Справа № 22ц-2096/2010 р.                 Головуючий в 1 інстанції Халаджи О.В.

Категорія 26                         Доповідач Азевич В.Б.

___________________________________________________________________________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 березня 2010 року                 Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого - судді Зубової Л.М.,

суддів Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б.,

при секретарі Лєдовській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2009 року частково задоволений зазначений позов. На відшкодування моральної шкоди у зв’язку зі смертю члена сім’ї, який загинув під час виконання трудових обов’язків, з ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» стягнуто на користь ОСОБА_1 сума у розмірі 60 000 грн. та на користь неповнолітнього ОСОБА_2 – 30 000 грн.

Підприємство в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та ухвалити нове - про відмову у задоволені позову, з тих підстав, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» посилається на те, що відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відповідальність за шкоду, заподіяну працівнику, перекладено з роботодавця на страховика. Тому підприємство не несе ніяких матеріальних витрат, пов’язаним з нещасним випадком на виробництві, оскільки в цьому випадку правовідносини регулюються нормами ст. 67 Закону України «Про страхування» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (надалі Закон № 1105-XIV).

На думку відповідача, суд помилково посилався на норми ст. ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, які регулюють відшкодування шкоди у позадоговірних відносинах, і не поширюються на зобов’язання, що базуються на договорі страхування.

Представник позивачки ОСОБА_3 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, свого представника не направив.  

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне її відхилити.

Згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, які виникли між сторонами і надав їм відповідну оцінку.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 травня 2008 року, під час виконання трудових обов’язків на ДП «ВК Краснолиманська», в результаті нещасного випадку на виробництві – раптового викиду вугілля та газу загинув ОСОБА_4, який був чоловіком позивачки та батьком їх неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Внаслідок втрати члена родини, позивачі понесли моральні та душевні страждання, смерть батька суттєво вплинула на психічний стан дитини, порушився звичайний  життєвий уклад сім’ї, що призвело до негативних наслідків.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив з того, що у зв’язку з загибеллю  близької людини під час нещасного випадку на виробництві позивачці та її сину завдана моральна шкода, право на відшкодування якої, за рахунок коштів підприємства, регулюється нормами ст. ст. 23, 1167, 1168 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи спір місцевий суд повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

З матеріалів справи вбачається, що при проведенні контрольних спостережень по виходу з небезпечної зони вибою вентиляційного хідника 2-ї західної лави в районі ПК-7 ОСОБА_4 був застигнутий раптовим викидом вугілля та газу, в наслідок чого, був смертельно травмований. Даний факт підтверджується протоколом Урядової комісії із розслідування аварії з груповим нещасним випадком, що сталася 23.03.2008 року від 26 травня 2008 року, актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1 від 8 червня 2008 року, актом спеціального розслідування аварії від 8 червня 2008 року свідоцтвом про смерть потерпілого. Потерпілий був чоловіком позивачки та батьком ОСОБА_2, що вбачається зі свідоцтва про одруження, свідоцтва про народження дитини загиблого, довідки про склад сім’ї.  

Апеляційний суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів підприємства, входячи з наступного.

Як роз’яснив Конституційний Суд України у Рішенні від 8 жовтня 2008 року № 20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 (про страхові виплати), право  громадян на відшкодування моральної шкоди, у зв’язку з виключенням із Закону № 1105-XIV положень про відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим та членам їх сімей, не порушено, оскільки статтею 1167 Цивільного кодексу України та статтею 237-1 Кодексу законів про працю України їм надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця). Встановлений законодавцем розподіл обов'язків щодо відшкодування моральної шкоди потерпілим на виробництві від нещасного випадку та професійного захворювання не суперечить вимогам статті 22 Конституції України.

Таким чином, задовольняючи позов місцевий суд обґрунтовано посилався на норми ст. ст. 1167, 1168 ЦК України.

Суд встановив факт заподіяння позивачам моральної шкоди внаслідок загибелі близької людини, враховуючи глибину і тяжкість душевних страждань, виходячи з засад розумності і справедливості, стягнув з підприємства грошову компенсацію на користь дружини у розмірі 60 000 грн., та на користь дитини - 30 000 грн.

Оскільки доводи апеляційної скарги не стосуються розміру компенсації моральної шкоди, тому апеляційний суд відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України розглядає справу в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуально права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307 ч. 1 п. 1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 22 грудня 2009 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.

Головуючий:                 Судді: