Справа № 22-386/2010р. Головуючий у суді 1інстанції- Льон С.М.
Категорія: 34 Доповідач – Гайсюк О.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2010 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області у складі:
Головуючого судді – Гайсюка О.В .
Суддів – Савченко С.О., Чорнобривець О.С.
При секретарі – Ткач І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 грудня 2009 року,-
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_2 у лютому 2007 року звернулася до суду з позовом до ТОВ «Лотос» про відшкодування матеріальної шкоди.
Зазначила, що 15 липня 2006 року нею був придбаний автомобіль VOLKSWAGEN Transport – 2004 року випуску, р/№ НОМЕР_1.
16.11.2006 року її чоловік, який керував автомобілем за її дорученням, залишив на території охоронювальної стоянки ТОВ «Лотос» зазначений автомобіль, та заплатив гроші за стоянку, але квитанцію йому видано не було, а лише в присутності чоловіка було зроблено запис в книзі реєстрації про заїзд автомобіля на стоянку 16.11.2006 року.
17.11.2006 року о 9-30 було виявлено, що автомобіль на стоянці відсутній, з цього приводу було порушено кримінальну справу.
Посилаючись на ці обставини, а також вважаючи, що груба необережність працівників ТОВ «Лотос» призвела до викрадення її автомобіля, позивачка просила стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки у сумі ринкової вартості автомобіля – 124735 грн. відповідно до Акту автотоварознавчого дослідження.
Рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 грудня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 доводи скарги підтримала.
Представник ТОВ «Лотос» з доводами скарги не погодилася.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_2 є власником автомобіля VOLKSWAGEN , реєстраційний номер НОМЕР_1 (а.с.8).
З матеріалів кримінальної справи № 11-1095, яка була досліджена судом, вбачається, що в період з 21 год. 40 хв. 16.11.2006 року по 9 год.30 хв. 17.11.2006 року, невстановленою слідством особою з території автомобільної стоянки, що належить ТОВ «Лотос» і розташованої за перехрестям вулиць Маршала Конєва та Попова в м. Кіровограді скоєно незаконне заволодіння зазначеним автомобілем, що належить ОСОБА_2 чим було завдано їй матеріальної шкоди.
Постановою слідчого СВ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області від 30.04.2008 року досудове слідство зупинено на підставі п.3 ст. 206 КПК України до встановлення осіб, що вчинили злочин.
Згідно Акту автотоварознавчого дослідження від 1 грудня 2006 року вартість зниклого з автостоянки автомобіля ОСОБА_2 складає 124735 грн. (а.с.9).
Відповідно до статуту ТОВ «Лотос» одним із предметів діяльності товариства є надання послуг з організації, монтажу та експлуатації автостоянок (а.с.32).
З матеріалів зазначеної кримінальної справи, оглянутої в судовому засіданні апеляційного суду, вбачається, що між ТОВ «Лотос» і Кіровоградською міською радою 10 вересня 2001 року укладено Договір на право тимчасового користування землею терміном на 10 років під розміщення автомобільної стоянки по вул. Маршала Конєва в м. Кіровограді згідно доданого плану. Від міської ради ТОВ «Лотос» отримало спеціальний дозвіл № 3468 на розміщення об’єкту сфери послуг-автостоянки.
Товариством була облаштована стаціонарна, охоронювальна автостоянка з відповідною огорожею, пропускним пунктом, що підтверджується фотознімками (а.с. 43-44), було затверджено посадову інструкцію приймальника автотранспорту, на якого було покладено, зокрема, обов’язки приймати автомобіль, провіряти цілісність, комплектність автомобіля, здійснювати чергування на автостоянці, пропускати і випускати транспорт за пред’явленими документами та за касовим чеком про оплату за автостоянку (а.с.41).
З пояснень приймальника ОСОБА_4, що містяться в кримінальній справі, вбачається, що ОСОБА_4 працював на автостоянці без офіційного оформлення на роботу, вважав себе охоронником автотранспорту.
Не заперечує, що 16.11.2006 року прийняв на автостоянку автомобіль позивачки, про що зробив запис в журналі реєстрації на підставі техпаспорту автомобіля.
Про це свідчить і запис в журналі реєстрації (а.с.11).
Приймальник ОСОБА_5 в своїх письмових поясненнях не заперечує, що за прийнятий на автостоянку автомобіль сплачено 3 грн.
Відповідно до листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 25.10.2002 року зберігання автотранспортних засобів на автостоянках не потребує наявності ліцензії (а.с.206).
Відмовляючи позивачці в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вона не надала належних доказів про укладення договору зберігання, зокрема квитанцій про сплату коштів. Суд дійшов також до висновку, що приймальник не є уповноваженою особою на укладання будь-яких угод від імені товариства, а тому угода укладена громадянином із не уповноваженим працівником підприємства без відповідного оформлення не породжує ніяких прав і обов’язків.
Зазначені висновки суду є помилковими.
Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов’язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її поклажедавцеві у схоронності.
Відповідно до ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.
Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Отже, зберігання автомобілів є різновидом договору зберігання і його правове регулювання здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 «Про затвердження Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках».
Згідно з пунктами 12,21 цих Правил під час оформлення приймання транспортного засобу на зберігання черговий приймальник вносить необхідні дані про цей засіб та його володільця до журналу обліку довготермінового чи тимчасового зберігання транспортних засобів і розписується в ньому, а видається транспортний засіб з автостоянки після здавання черговому приймальнику перепустки (в разі довготермінового зберігання) чи представлення квитанції (касового чека) про оплату (в разі тимчасового зберігання) та після того як одержувач розпишеться в журналі обліку щоденного та одноразового заїзду і виїзду транспортних засобів.
Виходячи з положень п.12 Правил та статей 936,937 ЦК України договір зберігання слід вважати укладеним з того моменту, коли черговий приймальник вніс необхідні дані до відповідного журналу обліку і розписався в ньому.
Факт внесення необхідних даних до журналу сторони не оспорюють і цей запис існує, черговий приймальник підтвердив, що запис внесено саме ним.
Касовий чек позивачу не видавався, але це порушення Правил сталося з вини відповідача і не може свідчити про відсутність договору зберігання між позивачем і відповідачем.
Отже, позивачка довела, що між нею і відповідачем 16.11.2006 року було укладено договір зберігання автомобіля належного позивачці, і цей автомобіль з вини відповідача, який не забезпечив схоронність автомобіля, було втрачено (викрадено).
Відповідно до ст. 951 ЦК збитки, завдані поклажедавцеві втратою (нестачею) відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.
Тому вартість автомобіля викраденого з автостоянки у сумі 124735 грн. (а.с.9), яку відповідач не оспорює, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Наказ Директора ТОВ (з яким, позивачка не була ознайомлена) про зняття з Товариства відповідальності за зникнення автомобілів є незаконним і не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності (а.с.42).
Оскільки позов підлягає задоволенню в повному обсязі, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню відповідно до ст. 88 ЦПК понесені нею судові витрати в суді першої інстанції – судовий збір у сумі 1247,35 грн., витрати на ІТЗ – 30 грн. (а.с. 5,6) і в апеляційному суді – 120 грн. за ІТЗ, та 640 грн. судового збору (а.с. 200, 201), а всього судових витрат у сумі 2037,35 грн.
Наведене вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позивачки.
Керуючись п.3 ч.1 ст. 309, ст..ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Кіровограда від 4 грудня 2009 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос» на користь ОСОБА_2 на відшкодування завданих збитків 124735 грн. та судові витрати у сумі 2037,35 грн. а всього 126772,35 грн.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.
Головуючий:/підпис/
Судді:/підпис/
Згідно з оригіналом:
Суддя апеляційного суду О.В. Гайсюк
Кіровоградської області