2-а-11/2007р.
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 березня 2007 року м. Лисичанськ
Лисичанський міський суд Луганської області у складі:
головуючої судді Лизенко І.В.,
при секретарі Паршиковій Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про стягнення компенсації санаторно-курортного лікування, -
встановив:
Позивач, звернувся до суду з позовом про стягнення середньої вартості санаторно-курортної путівки, посилаючись на те, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 12.09.1996 року № 1114 інвалідам війни 1-2 групи виплачується один раз у два роки грошова компенсація за невикористану санаторно-курортної путівку, середня вартість якої складає 1700 грн., але у 2005р. йому було виплачено компенсацію за невикористане санаторно-курортне лікування у сумі 150 грн. та у 2002 році виплачено 100 грн. замість середньої вартості путівки у сумі 1700 грн., тому просив суд стягнути з відповідача середню вартість путівки за період 2000-2001р.р. у сумі 1600 грн., за період 2003-2004р.р. у сумі 1550 грн.
Позивач у судове засідання не з'явився, у письмовій заяві просив розглянути справу за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Представник відповідача Міністерства праці та соціальної політики України у судове засідання не з'явився, допитаний за дорученням суду просив розглянути справу за його відсутності, суду письмово пояснив, що позов не визнає, оскільки позивачу, який вперше став на облік щодо забезпечення санаторно-курортним лікуванням 26.06.2000р., за період 2000-
2001 p.p. виплачена компенсація за невикористане право санаторно-курортного лікування у
2002 році у розмірі 100 грн., та у серпні 2005 року у розмірі 150 грн. Виплата грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування регулювалася до 17.06.2004р. Порядком надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженим постановою КМУ від 03.04.1995р. №236, у якому зазначалося, що середня вартість путівки визначалася Міністерством праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. На цей час виплата грошової компенсації замість санаторно-курортного лікування здійснюється відповідно до Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2004р. №785, розмір виплати щорічно визначає Міністерство праці та соціальної політики України за погодженням з Міністерством фінансів України. Міністерством праці та соціальної політики України визначено розмір такої виплати у 2002 році - 100 грн., у 2005 році - 150 грн.
Представник другого відповідача Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради у судовому засіданні позов не визнала та пояснила, що позивач має право на безплатне щорічне забезпечення санаторно-курортними путівками або, за його бажанням, на компенсацію за невикористану санаторно-курортну путівку у розмірі 100% середньої вартості путівки один раз на два роки. Розміри середньої вартості санаторно-курортної путівки визначаються щороку Міністерством праці та соціальної політики України, яким у 2002 році встановлено розмір середньої вартості путівки у сумі 100 грн., у 2005 році -150 грн. Постанова КМУ від 12.09.1996р. №1114, на яку посилається позивач, втратила чинність згідно постанови КМУ від 17.06.2004р. №785. Позивачу виплачено відповідно до його
2
заяв компенсація за невикористані санаторно-курортні путівки у повному обсязі за 2000-2001р.р., 2003-2004р.р. Вважає позов необгрунтованим, просила суд відмовити у його задоволенні.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини нез'явлення не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не надходило.
Судом досліджені наступні докази: талони про отримання компенсації за санаторно-курортне лікування, копія посвідчення позивача, відповідь Міністерства праці та соціальної політики України від 25.11.2003р., відповідь УПСЗН Лисичанської міської ради від 16.10.2001р., письмові заперечення відповідача, письмові пояснення третьої особи, письмові пояснення другого відповідача.
Суд, вислухавши пояснення представника другого відповідача, дослідивши письмові докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Судом встановлені такі факти та відповідні ним правовідносини.
Позивач є інвалідом першої групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується копією посвідчення (а.с.5) та не заперечується сторонами.
26 червня 2000 року та 14 серпня 2003 року позивач звертався до УПСЗН Лисичанської міської ради з заявою про виплату компенсації замість санаторно-курортного лікування, що не заперечується сторонами.
У 2002 році позивач отримав зазначену компенсацію у сумі 100 грн., а у 2005 році - у сумі 150 грн., що підтверджується талонами до поштового переказу (а.с.3,4) та не заперечується сторонами.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.З ч.І ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» інвалідам війни та прирівняним до них особам надаються такі пільги: безплатне позачергове щорічне забезпечення санаторно-курортним лікуванням з компенсацією вартості проїзду до санаторно-курортного закладу і назад. Інваліди війни забезпечуються путівками відповідно органами соціального захисту населення, охорони здоров'я, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах охорони державного кордону України та іншими органами за місцем перебування на обліку або за місцем роботи. За бажанням інвалідів замість путівки до санаторію, профілакторію або будинку відпочинку вони можуть один раз на два роки одержувати грошову компенсацію: інваліди війни І-ІІ груп - у розмірі середньої вартості путівки, інваліди війни III групи - 75 процентів середньої вартості путівки. Грошова компенсація надається незалежно від наявності медичного висновку про необхідність санаторно-курортного лікування або медичних протипоказань.
Зазначеним Законом не встановлено розмір середньої вартості санаторно-курортної путівки.
Відповідно до п. 2 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2004р. №785, чинного на цей час, та п. 2, 5 Порядку надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 03.04.1995р. №236, що був чинним на час отримання позивачем компенсації у 2002 році, грошова компенсація виплачується інвалідам війни за місцем їх обліку один раз на два роки з дня звернення із заявою про виділення путівки або виплату грошової компенсації за бажанням, якщо ці особи протягом двох років не одержували безоплатних санаторно-курортних путівок; грошова компенсація виплачується у таких розмірах: інвалідам І і II групи- 100 відсотків середньої вартості путівки.
Згідно з п. З Порядку надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від
3
03.04.1995р. №236, середню вартість путівки визначає Мінсоцзахист за погодженням з Мінфіном щорічно, не пізніше 15 березня.
Згідно з п. 7 Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2004р. №785, середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінпраці за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та погодженням з Мінфіном щороку до 15 березня в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про Державний бюджет на поточний рік.
Таким чином, законодавчо, що не суперечить Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Міністерству праці та соціальної політики України надано право щорічно встановлювати середню вартість санаторно-курортної путівки для компенсації окремим категоріям громадян. А з 17.06.2004 року зазначене право обмежено обсягом бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про Державний бюджет на поточний рік.
Листом (а.с.З 7) підтверджено встановлення Міністерстовом праці та соціальної політики України та Міністерством фінансів України розміру грошової компенсації за санаторно-курортне лікування на 2002 рік у сумі 100 грн.
Наказом Міністра праці та соціальної політики України від 03.03.2005р. №80 (а.с.31) встановлено середню вартість путівки для виплати грошової компенсації за санаторно-курортне лікування в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» у сумі 150 грн.
Позивачем не зазначено на якій підставі ним визначено середню вартість санаторно-курортної путівки у сумі 1700 грн.
Таким чином, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
На підставі викладеного, ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 17.06.2004р. №785, Порядку надання і розміри грошових компенсацій вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян, затвердженого постановою КМУ від 03.04.1995р. №236, керуючись ст. ст. 2, 11, 159-163 КАС України, суд, -
постановив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства праці та соціальної політики України, Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради, третя особа Головне управління Державного казначейства України в Луганській області, про стягнення компенсації санаторно-курортного лікування відмовити за необгрунто ваністю.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду Луганської області шляхом подання до Лисичанського міського суду заяви про апеляційне оскарження протягом 10-ти днів з дня складення постанови у повному обсязі або подання апеляційної скарги у той самий строк. Апеляційна скарга подається протягом 20-ти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до Лисичанського міського суду Луганської області.
Суддя: