АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

Справа № 22 - 432  2010 року                             Головуючий у 1-й інстанції  Регеша В.О. категорія - 51                                   Доповідач С.А.Кіселик

Р  І  Ш  Е  Н  Н  Я

І  М  Е  Н  Е  М    У  К  Р  А  Ї  Н  И

25  лютого  2010 року        

Колегія  суддів  судової  палати  в цивільних справах Апеляційного суду Кіровоградської області в складі :

Головуючого : Кіселика С А ,

суддів : Франко В А , Суржика М.М.

при секретарі Ліпкіній Т.В.

розглянувши  у відкритому судовому засіданні в місті Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення  Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 8 грудня  2009 року,

В  С  Т  А  Н  О  В  И  Л  А  :

В березні  2009  року  ОСОБА_3  звернувся до суду з позовом до ТОВ «Люмбер – Україна» про визнання  наказу  про  звільнення з роботи  недійсним, про  поновлення на роботі, про  стягнення  середнього  заробітку  за  час  вимушеного  прогулу, стягнення  заборгованості  по  заробітній платі, індексу  частини  втрати  заробітної  плати та  відшкодування  моральної  шкоди.  Просив  суд  визнати  наказ №3-к  від 03.02.2009  року  про  звільнення  його  з роботи  за  прогул незаконним, поновити  його  на  роботі  з 03.02.2009 року  на  посаді  наладчика  обладнання  ТОВ «Люмбер – Україна», стягнути  з   відповідача  на його  користь  середній  заробіток  за  час  вимушеного  прогулу  за  період з 03.02.2009 року  до  ухвалення  рішення  по справі  в сумі 8693 грн. 76 коп., заборгованість  по  заробітній платі  за період  з  березня 2007 року  до 01.02.2009 року  в  сумі 19438 грн. 41 коп., грошову  компенсацію  індексу  інфляції  невиплаченої  заробітної  плати  в  сумі 3558 грн. 46 коп.  та 16350 грн.  моральної  шкоди  і 400  грн.  судових  витрат.

В  обґрунтування  своїх  вимог  позивач  зазначив, що 03.02.2009  року  згідно  наказу  № 3-к  він  був  звільнений  з  роботи  з ТОВ «Люмбер – Україна»  за  прогул  згідно п.4 ст. 40 КЗпП  України.  Вказаний  наказ  позивач  вважає  незаконним, оскільки з 28.01.2009 року  по 21.02.2009 року  він  перебував  на лікуванні, і саме в  період  його  тимчасової  непрацездатності  його  було  звільнено  з роботи.  Крім  того   позивач  зазначив, що  працюючи  у  відповідача  він  заробітну  плату  з  березня 2007  року  по січень 2009 року  не  отримував  і заборгованість  становить 19438 грн. 41 коп.  Невиплата  заробітної  плати  призвела  до  збитків  спричинених  інфляційними  процесами  та  спричинення  моральної  шкоди. Сума  індексації  складає  3558 грн. 46 коп.  Розмір  моральної  шкоди  оцінює  у 16350 грн.

Рішенням  Світловодського  міськрайонного суду  Кіровоградської  області  від 8 грудня 2009  року  в позові  відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду  позивач просив  його скасувати з тих підстав, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом порушені норми матеріального та процесуального права, а справу направити на новий судовий розгляд.  Зокрема   апелянт  зазначив,  що  рішення  суду  ґрунтується  на  припущеннях. В  матеріалах  справи  відсутні  дані  щодо  отримання  відповідачем  згоди  на  звільнення  позивача  у  профспілкової  організації. Не  звернув  суд  уваги  на  те, що  власником   або  уповноваженим   ним  органом,  раніше,  до  позивача,  не  застосовувалися  дисциплінарні  стягнення. Суд  безпідставно не  визнав,   як  доказ  знаходження  позивача  на  лікуванні,  довідку  медико – відновлювального  центру  державного олімпійського  навчально – спортивного  центру,  якою  підтверджується  факт  знаходження  позивача  на  лікуванні  в  даному  центрі  в період  з 28.01.2009 року  по 21.02.2009 року. Суд  також  не  звернув  увагу,  що  акт  про  відмову  позивача  від  надання  пояснень  про  причини  тривалої  відсутності  на  робочому  місці  складено  лише 23.02.2009 року, тобто  після  його  звільнення з роботи.  Крім  того,  суд  не  взяв  до  уваги   той  факт,  що  сума  заборгованості  та  сума  інфляційних  виплат  підтверджується  розрахунком  аудитора,  а  факт  спричинення  моральної  шкоди  підтверджується  висновком  спеціаліста.

Заслухавши  доповідь судді доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та наведені у скарзі  доводи, колегія  суддів  Судової палати у цивільних  справах  Апеляційного суду Кіровоградської області  дійшла висновку, що апеляційна скарга  підлягають   частковому  задоволенню,  а рішення  суду,  в частині  відмови  у  позові  про  стягнення  заборгованості  по  заробітній платі, суми  індексації  несвоєчасно  виплаченої  зарплати  та  моральної  шкоди  скасуванню із наступних  підстав.

Відповідно до ст.. 213 ЦПК  України, рішення  повинно бути  законним і обґрунтованим.

В п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення  у  цивільній справі» зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого – суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Натомість  суд  першої  інстанції в  частині  позовних  вимог  про  стягнення  заборгованості  по  заробітній платі, суми  індексації  несвоєчасно  виплаченої  зарплати  та  моральної  шкоди    зробив  висновки,  які  не  ґрунтуються  на  матеріалах  справи  та  не підтверджені  доказами.  

Суд  першої  інстанції  дійшов  висновку,  що  підстав  для  задоволення  позовних  вимог  щодо  стягнення  з  відповідача  на  користь  позивача  заборгованості  по  заробітній  платі  за  березень 2007 року – січень 2009 року  та  суми  індексації  відсутні, оскільки  позивач  із  січня  2007 року  по січень 2009 року   в  ТОВ «Люмбер – Україна» не  виконував  ніякої  роботи,  а  тому  він  не має  права  на  заробітну  плату  за  вказаний  період. Суд  послався  на  нібито  існуючу   між  ОСОБА_3  та  директором ТОВ «Люмбер – Україна» домовленість, згідно  якої  відповідач  на  протязі  2007, 2008 років  та  січня 2009  року  здійснював  перерахування  до  державних  цільових  фондів  обов’язкових  внесків  за  позивача,  для  забезпечення  підтвердження  останньому  трудового  стажу  за 2 роки.  При цьому  позивач  на роботу  не виходив.

Однак,  із  таким  висновком  суду  першої  інстанції колегія  суддів  погодитися  не може.

При  дослідженні  письмових  доказів,  наявних  в матеріалах  справи,  колегія  суддів  не  знайшла    угоди  на  яку  посилається  відповідач  і  яку  взяв  суд за  основу  рішення про  відмову  у позові  про стягнення заробітної плати. Крім  того,  існування  такої  угоди заперечується  позивачем.

Натомість, колегією суддів, на підставі досліджених доказів, встановлені наступні обставини.

Згідно  наказу  директора ТОВ «Люмбер – Україна»  № 22-к  від 31  травня 2006 року ОСОБА_3  прийнято  на  роботу  в  ТОВ «Люмбер – Україна»   на  посаду  наладчика  обладнання  з 01.06.2006 року.

Звільнено  ОСОБА_3  із  займаної  посади  на  підставі  наказу  директора ТОВ «Люмбер – Україна»  № 3-к  від  03 лютого  2009 року.

Будь яких  наказів  щодо  надання  ОСОБА_3  відпустки  без  збереження  заробітної  плати у  період з  березня 2007 року  по  лютий  2009 року  в  матеріалах  справи  не  міститься, як  не  міститься  і  інших  матеріалів, які б  стверджували  відсутність  позивача  на  роботі  у  вищезазначений  період  із  інших  підстав.

В  той же час,  в  матеріалах  справи  наявні  письмові  докази  нарахування  ОСОБА_3  заробітної  плати  за  відпрацьовані  ним  дні  в  період  з березня  2007 року  по  лютий 2009 року,  та  проведено  відповідні  відрахування  із  заробітної  плати  обов’язкових  платежів.  Такими  доказами  є  відомості  нарахування  заробітної плати  та  розрахункові  відомості  за  січень 2007 року -   лютий 2009 року   (а.с.  а.с. 112 -  137 ).  

Доказом  перерахування  до  відповідних  фондів  відрахованих  із  заробітної  плати  позивача  коштів  є  відомості про сплату  страхових  внесків  (а.с. а.с. 48 - 50).

Крім  того за  клопотанням   позивача,    відповідачем,  до  суду  апеляційної  інстанції  було  надано  платіжні  відомості та  відомості видачі  заробітної плати за  період  з  квітня  2007 року  по  листопад 2008  року  ( а.с. а.с.  251 - 295    )  із  яких  вбачається,  що  нараховану  позивачу  заробітну  плату  він  в зазначений період  часу  не  отримував, і  у  відомостях  відсутній  його  особистий  підпис  про  її отримання.  Заборгованість  по  заробітній  платі  становить 15705 грн. 66 коп.

Факт  наявності,  на  день  звільнення  позивача,  заборгованості  по  заробітній  платі у  вищезазначеній  сумі,  встановлено  також  і  перевіркою  Територіальної  державної  інспекції праці  у  Кіровоградській  області  від 12 серпня 2009 року ( а.с.  225 – 227).

Згідно  статті 115 КЗпП  України, заробітна  плата  виплачується  регулярно  в робочі  дні  у строки, встановлені  колективним  договором, але  не  рідше  двох  разів  на місяць  через  проміжок  часу, що  не перевищує шістнадцяти  календарних  днів.

Оскільки  нарахована  заробітна  плата  позивачу  своєчасно не виплачена, то  колегія  суддів  прийшла  до  висновку, що  позов  в частині  стягнення  із  відповідача  на користь позивача  заробітної  плати  підлягає  задоволенню.

Відповідно  до  Порядку  затвердженого  постановою  Кабінету  Міністрів  України  від 21.02.2001 року  № 159 ( з  урахуванням  унесених  змін  за  постановами від 09.08.2001 року № 958  від 31.03.2003 року  № 430)  у разі  затримання  виплати  доходів  на  один  і більше  місяців  громадянам компенсується  утрата  частини  грошових  доходів  у  зв’язку  з  порушенням  термінів  виплати.

Компенсацію  обчислюють  як  добуток  нарахованого, але  не виплаченого  грошового  доходу  за  відповідний  місяць (після  утримання  податків  й  обов’язкових  платежів)  і  приросту  індексу  споживчих цін  у  відсотках  для визначення компенсації.

Індекс  споживчих  цін  для  визначення  розміру  компенсації  обчислюється  множенням  місячних  індексів  споживчих цін  за  період  невиплати  грошового  доходу. При цьому  до  розгляду  не включається  лише  індекс  споживчих цін  у  місяці, за  який  виплачується  дохід.

Згідно  зробленого  судом  розрахунку  сума  компенсаційних  виплат  складає 5141  грн.  30  коп.,  які  і мають  бути  стягнуто  із  відповідача  на користь  позивача.

Що  стосується  вимоги  позивача  про  відшкодування  завданої  йому  моральної  шкоди  то  колегія  суддів  відмічає, що  моральна  шкода  відшкодовується  робітникові  безпосередньо  роботодавцем  за  таких  умов:  наявність  факту  порушення  роботодавцем  законних  прав працівника;  у разі  виникнення  у працівника  моральних  страждань, або  втрати   нормальних  життєвих  зв’язків, або  виникнення  необхідності  для  працівника  додаткових  зусиль  для організації  свого  життя; за  наявності  причинного   зв’язку  між  попередніми  умовами.

Відповідно  до  роз’яснень, що містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного  Суду України «Про  судову  практику  у справах  про  відшкодування  моральної  немайнової  шкоди ( зі змінами, внесеними  постановою  Пленуму  Верховного  Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно  до ст. 237 -1 КЗпП  України    за  наявності  порушення  прав  працівника  у сфері  трудових  відносин, зокрема,  невиплати  належних йому  грошових сум, яке  призвело  до його моральних страждань, втрати  нормальних життєвих  зв’язків  чи  вимагає  від нього  додаткових  зусиль  для  організації  свого життя, обов’язок  по  відшкодуванню   моральної  немайнової  шкоди  покладається  на  власника  або  уповноважений  ним  орган  незалежно  від  форми власності, виду  діяльності  чи  галузевої  належності.

Згідно  частини 3 статті  23 ЦК  України  моральна  шкода  відшкодовується грішми, іншим  майном  або в інший  спосіб.

Розмір  грошового відшкодування  моральної  шкоди  визначається  судом  залежно  від характеру  правопорушення, глибини  фізичних  та  душевних  страждань, погіршення  здібностей  потерпілого  або  позбавлення їх  реалізації, ступеня вини особи, яка завдала  моральної  шкоди, якщо  вина є  підставою  для відшкодування, а також  з  урахуванням  інших  обставин, які  мають  істотне  значення.  При  визначенні  розміру  відшкодування  враховуються  вимоги  розумності  і справедливості.

Враховуючи вищенаведене  колегія  суддів  дійшла  висновку,  що  позивачу  спричинено  моральну  шкоду, яка  полягає  у   виникненні  у  позивача  необхідності докладання  додаткових  зусиль  для  організації  свого життя  і  визначає  розмір  відшкодування  500 грн.

Колегія  суддів  не бере як  доказ  висновок   спеціаліста  ( практичного психолога Варфоломєєвой В.М.) (а.с. 26 – 31), оскільки даний  висновок  не  дає  відповіді  на  наявність  у  позивача  моральних  страждань  у  відповідності  до  положень  ст. 237-І  КЗпП  України.

В  іншій  частині  колегія  суддів  вважає  рішення  правильним  і  таким, що  скасуванню  не  підлягає.

Колегія  суддів  не  погоджується  із  доводами  апелянта, що  судом не  звернуто  увагу  на  порушення  відповідачем, при звільненні  вимог  ст. ст.  43, 149   КЗпП  України.

Так  відповідно  до  приписів  ч.1 ст. 43 КЗпП  України,  розірвання  трудового договору  з  підстав  передбачених  пунктом  4  статті  40  цього  Кодексу, може  бути  проведено  лише  за  попередньою  згодою  виборного  органу (профспілкового  представника)  первинної  профспілкової  організації, членом якої є  працівник.

Колегією  суддів  достовірно  встановлено,  що    на  підприємстві  ТОВ « Люмбер – Україна»  профспілкової  організації  не  існує.

А  отже  судом  першої  інстанції,  при  розгляді  справи,  положень  ст. 43  КЗпП  України  не порушено.

Згідно з ч.1 ст.149 КЗпП  України  до  застосування  дисциплінарного  стягнення  власник  або  уповноважений  ним  орган  повинен  зажадати  від  порушника  трудової  дисципліни  письмові  пояснення.  При  обранні  виду  стягнення  власник  або  уповноважений  ним  орган  повинен  врахувати  ступінь  тяжкості  вчиненого  проступку  і  заподіяну  ним  шкоду, обставини, за  яких  вчинено  проступок, і попередню  роботу  працівника ( ч.3 ст. 149 КЗпП  України).

Таким чином, метою отримання  власником  або  уповноваженим  ним  органом  письмових  пояснень  порушника  трудової  дисципліни  є  з’ясування  обставин,  за яких  вчинено  проступок  для  врахування  цього  поряд  з  іншими  обставинами  при обранні  виду  стягнення, а тому  сам  по собі  факт  неотримання  власником  або  уповноваженим  ним  органом  таких  пояснень  за  відсутності  даних  про  поважність  причин  вчинення  проступку  не може  бути  підставою  для  визнання  рішення  про  застосування  дисциплінарного  стягнення  незаконним.

Причин  відсутності  позивача  на  роботі,  які б    можна  було  визнати  поважними  суд  першої  інстанції  не знайшов.

Колегія  суддів  погоджується  із  таким  висновком  суду, оскільки  надану  позивачем  довідку  про  знаходження  його  на  лікуванні  в Державному  олімпійському  навчально – спортивному  центрі,  медико – відновлювальному  центрі,  за  відсутності  листка  непрацездатності  та відсутності  наказу  про  надання  відпустки  на  період  реабілітації,  не можна вважати  поважною  причиною   відсутності   позивача  на  роботі.    

Враховуючи  вищенаведене,  на підставі ст. 23 ЦК України,  п.3 ч.1 ст. 40, ч.3 ст. 43, ст. 115, ст. 149,  ст. 233, 237 –І Кзпп  України та  керуючись ст.ст.307,309,313,314,316 ЦПК України, колегія суддів,-

В  И  Р  І  Ш  И  Л  А :

Апеляційну  скаргу  ОСОБА_3   задовольнити частково.

Рішення   Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 8 грудня 2009 року  в  частині  відмови  у позові  про стягнення  заборгованості  по  заробітній платі, суми  індексації  несвоєчасно  виплаченої   заробітної плати  та  моральної  шкоди   скасувати,  та  ухвалити  в цій частині  нове  рішення.

Позов   ОСОБА_3  до  ТОВ   «Люмбер -  Україна»  про  стягнення  заборгованості  по  заробітній  платі, суми  індексації  несвоєчасно  виплаченої  заробітної плати  та  моральної  шкоди, задовольнити  частково.

Стягнути  з  ТОВ  «Люмбер  - Україна»  на  користь  ОСОБА_3 15705 грн. 66 коп.  нарахованої, але  не виплаченої  заробітної плати, 5141 грн. 30 коп.  індексації  несвоєчасно  виплаченої  заробітної плати  та 500 грн.  в рахунок  відшкодування  моральної  шкоди.

В  іншій  частині  рішення  Світловодського  міськрайонного  суду  Кіровоградської  області  від  8 грудня 2009 року  залишити  без  змін.

Рішення набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржено протягом двох місяців до Верховного Суду України.

Головуючий :

Судді :