АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-553/10 Головуючий у 1-й інстанції: Ліхтанська Н.П.
Суддя-доповідач: Глазкова О.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 лютого 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого Бєлки В.Ю.
суддів Глазкової О.Г.
Кримської О.М.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3
на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2009 року
по справі за позовом ОСОБА_4 до Територіальної громади м.Бердянська в особі міської ради, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання права власності на самочинно побудоване майно,
В С Т А Н О В И Л А :
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся до суду з вищезазначеною позовною заявою, в якій було зазначено, що позивачу ОСОБА_4 на праві власності належить 1/12 частина житлового будинку з господарськими і побутовими будовами, розташованими на земельній ділянці площею 934,7кв.м по АДРЕСА_1. Іншим співвласникам домоволодіння належить: ОСОБА_3 - 1/З частина спірного домоволодіння, ОСОБА_5 - 1/25 частини домоволодіння, ОСОБА_6 - 1/12 частина домоволодіння, ОСОБА_7 - ј частина домоволодіння, ОСОБА_12 -21/100 частина домоволодіння. ОСОБА_12 померла і єдиним спадкоємцем після її смерті є ОСОБА_8, відповідач по справі. В 1979 році позивачем на земельній ділянці самовільно без належного дозволу та проекту, але за згодою всіх співвласників на той час домоволодіння був побудований сарай «О», а в 1982 році також за згодою всіх співвласників домоволодіння була побудована веранда «б». У технічному паспорті домоволодіння на теперішній час значиться самовільно побудоване нерухоме майно: сарай "О", веранда "б", загальною вартістю 2726,0грн. У зв'язку з цим позивач просив визнати за ним право власності на самовільно побудоване нерухоме майно.
Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2009 року позовні вимоги задоволено. Визнано за ОСОБА_4 право власності на самовільно побудоване нерухоме майно: сарай "О", веранда "б", загальною вартістю 2726,0грн, яке розташоване на земельній ділянці площею 934,7 кв.м в АДРЕСА_1.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на незаконність та необгрунтованність рішення суду першої інстанції у зв’язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про повне або часткове скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Як вбачається із матеріалів справи, кожному учаснику судового розгляду справи належить певна частка житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 934,7 кв.м.
На цій земельній ділянці позивачем ОСОБА_4 самовільно без належного дозволу та проекту побудовані сарай „О” та веранда „б”.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд виходив з того, що згідно технічному висновку про можливість оформлення самовільно побудованих будов, всі будови знаходяться у задоволеному стані, санітарно-гігієнічні і пожежні вимоги не порушені та позивач отримав згоду і дозвіл від співвласників спірного домоволодіння.
Проте, з такими висновками погодитися не можна.
Виходячи із вимог ч.5 ст.376 ЦК України, суд на вимогу користувача земельної ділянки може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб, а саме співвласників домоволодіння та при отриманні письмової згоди всіх сусідів землекористувачів.
Проте, статтею 376 ч.2 ЦК передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього, і встановлено випадки, коли право власності на самочинне будівництво може бути визнане за рішенням суду за особою, що здійснила самочинне будівництво, або за власником земельної ділянки. З урахуванням положень ст.ст.331, 332, 373, 375 ЦК є очевидним, що визнання права власності на самочинне будівництво судом повинно відбуватися за наявності спору та у виключених випадках.
При вирішенні питання про визнання права власності на самочинно побудовані об”єкти нерухомого майна повинно враховуватись правильне інженерно-конструктивне поєднання між собою будівельних матеріалів і конструкцій відповідно до технологічних процесів, результатом яких є створення нерухомого майна. Що створена будівля, споруда відповідає державним будівельним стандартам, нормам і правилам ; відповідальність матеріалів, виробів і конструкцій, які використані при самочинному будівництві нерухомого майна, державним стандартам, технічним умовам та технологічним регламентам, а також забезпечення у створеній будівлі, споруді необхідної міцності, стійкості та експлуатаційної надійності.
Відповідно технічного висновку № 213/07/08 від 30.07.2008 року, виданого КП „Архітектурно-планувальне бюро” при будівництві сараю „О”, веранди „б” норми розміщення порушені і потрібна згода на оформлення будов сусідів з домоволодіння АДРЕСА_1, проте така згода відсутня від ОСОБА_11
Згідно експертного висновку протипожежного стану об”акта від 16.02.2009 року виявлені порушення вимог протипожежних норм та правил. Протипожежні розриви між сараєм та будівлями на сусідній дільниці АДРЕСА_1 менше нормативних.
Крім цього, до справи не залучена Територіальна інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю або його територіальний орган, які дають висновок про можливість прийняття до експлуатації самочинних будівель.
Суд зобов”язаний залучити до розгляду справи всіх осіб, прав та обов”язків яких стосується цей спір. Захист своїх прав та інтересів ці особи реалізують з допомогою процесуальних гарантій, основу яких становлять ст.ст. 55, 59 Коституції України.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції не є законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 307, 311, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 16 листопада 2009 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня проголошення.
Головуючий
Судді