ухвалене судове рішення не відповідає цим засадам, а тому не може визнаватись законним, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність його зміни, залишивши в користуванні позивачки ОСОБА_4 кімнату площею 10, 7 кв.м., а в користуванні відповідача ОСОБА_3 - кімнату площею 17, 2 кв.м. з балконом площею 0, 8 кв.м.
Стосовно вимог апелянта про скасування судового рішення і ухвалення нового - про відмову ОСОБА_4 в задоволенні позовних вимог, то вони задоволенню не підлягають, оскільки у відповідності до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, яке є непорушним.
Оскільки позивачці на праві приватної власності належить 1\2 частина спірної квартири, але користуватись нею вона позбавлена можливості, у тому числі через перешкоджання відповідачем ОСОБА_3 ОСОБА_4 у цьому праві, що не заперечувалось сторонами в судовому засіданні, виникла необхідність встановлення між сторонами порядку користування власністю.
Що стосується доводів позивачки ОСОБА_4 про те, що більша по площі кімната їй потрібна для користування у зв'язку з тим, що разом з нею в квартирі буде також проживати батько сторін - ОСОБА_5, то судова колегія вважає, що ці доводи безпідставні, виходячи із наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_5 мав на праві приватної власності 1\2 частку спірної квартири, проте 06.07.2007 року позбувся цього права шляхом дарування своєї власності позивачці ОСОБА_4, про що свідчить нотаріально посвідчений договір (а.с.5).
Таким чином, ОСОБА_5 добровільно позбавив себе права власності на половину спірної квартири.
Що стосується права ОСОБА_5 на користування спірною квартирою, то цього права він в установленому законом порядку не позбавлений, а тому вправі безперешкодно користуватись квартирою, яка є його постійним місцем проживання.
При цьому, судова колегія враховує, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_5 перешкоджається в користуванні квартирою.
Самостійних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою або встановлення порядку цього користування, які б відповідали вимогам Глави 2 ЦПК України, та які могли бути прийняті судом до розгляду, ОСОБА_5 суду не з'являв, тому такі вимоги судом не розглядались, у зв'язку з чим суд правомірно визначив порядок користування квартирою лише між сторонами.
Більш того, судовою колегією прийнята до уваги та обставина, що ОСОБА_5 не має бажання проживати у спірній квартирі, а бажає проживати у дочки - позивачки ОСОБА_4 в м. Москві, де він мешкає більше двох років по теперішній час.
Як зазначив у своїх заявах до суду ОСОБА_5 дана обставина викликана неприязними стосунками з відповідачем ОСОБА_3, та добрими стосунками з позивачкою ОСОБА_4, яка його догляне належним чином, враховуючи, що йому вже виповнилося 80 років. Відповідачка ОСОБА_4 сама запропонувала ОСОБА_5 переїхати до м. Москви і проживати з нею, оскільки вона розірвала шлюб і проживала в квартирі одна.
Зазначене підтверджено як заявами ОСОБА_5, так і показаннями позивачки ОСОБА_4 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції (а.с.40-41, 60). Лише після того, як ОСОБА_5 зрозумів, що донька надасть йому в похилому віці належний догляд, подарував їй частку спірної квартири, яка належала йому на праві власності, що свідчить про те, що у нього вже не було бажання проживати у спірній квартирі.
Крім того, позивачка ОСОБА_4 в судовому засіданні суду апеляційної інстанції також пояснила, що проживання ОСОБА_5 в спірній квартирі просто неможливе через неприязні стосунки його з відповідачем ОСОБА_3 Спілкування ОСОБА_5 з сином - відповідачем ОСОБА_3 призводять до того, що ОСОБА_5 потрапляє в реанімаційне відділення військового шпиталю.
Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно з'ясував обставини, що мають значення для справи, проте допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до ухвалення частково незаконного і необґрунтованого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване судове рішення - зміні.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, п. 3 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 03 березня 2009 року змінити, у зв'язку з чим абзаци третій та четвертий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:
„ОСОБА_4 передати в постійне користування житлову кімнату, площею 10, 7 кв.м."
„ОСОБА_3 передати в постійне користування житлову кімнату, площею 17, 2 кв.м., з прилеглим до неї балконом, площею 0, 8 кв.м."
В іншій частині рішення залишити без змін.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України.