Постанова

Іменем України

11 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 303/8185/13

провадження № 61-19846св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Фазикош Г. В., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), у якому з урахуванням уточнених позовних вимог, остаточно просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 99 000 Євро, що згідно курсу національного банку України станом на 25 липня 2016 року становить 2 705 521грн 50 коп.; стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 на свою користь 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 620 052 грн 42 коп., 2 466 114 грн 50 коп. - проценти за користування грошовими коштами та 10 000 грн моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що 30 жовтня 2008 року вона, як поручитель за зобов`язаннями ОСОБА_2 , у рахунок погашення заборгованості останньої за кредитним договором від 17 червня 2004 року, який у судовому порядку визнано неукладеним, сплатила до каси АТ КБ «ПриватБанк» 100 000,00 Євро.

Вважаючи вказані кошти безпідставно набутими банком, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Справа розглядалася судами неодноразово

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 08 грудня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 99 000,00 Євро, що еквівалентно 1 618 749 грн 60 коп. - 99 % безпідставно набутих коштів. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2015 року рішення місцевого суду в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 99 000,00 Євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 09 жовтня 2014 року становить 1 618 749 грн 60 коп. - 99 % суми повернення в натурі безпідставно набутих коштів та судового збору в розмірі 3 441 грн скасовано та ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 719 444 грн, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 09 жовтня 2014 року, відповідного до якого 1 Євро - 16 грн 351 коп., становить 44 000,00 Євро. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 3 % річних, процентів за користування чужими коштами та моральної шкоди залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 липня 2015 року рішення місцевого та апеляційного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

При новому розгляді справи рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 99 000,00 Євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 25 липня 2016 року складає 2 705 521 грн 60 коп. - 99 % суми повернення в натурі безпідставно набутих коштів. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 620 052 грн 42 коп. відшкодування 3 % річних за прострочення; 2 466 114 грн 50 коп. відшкодування процентів за користування чужими коштами. Вирішено питання про судові витрати. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що кредитний договір від 17 червня 2004 року №К048-04/Ф визнано неукладеним у судовому порядку, у зв`язку із чим є неукладеними і договір поруки та додаткова угода № 1 до договору поруки. Враховуючи, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 лютого 2013 року вже стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» частину сплачених ОСОБА_1 коштів в розмірі 1000,00 Євро, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з банку на її користь також і 99 000,00 Євро на підставі статті 1212 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 25 квітня 2017 року, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини сторін регулюються нормами зобов`язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України, на яку посилалась позивачка як на підставу позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, встановивши факт неукладення основного зобов`язання, безпідставно визнав дійсним договір поруки і обов`язок поручителя перед банківською установою за недійсним зобов`язанням позичальника, дійшовши помилкового висновку про відсутність підстав для застосування вимог статті 1212 ЦК України. Апеляційний суд проігнорував відсутність згоди поручителя на зміну (збільшення) зобов`язань по поруці та безпідставно і необґрунтовано проігнорував численні преюдиційні факти, чим порушив процесуальні норми.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів

У червні 2017 року банк подав до суду касаційної інстанції заперечення на касаційну скаргу, у яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2009 року ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні позову про визнання додаткової угоди № 1 від 20 липня 2004 року до кредитного договору від 17 червня 2004 року недійсною з моменту укладання, а рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року визнано неукладеним кредитний договір від 17 червня 2004 року лише з тих підстав, що банком не було доведено факту отримання ОСОБА_2 кредитних коштів у сумі 45 000,00 Євро у зв`язку із відсутністю її підпису на заяві про видачу готівки, а не 100 000 Євро. Обставини щодо отримання подальших траншів, а саме 40 000,00 Євро та 15 000,00 Євро, не були предметом дослідження вказаної справи. Спірні кошти було внесено ОСОБА_1 на прохання ОСОБА_2 за особистим волевиявленням позивача, а тому підстави для застосування статті 1212 ЦК України відсутні.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 303/8185/13-ц з Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , АТ КБ «ПриватБанк» про повернення безпідставно сплачених коштів, 3 % річних за користування чужими коштами та відшкодування моральної шкоди, призначено до розгляду.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що 17 червня 2004 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 45 000,00 Євро на строк до 15 червня 2007 року.

17 червня 2004 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, згідно з яким остання поручилася перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитним договором.

20 липня 2004 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до кредитного договору, згідно з якою банк надав позичальникові, з урахуванням його платоспроможності, поновлювальну кредитну лінію в сумі 100 000,00 Євро на термін до 15 червня 2007 року зі сплатою 1,42 % щомісячно за користування коштами.

В матеріалах справи наявні заяви про видачу готівки від 29 липня 2004 року за підписами ОСОБА_2 , за якими останній відповідно до додаткової угоди до кредитного договору було видано 40 000,00 Євро та 15 000,00 Євро.

Також 20 липня 2004 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору поруки, предметом якої є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_2 своїх обов`язків за кредитним договором у сумі 100 000,00 Євро.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 березня 2007 року, залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 03 грудня 2008 року, позов ОСОБА_2 до АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, визнано неукладеним кредитний договір від 17 червня 2004 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 в розмірі 45 000,00 Євро.

Вказаним рішенням суду встановлено, що на заяві про видачу готівки на суму 45 000,00 Євро відсутній підпис ОСОБА_2 як одержувача, у зв`язку із чим позивачем не доведено факт отримання останньою грошових коштів, а тому кредитний договір від 17 червня 2004 року на суму 45 000,00 Євро, є неукладеним.

30 жовтня 2008 року ОСОБА_1 внесла до каси АТ КБ «ПриватБанк» 100 000,00 Євро в якості погашення заборгованості за вказаними вище договорами, що підтверджується відповідною квитанцією.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2009 року у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання недійсною додаткової угоди до кредитного договору також відмовлено.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2013 року і ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто суму 1000,00 Євро, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 06 грудня 2011 року складає 10 740 грн 02 коп., як частину безпідставно сплачених коштів на виконання неукладеного кредитного договору від 17 червня 2004 року № К0478-04/Ф.

Також в матеріалах справи наявний висновок експертів від 07 червня 2016 року № 18268/18269/15-32, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 у графі « ОСОБА_1 » додаткової угоди № 1 від 20 липня 2004 року до договору поруки від 17 червня 2004 року, у графі « ОСОБА_1 » договору поруки від 17 червня 2004 року, у графі «Плати» квитанції № 1 від 30 жовтня 2008 року - виконані рукописним способом без попередньої технічної підготовки та використання технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_1 у графі « ОСОБА_1 » додаткової угоди 1 від 20 липня 2004 року до договору поруки від 17 червня 2004 року та у графі « ОСОБА_1 » договору поруки від 17 червня 2004 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (особами), підписи від імені ОСОБА_1 у графі «Плати» квитанції №1 від 30 жовтня 2008 року - виконаний ОСОБА_1

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Зазначена норма закону застосовується лише у тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, у разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Якщо ж зобов`язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604-607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов`язання).

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах: від 10 вересня 2018 року у справі № 638/11807/15-ц (касаційне провадження № 61-1215св17), від 12 вересня 2018 року у справі № 154/948/16 (касаційне провадження № 61-4497ск18), від 12 грудня 2018 року у справі № 205/3330/14-ц (касаційне провадження № 61-1133св18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь 99 000 Євро, що згідно курсу Національного банку України станом на 25 липня 2016 року становить 2 705 521грн 50 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23 березня 2007 року, залишеним в силі ухвалою Верховного Суду України від 03 грудня 2008 року, визнано неукладеним кредитний договір № К048-04/Ф від 17 червня 2004 року з тих підстав, що АТ КБ «ПриватБанк» не доведено факту отримання ОСОБА_2 кредитних коштів у сумі 45 000,00 Євро у зв`язку із відсутністю її підпису на заяві про видачу готівки як одержувача.

Разом з тим, 20 липня 2004 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 була укладена додаткова угода № 1 до вищезазначеного кредитного договору, якою змінено ліміт кредиту з 45 000,00 Євро до 100 000,00 Євро, тобто збільшено суму кредиту на 55 000,00 Євро.

Додаткова угода є окремим видом правочину, має самостійний характер і лише текстуально пов`язана з кредитним договором, який визнано неукладеним у зв`язку з непідписанням ОСОБА_2 заяви про видачу готівки у сумі 45 000,00 Євро, що не тягне за собою автоматичного визнання неукладеною і додаткової угоди № 1 до кредитного договору. До зазначеної додаткової угоди було застосовано додаткові заходи забезпечення виконання зобов`язань шляхом укладення додаткової угоди № 1 до договору поруки.

Крім того, рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 22 грудня 2009 року, яке набуло законної сили 18 березня 2010 року, ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні її зустрічного позову до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 20 липня 2004 року до кредитного договору № К048-04/Ф.

За таких обставин додаткова угода до кредитного договору є чинною, оскільки її недійсність прямо не встановлена законом, недійсною в судовому порядку вона визнана не була, отже відповідно до статті 204 ЦК України діє презумпція правомірності правочину.

Таким чином, зобов`язання за додатковою угодою № 1 до кредитного договору, договором поруки та додатковою угодою № 1 до нього між сторонами не припинилися, тому внесення коштів ОСОБА_1 мало правову підставу, що виключає можливість застосування судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно позивачу.

Разом з тим, враховуючи, що кредитний договір № К048-04/Ф від 17 червня 2004 року на суму 45 000,00 Євро визнано неукладеним, наявні правові підстави для стягнення з банку на користь останньої 44 000,00 Євро на підставі статті 1212 ЦК України, оскільки рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 27 лютого 2013 року, залишеним без змін ухвалами апеляційного суду Закарпатської області від 24 квітня 2013 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2013 року, вже стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму 1 000,00 Євро, як частину безпідставно сплачених коштів в сумі 45 000,00 Євро на виконання неукладеного кредитного договору від 17 червня 2004 року № 0478-04/Ф.

При цьому судом касаційної інстанції враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Таким чином, оскільки підстава, на якій банком набуті грошові кошти у розмірі 44 000,00 Євро, згодом відпала у зв`язку із визнанням неукладеним кредитного договору № К048-04/Ф від 17 червня 2004 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про стягнення вказаних грошових коштів з банку на користь ОСОБА_1

Також, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 на свою користь 3 % річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 620 052 грн 42 коп. та 2 466 114 грн 50 коп. - проценти за користування грошовими коштами, які розраховані нею станом на 25 липня 2016 року, а також 10 000 грн моральної шкоди.

Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу). Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК.

Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). При цьому відповідно до частини другої статті 628 ЦК до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Тому, зокрема, якщо одна сторона має сплатити іншій певну суму грошових коштів, але сторони досягли згоди про відстрочення сплати такої суми, то розмір процентів, що підлягає сплаті боржником за період, на який надана відстрочка, визначається за правилами статті 1048 ЦК.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки законодавством встановлені наслідки як надання можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу, так і наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх, то підстави для застосування аналогії закону відсутні.

Отже, відсутні правові підстави для застосовувати до спірних відносин положення частини першої статті 1048 ЦК за аналогією закону для визначення розміру процентів, на яку посилається заявник в уточненій позовній заяві, оскільки, по-перше, у цій справі йдеться про неправомірну поведінку боржника (в той час як частина 1 статті 1048 ЦК застосовується у випадку правомірної поведінки), а по-друге, у законодавстві немає прогалини у цій частині.

Крім того, у постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.

Такий правовий висновок щодо застосування положень статей 625 та 1214 ЦК України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року справа № 910/10156/17 (провадження № 12-14гс18).

Таким чином, правовідносини, які склались між сторонами з приводу стягнення безпідставно отриманих коштів, за своєю правовою природою є грошовим зобов`язанням, на яке поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності, у зв`язку із чим відсутні підстави для стягнення з відповідача також процентів за користування грошовими коштами у розмірі 2 466 114 грн 50 коп. на підставі статті 1048 ЦК України.

Також судом касаційної інстанції враховано, що під час розгляду справи судом першої інстанції представником АТ КБ «ПриватБанк» заявлено про застосування позовної давності до вимог позивача (а. с. 37-39; 78-80, том 1).

З цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду 27 листопада 2013 року, остаточно позовні вимоги уточнила 10 серпня 2016 року , просила стягнути з відповідача 3% річних за період з 03 грудня 2008 року по 24 липня 2016 року у розмір 620 052 грн 42 коп.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК проценти підлягають до стягнення, виходячи з суми простроченого грошового зобов`язання (44 000,00 Євро) з урахуванням заявленого позивачем періоду та в межах строку позовної давності, тобто з 27 листопада 2010 року по 24 липня 2016 року в сумі 204 187 грн.

Вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 10 000 грн задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

З огляду на вказане вище у сукупності не може залишатися в силі й рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року, яким стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 99 000,00 Євро безпідставно набутих коштів, 620 052 грн 42 коп. відшкодування 3 % річних та 2 466 114 грн 50 коп. відшкодування процентів за користування чужими коштами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям нової постанови про задоволення позову в частині стягнення з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих коштів у розмірі 44 000,00 Євро та 3 % річних у розмірі 204 187 грн. В іншій частині позову слід відмовити.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Таким чином, з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції у сумі 4 129 грн 20 коп.

Керуючись статтями 400, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 11 жовтня 2016 року, рішення апеляційного суду Закарпатської області від 28 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення грошових коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти в розмірі 44 000,00 Євро та 3 % річних у розмірі 204 187 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 4 129 грн 20 коп.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов