ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2019 р. Справа№ 910/10550/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Мальченко А.О.

Жук Г.А.

секретар судового засідання Бовсуновська Ю.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України»

на рішення Господарського суду міста Києва

від 22.11.2018 (повний текст рішення складено 03.12.2018)

у справі № 910/10550/18 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Акціонерного товариства «Банк Січ»

до Товариства з обмеженою відповідальністю

«Телесистеми України»

про стягнення 11 206 411, 89 грн.

В С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Банк Січ» (далі - АТ «Банк Січ», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» (далі - ТОВ «Телесистеми України», відповідач) про стягнення 11 206 411,89 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про порушення відповідачем умов Кредитного договору № 104/13 про надання кредиту на умовах кредитної лінії від 12.08.2013 в частині строків повернення основної суми кредиту, наданого в національній валюті України та в доларах США, а також строків сплати процентів за користування кредитом, наданим у національній валюті України та в доларах США, відтак просило стягнути з відповідача 11 191 211,89 грн. пені та 15 200,00 грн. збитків.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі №910/10550/18 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» на користь Акціонерного товариства «Банк Січ» пеню, нараховану за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого в національній валюті України в сумі 1901 319, 45 грн., пеню за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого у доларах США, в сумі 8 752 748, 82 грн., пеню, нараховану за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, наданим у національній валюті України, в розмірі 121 056, 32 грн., пеню, нараховану за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, наданим у доларах США, в розмірі 416 079, 14 грн., збитки в розмірі 15 200, 00 грн. та 168 096, 06 грн. витрати по сплаті судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із згаданим рішенням суду, ТОВ «Телесистеми України» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права. За твердженнями апелянта, висновки суду про те, що станом на 31.12.2017 відповідач не сплатив чергового платіжу по кредиту, наданому в доларах США, в розмірі 300 000,00 доларів США, що призвело до виникнення прострочення заборгованості по сплаті основної суми кредиту, носять декларативний характер, адже в мотивувальній частині рішення відсутні посилання на докази, що підтверджують наявність таких обставин. Крім цього, помилковими, на думку апелянта є висновки суду першої інстанції щодо наявності у нього заборгованості перед позивачем після спливу строку, визначеного у вимозі № 73/11 від 22.01.2018, адже згідно ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» вимога про виконання порушеного зобов`язання повинна містити не менш ніж тридцятиденний строк. На переконання апелянта, вимога № 1052/11 від 20.06.2018 також не може бути доказом факту наявної заборгованості відповідача перед позивачем по поверненню кредиту. Станом на час прийняття оскаржуваного рішення, позивач приховав від суду факт вчинення виконавчого напису та задоволення своїх вимог до відповідача за Кредитним договором за рахунок предмету іпотеки, які відповідно до положень ч.1 ст.7 Закону України «Про іпотеку» вважаються задоволеними в повному обсязі, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. З огляду на наведене, висновки суду першої інстанції про те, що борг відповідача на час прийняття рішення не погашений, є невірними і такими, що не відповідають фактичним обставин справи. Окрім неправильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин, місцевий суд також не навів жодних розрахунків при проведенні ним «уточнених розрахунків» сум неустойки (пені), яка підлягає стягненню з відповідача, що в свою чергу унеможливлює встановлення правомірності здійснення судом першої інстанції таких нарахувань, зокрема, застосовування/не застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки. Крім цього, апелянт зазнав фактичного блокування всієї господарської діяльності, внаслідок чого був позбавлений можливості (фінансової та технічної) взяти участь в судових засіданнях та надати докази на підтвердження своїх заперечень тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема зазначив, що в частині зазначення суми простроченого платежу оскаржуваного рішенні допущено технічну помилку, яка жодним чином не впливає ні на розрахунок заборгованості по сплаті неустойки (пені), що була предметом судового розгляду, ні на правильність та законність цього судового рішення, що в свою чергу свідчить про помилковість доводів апелянта про декларативність оскаржуваного рішення. На переконання позивача, відповідач дійшов помилкового висновку, що вимога № 1052/11 від 20.06.2018 є вимогою, що регулюється приписами Закону України «Про іпотеку», адже така вимога адресована відповідачу, який не є іпотекодавцем за іпотечним договором, а також містила вимоги лише про погашення заборгованості за Кредитним договором. Позивач акцентував увагу, що предметом позову є стягнення пені за порушення строків повернення основної суми кредиту та центів за користування кредитом, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, відтак правові норми згаданого Закону не можуть бути застосованими до цих позовних вимог. На думку позивача, як вимога № 73/11 від 22.01.2018, так й вимога № 1052/11 від 20.06.2018 є не єдиними доказами, які підтверджують факт наявної у відповідача заборгованості за Кредитним договором. У вимозі № 73/11 від 22.01.2018 вказано погоджений сторонами п. 4.2.4 Кредитного договору строк, оскільки станом на 20.06.2018 ні відповідач, ні поручитель не виконали своїх зобов`язань за Кредитним договором й не погасили в повному розмірі заборгованості, позивач повторно направив на адресу відповідача вимогу за № 1052/11 від 20.06.2018 про усунення порушень зобов`язання. При цьому, позивач вважав, що твердження відповідача про приховування факту вчинення виконавчих написів на договорах застави та пред`явлення їх до виконання не заслуговують на увагу, адже вказані документи були долучені позивачем до позовної заяви. Крім цього, зі змісту виконавчих написів вбачається, що сума, яка підлягає погашенню за рахунок реалізації предмету застави, не включає суму неустойки (пені), а тому факт вчинення цих виконавчих написів, в тому числі й погашення заборгованості за ними, жодним чином не впливають на розмір неустойки (пені), що підлягає стягненню з відповідача у даній справі. З приводу тверджень апелянта про те, що він зазнав фактичного блокування всієї господарської діяльності, внаслідок чого був позбавлений фінансової та технічної можливості взяти участь в судових засіданнях та надати докази на підтвердження своїх заперечень, позивача зазначив, що такі доводи не узгоджуються ні з приписами чинного ГПК України, ні з наявними в матеріалах справи доказами, адже у відповідача було майже три місяці, щоб подати до суду відзив на позов. Проте відповідач не скористався своїм правом, натомість залучив до участі нового представника, який в останньому судовому засіданні просив відкласти розгляд справи, які судом першої інстанції розцінено як зловживання процесуальними правами й затягування розгляду справи. З приводу доводів апелянта про те, що в оскаржуваному рішенні не наведено жодних розрахунків неустойки (пені), позивач наголошував, що проводячи уточнюючий розрахунок суд не змінював періоду нарахування неустойки (пені), а тому виходячи з того, що неустойка нарахована позивачем в межах шестимісячного строку позовної давності за період з 08.02.2018 по 07.08.2018, відсутність у рішенні суду уточненого розрахунку не впливає на можливість перевірки правильності застосування судом строків позовної давності. Оскільки за рахунок прийняття предмета іпотеки у власність не здійснювалось погашення неустойки (пені) в сумі 11 191 211, 89 грн. та завданих збитків в розмірі 15 200,00 гри., які були предметом судового розгляду, доводи апелянта в цій частині є безпідставними та необґрунтованими тощо.

У наданому суду апеляційної інстанції відзиві на відзив позивача, апелянт стверджував, що загальна сума вимог банку до поручителя та позичальника становила 75 409 377,03 грн. (враховуючи визначені оскаржуваним рішенням штрафні санкції), а загальна забезпечувальна вартість майна (обладнання відповідача) по Кредитному договору згідно звіту про незалежну оцінку 100% статного капіталу ТОВ «Телесистеми України» - 300 568 937, 00 грн. та іпотечного майна поручителя - 79 143 009, 00 грн., всього 379 711 946, 00 грн. При цьому, апелянт наголошував на протиправному привласненні позивачем майна заставодавця на загальну суму 300 568 937, 00 грн., адже звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна відбулося з порушенням вимог чинного законодавства. Крім цього, не зважаючи на виникнення обставин, які зумовили припинення зобов`язань по Кредитному договору, банком проведено дії по задоволенню вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку за рахунок іпотечного майна, яке належить на праві власності поручителю на загальну суму 79 143 009, 00 грн.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції, позивач надав додаткові пояснення щодо розрахунку заборгованості позивальника, за змістом яких розрахунок пені виконано позивачем з наступних вихідних даних: період, за який нараховується пеня (з 08.02.2018 по 07.08.2018); сума заборгованості (окремо в гривні та в доларах США); період прострочення виконання зобов`язання; розмір процентних ставок за користування кредитом, на підставі яких нараховувались проценти за користування кредитом; кількість днів прострочення та розмір облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом періоду, за який нараховувалась пеня. Для визначення суми пені за порушення виконання зобов`язань в доларах США, застосовувався курс гривні до долару США, встановлений Національним банком України на 07.08.2018 (27,131725 грн. за 1,00 долар США). За твердженнями позивача, розрахунок пені в таблиці здійснено окремо за кожним видом заборгованості, а саме:спочатку пеня, нарахована за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, наданим у національній валюті України - 121 056,38 грн.; потім пеня, нарахована за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, наданим у доларах США - 416 079,14 грн.; далі пеня, нарахована за порушення позичальником строків повернення кредиту, наданого в національній валюті України - 1 901 319,45 грн.; в кінці пеня, нарахована за порушення позичальником строків повернення кредиту, наданого у доларах США - 8 752 756,93 грн. В таблиці окремо наведено загальну суму пені за несвоєчасно сплачені проценти за користування кредитом (в гривні та в доларах США) - 537 135,51 грн., окремо загальну суму пені за несвоєчасно сплачений кредит (в гривні та в доларах США) - 10 654076,38 та підсумовано загальну суму пені, що становить - 11 191 211,85 грн. За твердженнями позивача, вимоги банку про погашення заборгованості за Кредитним договором, в тому числі вимоги від 20.06.2018 щодо погашення заборгованості в добровільному порядку протягом тридцяти календарних днів залишились не виконаними, а тому позивач змушений був з метою захисту своїх порушених прав та інтересів розпочати процедуру звернення стягнення на предмети забезпечення для погашення заборгованості за Кредитним договором. При цьому, звернення стягнення здійснювалось позивачем відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 104/13 від 12.08.2013 станом на 19.06.2018, відповідно до якого загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем за Кредитним договором становила 74 971 250,61 гривень. Позивач стверджував, що за рахунок звернення стягнення на: частину обладнання в кількості 1024 позицїї/одиниці, яке було предметом застави за Договором застави обладнання, посвідченим 12.08.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 112; шість автомобілів, що були предметом застави за Договором застави транспортних засобів, посвідченим 12.08.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим в реєстрі за № 111; об`єкт нерухомості, що був предметом іпотеки за Іпотечним договором із застереженням про звернення стягнення, укладеним між позивачем та ОСОБА_1 , посвідченим 12.08.2013 приватним нотаріусом КМНО Колесник С.А. та зареєстрованим в реєстрі за №106, а також нежилі приміщення загальною площею 2 431,20 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом набуття позивачем права власності, а також за рахунок надходжень на поточний рахунок ТОВ «Телесистеми України», відкритий в АТ «Банк «Січ», погашалась тільки заборгованість за основною сумою кредиту, за процентами за користування кредитом і штрафними санкціями за порушення умов Договору, крім пені, що нарахована з 08.02.2018 та відображена в розрахунку заборгованості станом на 08.08.2018. За твердженнями позивача, пеня за порушення виконання умов Кредитного договору, яка є предметом стягнення у справі в сумі 11 191 211,89 грн. не погашалась за рахунок звернення стягнення на предмети забезпечення та станом на сьогодні є не погашеною.

Крім цього, 05.07.2019, 05.09.2019 та 10.09.2019 до Північного апеляційного господарського суду надходили додаткові пояснення відповідача (апелянта), а 10.09.2019 - заперечення позивача на додаткові пояснення відповідача.

В судове засідання апеляційної інстанції 12.09.2019 з`явилися представники стороні, представники відповідача надали пояснення, в яких підтримали свою апеляційну скаргу, просили її задовольнити за наведених в ній та додаткових поясненнях підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвали нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в даному судовому засіданні також надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін з підстав викладених у відзиві на апеляційну скаргу та запереченнях на додаткові пояснення.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 12.08.2013 між Публічним акціонерним товариством «Банк Січ», яке в подальшому змінило свою організаційно-правову форму на АТ «Банк Січ» (позивач, банк за договором) та ТОВ «Телесистеми України» (відповідач, позивальник за договором) укладено Кредитний договір № 104/13 про надання кредиту на умовах кредитної лінії (далі - Договір), за умовами п. 1.1 якого (з урахуванням всіх змін та доповнень) банк зобов`язався надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії у загальній сумі, яка не може перевищувати 30 000 000 грн., в тому числі з урахуванням коштів, наданих у доларах США, загальна сума яких не може перевищувати 2 000 000,00 доларів США, суми за якими для обрахування перераховуються у валюту України за відповідним курсом Національного банку України на відповідний день їх видачі (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим Договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти, встановлені Договором.

До Договору сторонами укладались договори про внесення змін.

Відповідно до п.1.2 Договору (зі змінами та доповненнями) ліміт кредитної лінії зменшується згідно встановленого Графіку зменшення ліміту кредитування (далі - Графік повернення кредиту).

Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум - 08.08.2018р. або протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку про повернення кредиту та сплату процентів у випадках, вказаних у п.4.2.4 Договору.

Положеннями п. 1.3 Договору сторони погодили, що кредит наданий для розрахунків за договорами відступлення права вимоги з метою подальшого рефінансування кредитної заборгованості ТОВ «Телесистеми України» та фізичної особи ОСОБА_1 в ПАТ «Банк Форум».

За змістом п. 2.1 Договору кредит надається банком позичальнику в межах суми, визначеної п. 1.1 цього договору відповідно до цільового призначення кредиту, шляхом перерахування коштів згідно заяви позичальника, з позичкових рахунків № НОМЕР_1 (980, 840), відкритих в ПАТ «Банк Січ», код банку 380816, на поточні рахунки позичальника НОМЕР_1 (980, 840) в ПАТ «Банк Січ», код банку 380816. За згодою банку допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів в іншу валюту згідно з умовами та на цілі, передбачені Договором. Загальна сума заборгованості за кредитом у всіх видах валют у перерахунку в гривню за курсом Національного банку України на поточний день не може перевищувати встановлений ліміт кредитування.

Цей Договір згідно п. 8.1, 8.9 набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками та діє до повного повернення позичальником кредиту, сплати в повному обсязі процентів за користування ним та до повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов`язань, прийнятих ним на себе за умовами Договору.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За кредитним договором згідно ст. 1054 ЦК України банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, які встановлені договором.

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст. ст. 193 ГК України, 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань або одностороння зміна його умов, якщо інше не встановлено договором або законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено матеріалами справи, банк на виконання своїх договірних зобов`язань надав позичальнику кредит в сумі 13 800 000,00 грн. та 2 000 000,00 доларів США (у гривневому еквіваленті 15 986 000,00 грн.), що підтверджується меморіальними ордерами № 3439 від 12.08.2013 та № 3429 від 12.08.2013.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За умовами п.1.2 Договору (за змінами та доповненнями) ліміт кредитної лінії зменшується згідно встановленого Графіку зменшення ліміту кредитування (далі - Графік повернення кредиту).

Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум - 08.08.2018р. або протягом 10 (десяти) календарних днів з моменту отримання письмової вимоги банку про повернення кредиту та сплату процентів (п.4.2.4 Договору).

Положеннями п.2 Графіку повернення кредиту (в редакції із змінами, внесеними Договором № 228-1/15 від 31.08.2015 про внесення змін до Договору) сторони підтвердили, що на дату його підписання заборгованість за кредитом складає 11 350 000,00 грн. та 2 000 000,00 доларів США.

Згідно встановленого Графіку повернення кредиту, кредит, виданий в національній валюті України в сумі 11 350 000,00 грн., повертається 08.08.2018р.

Кредит, наданий в доларах США повертається наступним чином:

- з 30.09.2015 по 31.01.2018 рівними платежами по 3000,00 доларів США;

- 29.02.2018 - 100 000,00 доларів США;

- з 31.03.218 по 31.07.2018 рівними платежами по 300 000,00 доларів США;

- 08.08.2018 - 313 000,00 доларів США.

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначав про порушення відповідачем своїх зобов`язань за Договором, зокрема, в частині своєчасного здійснення платежів згідно встановленого Графіку повернення кредиту.

Станом на 31.12.2017 відповідачем не сплачено чергового платежу по кредиту, наданому в доларах США, в розмірі 3 000, 00 доларів США, що призвело до виникнення простроченої заборгованості по сплаті основної суми кредиту.

Помилкове зазначення місцевим судом в оскаржуваному рішенні, що станом на 31.12.2017 відповідачем не сплачено черговий платіж по кредиту, наданому в доларах США, в розмірі 300 000,00 доларів США, а не в розмірі 3 000, 00 доларів США, є лише технічною помилкою, яка жодним чином не вплинула на правильність встановлених судом обставин, як і на законність судового рішення, що в свою чергу свідчить про помилковість доводів апелянта про декларативність оскаржуваного рішення.

За умовами п. 4.2.4 Договору банк має право вимагати від позичальника (незалежно від настання строку погашення кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або процентами за користування ним, та/або суму неустойки, передбачених Договором, у разі настання будь-якого або всіх випадків, визначених у цьому пункті, зокрема, у разі невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких умов та/або зобов`язань та/або у разі настання випадків, передбачених Договором (в тому числі, але не виключно у випадку, якщо позичальник не виконав у строк свої зобов`язання по поверненню кредиту (траншу) та/або сплаті процентів за користування кредитом та/або по сплаті комісійної винагороди та/або інші зобов`язання по сплаті грошових коштів, передбачених Договором.

Позичальник зобов`язаний незважаючи на інші положення Договору виконати вимогу банку про дострокове виконання зобов`язань і повернути отриманий кредит в повному обсязі разом з нарахованими процентами за користування кредитом та штрафними санкціями, які підлягають сплаті позичальником на користь банку за Договором, в строк не пізніше 10 банківських днів, з моменту відправлення (надання) позичальнику відповідної вимоги.

22.01.2018 цінним листом з описом вкладення банком надіслано позичальнику вимогу за вих. № 73/11 від 22.01.2018 про дострокове повернення кредиту та сплату заборгованості за Договором, яка отримана відповідачем 24.01.2018, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

При цьому, у згаданій вимозі було вказано погоджений сторонами в п. 4.2.4 Договору строк, оскільки станом на 20.06.2018 ні відповідач, ні поручитель не виконали своїх зобов`язань за цим договором, не погасили в повному розміру заборгованості, позивачем повторно направлено на адресу відповідача вимогу за № 1052/11 від 20.06.2018 про усунення порушення зобов`язання.

Посилання апелянта на те, що вимога № 1052/11 від 20.06.2018 є вимогою,яка регулюється приписами Закону України «Про іпотеку», не заслуговують на увагу як безпідставні та необґрунтовані, адже така вимога адресована відповідачу, який не є іпотекодавцем за іпотечним договором, й стосується лише погашення заборгованості за Договором. Оскільки предметом позовних вимог є стягнення пені за порушення строків повернення основної суми кредиту та центів за користування кредитом, а не звернення стягнення на предмет іпотеки, правові норми вищезгаданого Закону не можуть бути застосовані до цих позовних вимог.

За матеріалами справи, у відповідь на вимогу позивача за вих. № 73/11 від 22.01.2018 відповідач надіслав листа за № 019 від 12.02.2018, в якому просив згоди позивача на прийняття участі у проведенні добровільної процедури фінансової реструктуризації щодо сум, що підлягають сплаті на підставі Договору на загальну суму (включаючи суму основного боргу та проценти) в розмірі 1 969 202,49 доларів США та 11 580 820,28 грн.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів про реструктуризацію заборгованості відповідача перед позивачем за Договором.

За умовами п. 4.3.2 Договору позичальник зобов`язується своєчасно сплачувати проценти за користування кредитом, комісійні платежі та проценти за понадстрокове користування кредитом на умовах та в порядку, передбачених Договором, а також суми штрафних санкцій.

Порядок нарахування процентів за користування кредитом визначено п.2.3 та п.2.4 Договору.

Відповідно до п. 2.3 Договору нарахування банком процентів починається з дати перерахування кредитних коштів (їх частини) у відповідній валюті з відповідного позичкового рахунку по день повного погашення кредиту (його частини) у цій валюті, на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом (його частини) у відповідній валюті (національній валюті України, доларах США). При розрахунку процентів використовується метод «факт/факт», виходячи з фактичної кількості днів у місяці та у році.

Положеннями п. 2.4 Договору (в редакції із змінами станом на 27.02.2014) сторони погодили, що проценти за користування кредитом нараховуються банком щомісячно в останній робочий день місяця за період з дати першої видачі кредиту по день, що передує останньому робочому дню місяця, в якому наданий кредит, та надалі за період з дати попереднього нарахування по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день кінцевого терміну повернення кредиту, визначеного п.1.2 Договору. Проценти сплачуються позичальником щомісячно не пізніше 15 числа місяця, наступного за тим, за який вони були нараховані та остаточно при повному погашенні кредиту.

Проценти за користування кредитом за період з 29.11.2013 по 31.12.2013 нараховуються банком в останній робочий день грудня 2013 та сплачуються позичальником не пізніше 17.01.2014.

В подальшому проценти за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця та сплачуються позичальником не пізніше 15 січня наступного року.

За змістом п. 2.2 Договору проценти за користування кредитом (його частиною), виданим у національній валюті, сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком фіксованої процентної ставки в розмірі 23% річних та сплачуються у національній валюті України.

Проценти за користування кредитом (його частиною), виданим у доларах США, сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком фіксованої процентної ставки в розмірі 13% річних та сплачуються у доларах США.

Відповідно до п. 2.5 Договору у випадку порушення позичальником встановленого п. 1.2 строку погашення одержаного в національній валюті України кредиту (його частини), позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом (його частиною), виходячи з фіксованої процентної ставки в розмірі 26% річних.

У випадку порушення позичальником встановленого п.1.2 Договору строку погашення одержаного в доларах США кредиту (його частини), позичальник надалі сплачує проценти за неправомірне користування кредитом (його частиною), виходячи з фіксованої процентної ставки в розмірі 15% річних.

Як встановлено матеріалами справи, відповідач своїх договірних зобов`язань в частині своєчасного здійснення платежів згідно встановленого Графіку повернення кредиту належним чином не виконав, відтак у нього утворилась заборгованість перед позивачем по поверненню кредиту, наданого в національній валюті України, в сумі 1 901 319,45 грн., по поверненню кредиту, наданого у доларах США, в сумі 8 752 756,93 грн., за процентами за користування кредитом, наданим в національній валюті, в сумі 1 210 130,55 грн., по сплаті процентів за користування кредитом, наданим в доларах США в сумі 153 718,64 доларів США, що позивачем документально доведено, а відповідачем не спростовано.

Твердження апелянта (відповідача) про приховування позивачем факту вчинення виконавчих написів на Договорах застави та пред`явлення їх до виконання, також є безпідставними та необґрунтованими, адже матеріалами справи встановлено, що позивачем до позовної заяви долучено відповідні документи на підтвердження згаданих обставин, однак зі змісту виконавчих написів вбачається, що сума, яка підлягає погашенню за рахунок реалізації предмету застави, не включає суми неустойки (пені), а тому факт вчинення цих виконавчих написів, в тому числі й погашення заборгованості за ними, жодним чином не впливають на обґрунтованість заявлених вимог та визначений позивачем розмір неустойки (пені).

Посилання апелянта на протиправне привласнення позивачем майна заставодавця на загальну суму 300 568 937, 00 грн., оскільки звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, а також задоволення вимог іпотекодержателя в позасудовому порядку за рахунок іпотечного майна, яке належить на праві власності поручителю на суму 79 143 009, 00 грн., в той час як загальна сума вимог банку до поручителя та позивальника дорівнює 75 409 377,03 грн. (враховуючи визначені оскаржуваним рішенням штрафні санкції), відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні та необґрунтовані, адже відповідачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження порушення вимог законодавства при зверненні стягнення на вказане майно.

Учасники господарських відносин в силу положень ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

У сфері господарювання, згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Тобто, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, встановивши у договорі відповідальність за прострочення виконання зобов`язання у більшому розмірі, однак такі норми Закону передбачають обмеження розміру.

При цьому, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Положеннями п. 5.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за умовами Договору зобов`язань винна сторона сплачує іншій стороні неустойку (пеня, штраф), передбачену Договором, а також відшкодовує збитки, понесені іншою стороною.

Відповідно до п. 5.3 Договору за порушення визначених у Договорі строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати процентів за користування кредитними коштами та/або комісійних винагород, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочки.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за несвоєчасно сплачені проценти за кредитом, наданим у національній валюті, судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок є необґрунтованим (арифметично невірним), відповідно за розрахунком суду позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 121 056,32 грн.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування пені за несвоєчасно сплачені проценти за кредитом, наданим у доларах США, суд першої інстанції вірно встановив, що розмір пені складає 16 547,75 доларів США, тобто 448 968,59 грн. (в еквіваленті станом на 07.08.2018 - день складання позовної заяви), проте не виходячи за межі позовних вимог правомірно задовольнив ці вимоги в заявленій позивачем до стягнення сумі 416 079,14 грн.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого у національній валюті, апеляційний суд визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в цій частині в сумі 1 901 319,45 грн.

З приводу розрахунків позивача в частині нарахування пені за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого у доларах США,судом встановлено, що здійснений позивачем розрахунок є необґрунтованим (арифметично невірним), відповідно за розрахунком суду позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в сумі 8 752 748,82 грн.

З огляду на наведене та те, що отримання кредитних коштів відповідачем не заперечується, строк повернення кредиту та сплати процентів за його користування відповідно до Договору настав, належних доказів погашення процентів за його користування відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашено, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за несвоєчасно сплачені проценти за кредитом, наданим у національній валюті, пені за несвоєчасно сплачені проценти за кредитом, наданим у доларах США, пені за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого у національній валюті та пені за порушення строків повернення основної суми кредиту, наданого у доларах США є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Стосовно доводів апелянта про те, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції не навів жодних розрахунків при проведенні ним уточненого розрахунку неустойки (пені), слід зазначити, що проводячи уточнюючий розрахунок суд не змінював періоду нарахування неустойки (пені), а тому виходячи з нарахування неустойки позивачем в межах шестимісячного строку позовної давності, за період з 08.02.2018 по 07.08.2018, відсутність уточненого розрахунку в рішенні суду не впливає на можливість перевірки правильності застосування судом строків нарахування пені та вірність їх визначення судом.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 15 200,00 грн. збитків, понесених на оплату послуг приватного нотаріуса, в зв`язку із вжиттям позасудових заходів до дати подання позову до суду, спрямовані на стягнення заборгованості за Договором шляхом вчинення виконавчих написів на договорах застави.

Як встановлено матеріалами справи, 12.08.2013 між банком (заставодержателем за договором) та позичальником (заставодавцем за договором) в забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором укладено Договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. та зареєстрований в реєстрі за №112, а також Договір застави транспортних засобів, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Колєсник С.А. та зареєстрований в реєстрі за №111.

Предметом застави за цими Договорами застави є обладнання згідно Додатку № 1, який є невід`ємною частиною Договору застави обладнання, транспортні засоби, вказані у Договорі застави транспортних засобів.

Відповідно до п. 5.1 Договорів застави у разі невиконання або неналежного виконання заставодавцем зобов`язань за Договором та/або своїх обов`язків за цим договором, заставодержатель набуває права задоволення своїх вимог за Договором шляхом звернення стягнення на предмет застави.

За змістом п. 3.4.2 Договорів застави заставодержатель має право задовольнити вимоги в тому обсязі, які є на момент фактичного задоволення, зокрема, суму боргу, проценти, неустойку, збитки, завдані простроченням виконання, витрати, пов`язані з утриманням та зверненням стягнення на предмет застави та ін.

Положеннями п. 5.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання прийнятих на себе за умовами цього договору зобов`язань, винна сторона сплачує іншій стороні неустойку (пеню, штраф), передбачену цим договором, а також відшкодовує збитки, понесені іншою стороною.

Отже, відповідальність відповідача, як позичальника та заставодавця, за прострочення виконання своїх зобов`язань за Договором, прямо передбачена його умовами, з якими погодились сторони.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів на підставі ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).

Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме:протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов`язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Відповідно до ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

За приписами ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Як встановлено матеріалами справи, через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань за Договором, 03.08.2018 позивач звернувся до приватного нотаріуса Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчика В.В. із заявами про вчинення виконавчих написів на вищезгаданих Договорах застави.

Приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчик В.В. вчинив на вищевказаних Договорах застави виконавчі написи №750, №751, №752 та №753, якими запропонував звернути стягнення на предмет застави шляхом його реалізації в установленому законом порядку та за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету застави, задовольнити вимоги позивача в рахунок часткового погашення заборгованості за Договором. Наведене підтверджується матеріалами справи, зокрема, платіжним дорученням № 13537 від 06.08.2018 позивача про сплату 15 200,00 грн. за вчинення виконавчих написів на Договорах застави, суму яких й заявлено до стягнення з відповідача.

За таких обставин, за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 15 200,00 грн. збитків, понесених на оплату послуг приватного нотаріуса в зв`язку із вжиттям позасудових заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за Договором шляхом вчинення виконавчих написів на Договорах застави, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак є такими, що підлягають задоволенню повному обсязі.

Доводи апелянта з приводу неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянта за текстом його апеляційної скарги та додаткових пояснень не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесистеми України» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 22.11.2018 у справі № 910/10550/18 - без змін.

Матеріали справи № 910/10550/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 18.09.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді А.О. Мальченко

Г.А. Жук