Єдиний унікальний номер 219/627/16-ц Номер провадження 22-ц/804/2504/19

Головуючий у 1-й інстанції Тверський С.М.

Доповідач Азевич В.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Азевича В.Б.,

суддів: Космачевської Т.В., Никифоряка Л.П.,

за участю секретаря Ротар Я.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області справу № 219/627/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року (суддя Тверський С.М., рішення ухвалено в приміщенні суду в м. Бахмут Донецької області),-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 13 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість на суму 13 648,03 грн, у томі числі: заборгованість за кредитом в розмірі 5 637,05 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 5 784,88 грн, заборгованості за пенею та комісією в розмірі 1 100,00 грн та штрафи в розмірі 500 грн (фіксована частина) та 626,10 грн (процентна складова), ПАТ КБ «ПриватБанк» просив стягнути з відповідача на його користь зазначені суми заборгованості.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 13 648,03 грн, судовий збір у розмірі 1 378,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами укладено договір про надання кредиту, відповідач порушив обов`язок погашення заборгованості і сплати процентів, комісій та штрафних санкцій.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що суд дійшов неправильного висновку, що відповідач укладав кредитний договір з ПАТ КБ «ПриватБанк», оскільки кредитний ліміт було встановлено в розмірі 250 грн банком внаслідок випуску електронної платіжної картки для зарахування заробітної плати йому за роботу у філіалі «Артемівський автодор». Також вказував, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав документи, які свідчать про факт і умови надання йому кредиту. Крім цього, посилався на пропущення позивачем строків позовної давності для звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки строки користування кредитом та дія кредитного договору № б/н від 13 листопада 2007 року сплили 14 листопада 2008 року, а у разі пролонгування - 16 листопада 2009 року, а тому, на думку відповідача, строк позовної давності сплинув 18 листопада 2012 року. Крім цього, на його думку, виписки з його особового рахунку, що були надані позивачем, не є належним та допустимим доказом у розумінні ст. ст. 58, 59 ЦПК України.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафів скасовано, у задоволенні позову про стягнення пені та штрафів відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту від 13 листопада 2007 року, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 637,05 грн, за процентами за користування кредитом у розмірі 5 784,88 грн, а всього - 11 421,93 грн; у решті рішення залишено без змін.

Додатковим рішення апеляційного суду з відповідача стягнуто судовий збір у розмірі 1 153,24 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що строк дії картки встановлено до 31 жовтня 2015 року, а з позовом банк звернувся 25 січня 2016 року, а тому позивач не пропустив строк позовної давності. З урахуванням вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» та того, що ОСОБА_1 зареєстрований у м. Артемівськ, який віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у задоволенні позову в частині стягнення штрафів та пені відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

05 вересня 2019 року відповідач подав заяву про поворот виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року ухвалених у цій справі, посилаючись на те, що з його пенсії на підставі постанови державного виконавця була стягнута заборгованість на загальну суму 768,01 грн.

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від представника банку та відповідача надішли заяви з клопотанням розглянути справу за їх відсутності.

Згідно із частиною 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині вимог про стягнення процентів, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як передбачено ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частині 1 статті 417 ЦПК України вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постановою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року скасовано у частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту та процентами за користування кредитними коштами, тому апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції лише в цій частині.

Верховний Суд вказав про необхідність дослідити усі наявні у справі докази, перевірити правові підстави збільшення кредитного ліміту, стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 5 637,05 грн. і процентів у сумі 5 784,88 грн., зокрема, правильність їх нарахування, а також - факт перевипуску картки.

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно з кредитним договором б/н від 13 листопада 2007 року, укладеним між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, відповідач отримав кредит у банку у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_5.

З анкети-заяви відомо, що ОСОБА_1 видано картку ПАТ КБ «ПриватБанк» із встановленим кредитним лімітом в розмірі 250,00 грн зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 1,9 % на місяць з розрахунку 360 днів на рік.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами було укладено договір про надання кредиту, згідно з яким відповідач мав погасити борг за кредитом з урахуванням процентів, комісій та штрафних санкцій.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення суми боргу за тілом кредиту є правильним, проте апеляційний суд вважає за необхідне змінити рішення в частині стягнення процентів.

У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.

Тобто, зобов`язання з надання кредиту, його повернення та сплати процентів є основним. Істотними умовами кредитного договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

Позивач обов`язки за умовами договору виконав, надавши кредитні кошти відповідачеві. Останній зобов`язався за договором повертати кредит з процентами періодичними платежами.

Відповідно до частини першої статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Як вбачається із заяви-анкети від 13 листопада 2007 року б/н, позичальнику видана кредитна карта «Універсальна» з кредитним лімітом в сумі 250 грн. з базовою процентною ставкою 1.9% в місяць (або 22,8% за рік) із розрахунку 360 днів у році. Із заяви-анкети відомо, що термін кредитування відповідає строку дії платіжної картки.

Тобто сторони уклали письмовий договір, у якому погодили істотні умови кредитування щодо його ціни, терміну дії та розміру процентів за користування кредитними коштам.

Висновки щодо «строку договору», «строку виконання зобов`язання» та «терміну виконання зобов`язання» викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання - сплати процентів періодичними платежами.

Між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» здійснено всі необхідні дії, які спрямованні на придбання, припинення або зміну цивільних прав та обов`язків, що з огляду на частину першу статті 202 ЦК України вказує на те, що ОСОБА_1 уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» кредитний договір на умовах, запропонованих банком.

Відповідно до п. 3.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, що діяли на момент підписання заяви позичальника, строк дії картки вказаний на лицевій стороні картки (місяць і рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця.

Пункт 3.1.3 Умов передбачає, що по закінченню строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не надійшла письмова заява держателя про закриття картрахунку, а також при умові наявності грошових коштів на картрахунку для оплати послуг умов виконання розрахункових операцій по картрахунку (в передостанній день місяця закінчення строку) та при додержанні інших умов продовження, передбачених договором.

В матеріалах справи відсутні дані, що відповідач подавав заяву про закриття картрахунку банку.

На запит суду щодо строку дії кредитної картки, яка видавалася відповідачу, ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило, що ОСОБА_1 видавалися картки № НОМЕР_2 зі строком дії - до 30 листопада 2009 року, та № НОМЕР_5 зі строком дії - до 31 жовтня 2015 року. (т.1 а. с. 160)

Факт перевипуску картки підтверджується інформацією банку, яка має відомості щодо дати створення та змін стосовно нової картки - 02.11.2001 року та містить фото ОСОБА_1 , а також - дані про всі картки клієнта, з якої вбачається, що позичальнику за першим відкритим рахунком НОМЕР_7 було видано дві картки: № НОМЕР_2 строк до 11/09, № НОМЕР_5 строк до 10/15. (т.1 а. с. 145, 149, 150)

Про отримання позивачем кредитних коштів у сумі 5 367,05 грн. свідчать виписка по основній картці договору № НОМЕР_5 та розрахунок заборгованості (т.1 а. с. 53-71, 5-9).

Саме за цією карткою банк пред`являв вимоги про стягнення заборгованості.

Щодо збільшення кредитного ліміту слід зауважити, що відповідно до пунктів 3.2, 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг клієнт надає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінювати (зменшувати або збільшувати) кредитний ліміт. Підписання даного договору є прямою та безумовною згодою держателя відносно прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, що встановлений банком. (т.1 а. с. 13)

За даними банку до указаної умови за договором від 13.11.2007 року б/н, кредитна карта № НОМЕР_5 , кредитний ліміт змінювався таким чином: 13.11.2007 - 21 600 грн.; 16.02.2010 року - 3 200 грн.; 10.08.2010 року -5 200 грн.; 23.10.2010 року - 6 200 грн.; 10.04.2011 року - 8 200 грн.; 22.10.2011 року -6 370 грн.; 28.12.2012 року - 6 900 грн.; 02.08.2013 року -8 000 грн.; 15.05.2014 року -7 600 грн.; 28.10.2014 року -5 860 грн. (а. с. 10)

Згідно виписці по рахунку позичальника та розрахунку заборгованості відповідач користувався кредитними коштами та періодично здійснював погашення кредиту. Останній платіж було здійснено 23 січня 2015 року, позов до суду подано 25 січня 2016 року, тобто в межах трьохрічного строку загальної позовної давності, що встановлена ст. 258 ЦК України.

Вказані обставини спростовують доводи апеляційної скарги відповідача, щодо недотримання письмової форми договору, недоведеності факту користування грошовими коштами та спливу позовної давності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає доведеним факт користування відповідачем кредитними коштами та наявність заборгованості за тілом кредиту у вказаному розмірі, тому висновок суду першої інстанції про стягнення боргу за кредитом у сумі 5 367,05 грн. є правильним.

Стосовно нарахування та стягнення процентів за користування кредитом слід зауважити наступне.

КБ «ПриватБанк» пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив крім тіла кредиту стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 5 784,88 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Згідно із частиною 1 ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

В заяві позичальника від 13 листопада 2007 року зазначена базова процентна ставка 1,9% за місяць із розрахунку 360 днів у році, тобто 22,8% на рік.

З розрахунку заборгованості вбачається, що процентна ставка - 22,8% не змінювалася протягом строку кредитування.

Відповідно до п. 5.4. Умов та Правил надання банківських послуг строк погашення процентів по кредиту - щомісячно за попередній місяць. (т.1 а. с. 17)

Як встановлено статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 щодо позовної давності стосовно вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів висловила наступний висновок.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Такий підхід відповідає правовій позиції, сформульованій Верховним Судом України у постанові від 6 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13. Аналогічні висновки були сформульовані Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 3 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16 і від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16.

Також у цій справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Тому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, оскільки за умовами договору від 13.11.2007 року відповідач ОСОБА_1 мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів щомісячно за попередній місяць впродовж строку кредитування, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

У справі, що переглядається, банк звернувся до суду з позовом 25 січня 2016 року про стягнення всієї заборгованості за період з 13.11.2007 року по 30.11.20015 року, термін кредитування - до 31 жовтня 2015 року, останні платіж позичальник вніс 23.01.2015 року.

З огляду на викладені обставин справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції стягнув проценти без врахування позовної давності щодо кожного щомісячного платежу, а також частково поза межами погодженого сторонами строку кредитування.

Відтак заборгованість по процентам, що існувала на день закінчення терміну кредитування, який відповідає строку дії картки (31 жовтня 2015 року), складає суму 5 760,84 грн. а з врахування трьохрічного строку позовної давності сума процентів, що підлягає стягненню з відповідача дорівнює 5 601,67 грн. (5 760,84 - 159,17 = 5 601,67).

Таким чином, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні в частині стягнення процентів за користування кредитом, які слід стягнути у розмірі 5 601,67грн.

За частиною 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, з відповідача ОСОБА_1 слід стягнути на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» сплачений судовий збір за подання позовної заяви в розмірі пропорційно до задоволених позовний вимог у сумі 1 134,78 грн.

Розглядаючи заяву відповідача про поворот виконання рішення у цій справі, колегія суддів виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 444 ЦПК України суд апеляційної чи касаційної інстанції, приймаючи постанову, вирішує питання про поворот виконання, якщо, скасувавши рішення (визнавши його нечинним), він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

У зв`язку зі зменшенням суми, що підлягає стягненню, заяву відповідача про поворот виконання рішення слід задовольнити. Відповідачем надані докази про стягнення з його пенсії на виконання рішень судів у цій справі грошової суму у розмірі 768,01 грн.(т. 2 а. с. 12, 13), яка підлягає стягненою з банка.

Керуючись ст. ст. 374, 376, 382-384, 444 ЦПК України, Донецький апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року в частині стягнення заборгованості по процентам за користування кредитом коштами та судового збору змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту б/н від 13 листопада 2007 року у сумі 11 238,72 грн. (одинадцять тисяч двісті тридцять вісім гривень 72 коп.), яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 637,05 грн. та заборгованості процентам за користування кредитом коштами в розмірі 5 601,67 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 1 134,78 грн. (одну тисячу сто тридцять чотири гривні 78 коп.).

Заяву ОСОБА_1 про поворот виконання рішення у справі 219/627/16-ц за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості задовольнити.

У порядку повороту виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 17 серпня 2016 року та рішення Апеляційного суду Донецької області від 02 листопада 2016 року у справі 219/627/16-ц стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», код за ЄДРПОУ 14360570, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , грошові кошти у сумі 768,01 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 01 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: В.Б. Азевич

Судді: Т.В. Космачевська

Л.П. Никифоряк

Повний текст постанови складено 17 вересня 2019 року.

Суддя-доповідач В.Б. Азевич