Справа № 22-ц-3517/2009 р. Головуючий у першій інстанції Янін І.А.
Доповіач Ісаєва Г.А.
РІШЕННЯ
іменем України
17 серпня 2009 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в складі:
Головуючого, судді Ісаєва Г.А.,
суддів Панкова М.В., Белинчук Т.Г.
при секретарі Кравчук З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Бахчисарайська районна державна адміністрація АР Крим про визнання договору міни дійсним та визнання права власності на земельну ділянку по апеляційній скарзі прокурора Бахчисарайського району АР Крим на рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 21 квітня 2008 року,
встановила:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання дійсним договору міни та визнання права власності на земельну частку. Вимоги мотивовані тим, що 03 січня 2004 року між ним та відповідачкою було укладено договір міни земельної ділянки, відповідно до умов якого він передав їй будівельні матеріали, а ОСОБА_2 йому - земельну ділянку, розташовану на території Зеленівської селищної ради Бахчисарайського району АР Крим, площею 1, 9957 га, що підтверджувалося державним актом серії KM № 134081, виданим Бахчисарайською районною державною адміністрацією АРК 13 жовтня 2003 року. Після укладення договору відповідачка взяла на себе зобов'язання протягом 5-денного строку вчинити дії щодо нотаріального посвідчення зазначеного договору, але не виконала своє зобов'язання. Позивач звернувся до суду з даним позовом і просив визнати дійсним договір міни від 03 січня 2004 року, укладений між ним та ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на зазначену земельну ділянку.
Рішенням Бахчисарайського районного суду АР Крим від 21 квітня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано дійсним договір міни земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на будівельні матеріали, укладений 03 січня 2004 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 1, 1957 га кадастровий номер 0120482900:07:001:0062, розташовану в землях Зеленівської сільської ради Бахчисарайського району АР Крим. Припинено право власності ОСОБА_2 на зазначену земельну ділянку.
В апеляційній скарзі прокурор Бахчисарайського району АР Крим в інтересах Бахчисарайського районного відділу земельних ресурсів АР Крим просить скасувати рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, неповне з'ясування обставин, які мають суттєве значення для розгляду справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам та вимогам закону. Зокрема, посилається на особливий порядок реалізації права власності на землю як об'єкту, що перебуває під охороною держави і заборону відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності. Оскільки сторони виконали всі умови договору, але не посвідчили зазначений договір міни нотаріально, суд першої інстанції на підставі ст. 220 ЦК України визнав можливим визнати даний договір міни дійсним.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.
Частиною 2 ст. 16 ЦК України передбачені конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів судом, які не містять в собі такий спосіб як визнання правочину дійсним.
Відповідно до вказаної норми матеріального закону, суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Таким чином, у сенсі ч. 2 ст. 16 ЦК України інший спосіб захисту цивільного права або інтересу, не передбачений цією нормою (п.п. 1-10 частини 2 статті 16) може бути обраний судом лише за умови його обов'язкового встановлення договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.
У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.
Тому законодавець відрізняє договори, які підлягають нотаріальному посвідченню від договорів, які підлягають державній реєстрації та договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Проте, як вбачається з конкретного змісту ч. 2 ст. 220 ЦК України, вказана норма матеріального закону передбачає можливість визнання дійсними тільки договорів, які підлягають лише нотаріальному посвідченню, і не передбачає можливість визнання дійсними договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
З огляду на вказане, законодавче закріплення судового захисту цивільних прав та інтересів таким способом, як визнання дійсними договорів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, - відсутнє.
В той же час, відповідно до положень ч. 2 ст. 55 Закону України «Про нотаріат», ч. 2 ст. 182 ЦК України правочини щодо нерухомості підлягають саме нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене, виходячи з положень чинного законодавства, взагалі виключає правову можливість визнання у судовому порядку дійсним договору, який підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації.
Суд першої інстанції вказані обставини безпідставно не врахував і тому прийняв рішення з грубим порушенням матеріального закону.
Відповідно до частини 3 статті 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлене неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з частиною 2 статті 309 ЦПК України норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.
Тому чинне процесуальне законодавство дозволяє апеляційному суду у цій справі вийти за межі апеляційної скарги.
Крім того, відповідно до п. 15 пп. «б» Прикінцевих положень ЗК України, до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб.
Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
У сенсі положень ч. 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216 ЦК України вказаний правочин після його укладення взагалі не створював жодного юридичного наслідку, а тому доводи позивача щодо відсутності заборони відчуження земельних паїв під час укладення договору міни у 2004 p., враховуючи нікчемність правочину від 03.01.2004 р., не мають правового значення для цієї справи.
Однією з підстав позовних вимог було ухилення відповідача від нотаріального посвідчення договору. Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач у суді взагалі не заперечував проти позову і повністю його визнавав. Це свідчить, у свою чергу, про відсутність взагалі спору на час розгляду справи.
Незважаючи на вказане, суд першої інстанції не врахував положення ч. 1 ст. 3 ЦПК України: «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів».
Таким чином, оскільки при вирішенні справи фактичні обставини встановлені повно, однак неправильно застосовано матеріальний і процесуальний закон, колегія суддів вважає за необхідне в межах своїх повноважень на підставі ч. 3 ст. 303, п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 309 ЦПК України рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного і керуючись статтями 303, 307, 309, 314, 316, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу прокурора Бахчисарайського району АР Крим задовольнити.
Рішення Бахчисарайського районного суду АР Крим від 21 квітня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення, якім у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку у Верховний Суд України протягом двох місяців.