Справа № 11 - 661 / 2009 Головуючий у суді 1-ої інстанції Бабич С.В.

Категорія ст.122 ч.1 КК України, Доповідач у суді 2-ої інстанції Яковлєв С.В.

Україна

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

Іменем України

13 жовтня 2009 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Романова О.В.,

суддів Андрушкевича С.З. і Яковлєва С.В.,

з участю

прокурора Філя С.В.,

захисника - адвоката ОСОБА_3

представника потерпілого ОСОБА_4

та особи, звільненої від

кримінальної відповідальності, ОСОБА_1.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Житомирі кримінальну справу за апеляцією потерпілого ОСОБА_2. на постанову Романівського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2009 року.

Цією постановою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця смт. Миропіль Романівського району Житомирської області, громадянина України, приватного підприємця, маючого вищу освіту, одруженого, раніше не судимого, звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ст.122 ч.1 КК України, на підставі ст.1 п."в" Закону України „Про амністію" від 12 грудня 2008 року № 660-VI, а провадження в справі закрито.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_1. постановлено скасувати.

Речові докази по справі - шкіряний футляр пластмасову упаковку з написом „Kingston" 1 GB, паперову коробку з написом „Nokia 6233", які зберігаються в Романівському УМВС України в Житомирській області -повернути законним володільцям.

Відповідно до постанови суду першої інстанції органом досудового слідства ОСОБА_1. звинувачується у тому, що він 24 травня 2008 року близько 18-ої години на вул. Поштовій в смт. Миропіль Романівського району на грунті неприязних відносин умисно наніс ОСОБА_2. удар ногою в правий бік тулубу, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження у ст.1 п."в" ЗУ „Про амністію" від 12.12.2008 p. № 660-VI вигляді перелому 9 і 10 ребер праворуч.

Не погоджуючись з прийнятим судом рішенням, потерпілий ОСОБА_2. в апеляції просить скасувати постанову суду, а справу направити на новий судовий розгляд, так як вважає, що судом неправильно застосовано норми кримінального закону.

На обґрунтування апеляції її автор зазначає, що в судових засіданнях і до винесення оскаржуваної постанови не встановлювалось факту наявності у підсудного ОСОБА_1 малолітніх дітей, а навпаки в матеріалах справи (т.1 а.с.20) наявна довідка, що той проживає один. В цьому апелянт вбачає упередженість судді.

Вважає також, що дії ОСОБА_1 були неправильно кваліфіковані і їх слід було кваліфікувати за ст.186 КК України, так як в постанові суду міститься вказівка про повернення мобільного телефону законним володільцям без зазначення прізвища, а сам мобільний телефон, як речовий доказ, суду не надавався.

Автор апеляції також зазначає, що по справі не був встановлений мотив вчинення злочину та не викриті винні.

Іншими особами, які відповідно до закону мають право на оскарження рішення суду першої інстанції, апеляції не подані.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду Яковлева С.В., пояснення представника потерпілого ОСОБА_2. - ОСОБА_4, який підтримав апеляцію потерпілого з підстав, наведених у ній, пояснення особи, яку звільнено від кримінальної відповідальності, ОСОБА_1., та його захисника - адвоката ОСОБА_3 які заперечили проти задоволення апеляції, думку прокурора Філя С.В., який вважав апеляцію потерпілого безпідставною, а постанову суду відповідаючою вимогам закону, перевіривши постанову суду першої інстанції в межах, передбачених ст.365 КПК України, обговоривши доводи апеляції і заперечень, колегія суддів вважає, що апеляція потерпілого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Кримінальна справа про обвинувачення ОСОБА_1. у вчиненні злочину, передбаченого ст.122 ч.1 КК України, надійшла до суду 24 квітня 2009 року для розгляду по суті обвинувачення.

08 липня 2009 року за клопотанням захисника підсудного до матеріалів справи було приєднано заяву підсудного про звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ст.1 Закону України „Про амністію" та приєднано копію свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1, відповідно до якої батьком дитини, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_1 (т.2 а.с.47-47зв., 17, 18). До розгляду даного питання по суті суд повернувся 20 серпня 2009 року (т.2 а.с.60зв.).

Суд, заслухавши думки сторін обвинувачення та захисту з приводу заявленого клопотання, прийняв обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами закону.

Посилання потерпілого на ту обставину, що до заявленого клопотання в матеріалах справи були відсутні дані про наявність у ОСОБА_1 малолітньої дитини не ґрунтується на матеріалах справа, так як у т.1 на а.с.45 наявна аналогічна наданої суду копія свідоцтва про народження. Закон України „Про амністію" від 12 грудня 2008 року № 660-VI не пов'язує можливість застосування чи незастосування даного Закону з фактом проживання чи не проживання дитини разом з батьком чи з батьками, як на те посилається апелянт.

З матеріалів справи також вбачається, що ні на досудовому слідстві, в тому числі при ознайомленні з матеріалами справи, ні під час розгляду справи в суді потерпілий та його представник не ставили питання про направлення справи на додаткове розслідування у зв'язку з неправильністю кваліфікації дій ОСОБА_1.

Відповідно до ст.275 КПК України розгляд справи проводиться тільки відносно підсудних і тільки в межах пред'явленого їм обвинувачення.

Тому посилання потерпілого в апеляції з приводу неправильності кваліфікації дій ОСОБА_1 слід визнати безпідставними.

Колегія суддів також вважає безпідставним твердження автора апеляції про упередженість суду, так як цей висновок не ґрунтується на даних матеріалів справи і є суб'єктивним ставленням до прийнятого рішення.

Крім того, поставлені в апеляції інші питання не можуть бути предметом розгляду суду апеляційної інстанції, оскільки з матеріалів справи вбачається, що : постановою слідчого від 07 липня 2008 року до справи приєднано в якості речових доказів /„шкіряний футляр чорного кольору, пластмасову коробку, в середині якої є паперова вставка, на якій є надпис „Kingston" 1 GB, паперову коробку білого кольору, на якій є надпис „Nokia 6233", в середині якої знаходиться дві книжки з правил користування мобільним телефоном „Nokia 6233"/, які постановлено здати на зберігання в Романівський РВ УМВС України в Житомирській області (т.1 а.с.140) ; постановою слідчого від 12 серпня 2008 року відмовлено у визнанні мобільного телефону „Nokia 6233", який належить ОСОБА_2., речовим доказом по справі (т.1 а.с.138) ; з обвинувального висновку вбачається, що речові докази у справі відсутні (т.1 а.с.233-236) ; згідно супровідного листа прокурора від 23 квітня 2009 року при направленні справи до суду речовим доказом значиться мобільний телефон, який зберігається в кімнаті речових доказів (т.1 а.с.237).

Наведене вище свідчить про те, що судом не було визначено фактичного власника речей, які визнані досудовим слідством в якості речових доказів. Цієї можливості також позбавлений суд апеляційної інстанції.

Дані ж питання можуть бути вирішенні тільки в порядку виконання судового рішення. Причому, вирішення питання щодо мобільного телефону не може покладатись на суд.

Не вбачаючи підстав для скасування постанови суду та керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду, -

ухвалила:

апеляцію потерпілого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Романівського районного суду Житомирської області від 20 серпня 2009 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Виключити з даної постанови вказівку про вирішення питання речових доказів.