Справа № 345/5391/18

Провадження № 22-ц/4808/972/19

Головуючий у 1 інстанції Мигович О. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої Пнівчук О.В.

суддів : Мелінишин Г.П, Ясеновенко Л.В.

секретаря Турів О.М.

з участю представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Калуського міськрайонного суду від 10 травня 2019 року, в складі судді Миговича О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_3 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Позивач свої вимоги мотивувала тим, що вона являється власником житлового будинку АДРЕСА_1 , так, ? його частини належать їй згідно свідоцтва про право власності, а ? частини будинку успадкувала після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки будучи зареєстрованою та проживаючи в даному господарстві вона фактично прийняла спадщину після смерті матері.

В 1999 році її дочка ОСОБА_5 після одруження разом з чоловіком - відповідачем по справі ОСОБА_3 та дітьми стали проживати в даному будинковолодінні та були зареєстровані в ньому.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи зареєстрованим, близько семи років не проживає в її будинковолодінні.

Спільне життя у її дочки з відповідачем не склалося, у 2018 році шлюб між ними розірвано. За час спільного проживання ними був побудований власний будинок в АДРЕСА_2 , який не завершений будівництвом, у якому проживає відповідач.

Позивач, посилаючись на те, що перешкод у користуванні житлом відповідачу не чинила, останній добровільно визначив собі інше місце проживання, належним їй будинковолодінням не користується понад один рік, добровільно знятися з реєстрації не бажає, просила визнати відповідача таким, що втратив право користування зазначеним будинковолодінням.

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 10 травня 2019 року позов задоволено.

Визнано ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування житловим приміщенням, а саме будинком по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3704,80 грн. судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Апелянт зазначив, що на даний час він проживає в будинку який збудований за час перебування в шлюбі з дочкою позивачки по АДРЕСА_2 , який ще не зданий в експлуатацію та спір про поділ якого розглядається в суді.

Вважає, що оскільки розгляд справи ще не завершений, він не має у власності своєї частки в збудованому за спільні кошти будинку, в зв`язку з цим не може зареєструватись в ньому. Зняття з реєстрації в будинковолодінні позивачки призведе до того, що він не зможе виконати свій обов`язок як військовозобов`язаний та стати на військовий облік.

Апелянт вказав також, що суд не надав належну оцінку доводам позивача з приводу того, що його місце реєстрації порушує права позивачки щодо оформлення субсидії.

Судом також не встановлено з його боку перешкод у здійсненні позивачкою права власності чи розпорядження своїм майном.

У відзиві на апеляційну скаргу - ОСОБА_1 зазначила, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийняте з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не має.

У судовому засіданні апеляційного суду апелянт ОСОБА_3 підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі з мотивів наведених у ній.

Позивач ОСОБА_1 заперечила вимоги апеляційної скарги, посилаючись на їх необгрунтованість та вказала, що з 2012 року відповідач ОСОБА_3 забрав свої речі та переїхав проживати до своєї матері, а згодом переїхав у новий будинок та проживає у ньому по сьогоднішній день. Будинок не здано в експлуатацію по причині того, що відповідач не бажає нести витрати по оформленню документів на право власності на будинок.

Апелянт ОСОБА_3 у судове засідання апеляційного суду не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив.

Представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 заперечила доводи апеляційної скарги, посилаючись на обгрунтованість висновків суду обставинам справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1,2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судове рішення, згідно ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_3 не проживає у вищезазначеному будинку понад встановлені законом строки, не несе витрати по його утриманню, а тому його слід визнати таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів з огляду на наступне.

ОСОБА_1 пред`явила позов про визнання відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право на користування належним їй на праві власності житловим будинком АДРЕСА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що вищезазначений будинок в рівних долях по ? частині належить позивачці та на належав її покійній матері ОСОБА_4 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями свідоцтв про право власності на житловий будинок від 08 червня 1990 року (а.с. 4,5). Після смерті матері, позивач проживаючи у зазначеному будинковолодінні прийняла спадщину, однак свідоцтво про право на спадщину не оформила. Інших доказів щодо права власності на будинковолодіння АДРЕСА_1 суду не представлено.

Згідно довідки, виданої виконкомом Кропивницької сільської ради від 07.12.2018 року за №1602 ОСОБА_1 жительці АДРЕСА_1 в склад її сім`ї входять: заявник ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - дочка позивачки, ОСОБА_3 чоловік дочки, зареєстрований але не проживає та онуки позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_6 .

Відповідно до рішення Калуського міськрайонного суду від 13.09.2018 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 розірвано.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач ОСОБА_3 будучи зареєстрованим у будинковолодінні позивача, фактично там не проживає більше року.

Так, згідно довідки, виданої виконкомом Кропивницької сільської ради від 22.01.2019 року № 75 ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає в АДРЕСА_2 без реєстрації.

Відповідно до поданого позивачем акту обстеження на предмет проживання від 29.11.2018 року складеного комісією в складі сільського голови Барнича М.М., інспектора-касира Мельник С.Ф., депутата сільської ради Кузьми В . М. та сусідів обстежуваного господарства ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . встановлено, що ОСОБА_3 зареєстрований в будинку по АДРЕСА_1 , однак більше семи років в ньому не проживає.

Вказана обставина підтверджена також поданим відповідачем актом обстеження, складеним комісією в складі сільського голови та сусідів від 21.01.2019 року про те, що ОСОБА_3 проживає по АДРЕСА_2 року без реєстрації.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК УРСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Власник майна, згідно ст. 391 ЦК України, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Право членів сім`ї власника житла на користування цим житлом закріплене у ст. 405 ЦК України, відповідно до якої члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Суду не представлено будь-яких доказів того, що позивач чинила перешкоди відповідачу у користуванні житлом, натомість встановлено, що ОСОБА_3 більше року не проживає у будинковолодінні позивача, а проживає у будинковолодінні побудованому за час шлюбу з ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 , який не завершений будівництвом.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що відповідач не є співвласником спірного житлового приміщення, не є членом сім`ї власника, факт реєстрації відповідача у спірному будинковолодінні створює позивачу безумовні перешкоди у володінні та користуванні своїм майном, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про те, що право позивача підлягає захисту шляхом визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.

Посилання апелянта на те, що він проживає в будинку, який не зданий в експлуатацію та у зв`язку з цим не може зареєструватись в ньому не заслуговують на увагу, оскільки вказані обставини не спростовують обгрунтованості позовних вимог ОСОБА_1 про втрату ним права користування житловим будинком з підстав його відсутності без поважних причин понад один рік.

Питання щодо реєстрації в майбутньому свого місця проживання, здачі будинку в експлуатацію, його поділу апелянт вправі вирішити у встановленому законом порядку.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду від 10 травня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 вересня 2019 року.

Судді: О.В. Пнівчук

Г.П. Мелінишин

Л.В. Ясеновенко