233 № 233/338/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м. Костянтинівка

Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області у складі: головуючого судді Каліуш О. В., за участі секретаря судового засідання Франчук А.О., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_10 , представника третьої особи ОСОБА_4 , прокурора Сітнікової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Костянтинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України, третя особа Служба Безпеки України про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з позовом та уточнивши заявлені позовні вимоги (т.2 а.с.138), ОСОБА_1 просить стягнути з Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України 1000 000,00 грн. на її користь у якості відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я, а також відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину, шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послалась на те, що 03.09.2014 року в період часу з 20:30 год. до 21:30 год., в ході артобстрілу м. Дебальцеве Донецької області їй були заподіяні поранення лівої половини грудної клітини, лівого стегна, кішківника, хребта, ліктьового суглоба лівої руки та ін. поранення. Крім того, внаслідок отриманих поранень у неї була перервана вагітність та в подальшому встановлена третя група інвалідності.

Після обстрілу, вона була доставлена бригадою швидкою медичної допомоги до КЗ «Світлодарська міська лікарня», де отримала, по спливу близько 6 годин з моменту заподіяння поранень, першу медичну допомогу та проходила курс лікування по 29.09.2014 року.

В подальшому, вона, з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, терміново потребуючи проходження розширеного курсу лікування, переїхала до с.Солоницівка Дергачівського району Харківської області, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи.

Лікування та відповідні дослідження вона продовжувала проходити з моменту внутрішнього переміщення та здійснює це по теперішній час, зокрема в Харківській обласній міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова, Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України, КЗОЗ РТМО «Дергачівська ЦРЛ», Солонківській районній поліклініці, Дергачівській центральній районній лікарні, пансіонаті «Наш Дім», Харківській обласній клінічний інфекційній лікарні та комунальному закладі охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф».

10.09.2014 року СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області до ЄРДР № 12014050200001005 були внесені відомості за фактом отримання нею тілесних ушкоджень внаслідок проведення бойових дій у м. Дебальцеве Донецької області, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК України (закінчений замах на вбивство).

Проте, досудове розслідування у даному кримінальному провадженні на сьогоднішній день не проводиться у зв`язку із неможливістю Дебальцевським МВ ГУМВС України Донецької області виконувати завдання, покладені законодавством України на даний підрозділ.

В той же час, в проваджені СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області перебувало кримінальне провадження № 12014050200001173 від 18.10.2014р. за фактом отримання нею тілесних ушкоджень під час бойових дій у м. Дебальцеве Донецької області 03.09.2014 р, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258 КК України (терористичний акт).

18.09.2017 року кримінальне провадження № 12014050200001173 було приєднано до кримінального провадження № 12014050200001007.

Відповідно до останньої актуальної інформації з ЄРДР, яку їй повідомив слідчий, досудове розслідування по кримінальному провадженню № 12014050200001007 здійснюється за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 258 КК України, зокрема, за фактом заподіяння їй 03.09.2014 року в результаті артилерійського обстрілу м. Дебальцеве Донецької області, поранень, внаслідок отримання яких у неї була перервана вагітність та в подальшому встановлена третя група інвалідності.

Варто відзначити, що заподіяння їй 03.09.2014 р. тілесних ушкоджень під час артилерійського обстрілу м. Дебальцеве Донецької області сталось на території, у той час підконтрольній українській владі.

Протягом більше ніж три роки держава Україна не забезпечила належного розслідування скоєного злочину, встановлення винних осіб, через що вона не має можливості стягнути спричинену їй моральну шкоду з винних осіб, тому вимушена звернутися до суду з цим позовом.

Відповідно до ст. 2 Європейської конвенції з прав людини, право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання.

Відповідно до ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 року розпочато антитерористичну операцію.

Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2002 року № 638-1У «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності.

Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні заходи, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст.1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів: підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях: організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах: вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму.

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 КК України. У разі коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260,443,444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України.

Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-УП «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Наказом Першого заступника Голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область з 07 квітня 2014 року. На теперішній час рішення про завершення проведення антитерористичної операції на території Донецької області не прийнято.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція, м. Дебальцеве Донецької області, де були заподіяні їй оскольчаті поранення, належить до населених пунктів, в яких здійснювалась антитерористична операція.

Згідно із ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-1У «Про боротьбу з тероризмом», організація боротьби з тероризмом в Україна та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюється КМУ у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими та їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечуються формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політики у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до ч.2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Проте держава є особливим суб`єктом цивільного судочинства, оскільки не здійснює свої права безпосередньо.

Відповідно до ч.4 ст. 58 ЦПК України, держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє керівник або представник, тобто свою цивільну процесуальну правосуб`єктність держава реалізує через відповідні органи державної влади з допомогою особливого інституту процесуального представництва держави.

Механізм представництва держави зумовлюється її внутрішньою побудовою: у цивільних відносинах носієм цивільних прав та обов`язків є держава, а виразником державного (публічного) інтересу - правомочні та зобов`язані особи. Виступаючи стороною у цивільній справі, держава є носієм цивільних процесуальних прав та обов`язків, у той час як виразником інтересів держави у суді та безпосередніми учасниками відповідних правовідносин виступають уповноважені державною суб`єкти - органи державної влади, організації, посадові особи, яким держава делегує свої права та обов`язки, що закріплюються у відповідних нормативно-правових документах.

Відповідно до статті 1 Закону України від 27.02.2014 року № 794-УШ «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) входить до системи органів державної влади України та є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-1У «Про боротьбу з тероризмом» саме Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції здійснюються організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами.

Решта суб`єктів боротьби з тероризмом, які зазначені в ст. 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», зокрема, і СБУ, є лише суб`єктами, які безпосередньо у межах своєї компетенції здійснюють боротьбу з тероризмом.

Враховуючи повноваження Кабінету Міністрів України в системі суб`єктів боротьби з тероризмом (організація боротьби з тероризмом, забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами), Кабінет Міністрів України в даному випадку ж представник держави.

Відповідно до ст. 43 Бюджетного кодексу України безпосереднє обслуговування державного бюджету здійснюється Державною казначейською службою України і саме тому відповідачем у суді від імені держави у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави повинні виступати і представники Державної казначейської служби України.

Відповідно до Кодексу цивільного захисту України цивільний захист - це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період (стаття 4).

Згідно пункту 24 статті 2 Кодексу надзвичайна ситуація - це обстановка на окремій території чи суб`єкті господарювання на ній або водному об`єкті, яка характеризується порушенням нормальних умов життєдіяльності населення, спричинена катастрофою, аварією, пожежею, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, епіфітотією, застосуванням засобів ураження або іншою небезпечною подією, що призвела (може призвести) до виникнення загрози життю або здоров`ю населення, великої кількості загиблих і постраждалих, завдання значних матеріальних збитків, а також до неможливості проживання населення на такій території чи об`єкті, провадження на ній господарської діяльності.

До надзвичайних ситуацій залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних ситуацій на території України, належать, зокрема, соціальна та воєнні (п.4 ст.5 Кодексу).

Відповідно до ст.6 Кодексу цивільний захист забезпечується з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про основи національної безпеки України», суб`єктами, уповноваженими захищати населення, території, навколишнє природне середовище і майно, згідно з вимогами цього Кодексу - у мирний час, а також в особливий період - у межах реалізації заходів держави щодо оборони України.

Одним із суб`єктів забезпечення цивільного захисту є центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, який відповідно до ч.2 ст. 17 Кодексу цивільного захисту, зокрема, забезпечує виконання заходів з мінімізації та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності під час проведення антитерористичних операцій (п.24).

Саме такі функції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, як суб`єкта, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, визначені і в частині 4 статті 5 Закону України «Про боротьбу з тероризмом».

Тобто, Кодексом цивільного захисту України також регулюються правовідносини щодо боротьби з тероризмом, але спеціальним щодо цих правовідносин є Закон України «Про боротьбу з тероризмом».

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», відшкодування шкоди заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, у порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особі, переходить право вимоги до винної особи.

Дана підставі відповідальності за завдану моральну шкоду також кореспондується з положеннями ЦК України. Зокрема, ст. 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Стаття 1167 ЦК України, а саме пп.3.п.2 передбачає серед підстав відповідальності за завдану моральну шкоду, яка відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, - випадки, встановлені законом. В даному випадку - Законом України «Про боротьбу з тероризмом».

На момент звернення до суду держава не прийняла відповідний закон, як це передбачено статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», на підставі якого виплачується компенсація за шкоду, завдану здоров`ю осіб від терористичних актів.

Однак відсутність відповідного закону не може бути перешкодою у захисті її прав.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 08 січня 2004 року у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v.Turkey), Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п.70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

Таким чином, правова позиція ЄСПЛ ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючи з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не маж значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

А тому, вважає, що відповідач зобов`язаний виплатити їй моральну шкоду, яка полягала у незворотних моральних стражданнях та хвилюваннях, спричинених їй заподіянням каліцтва та ушкодження здоров`я внаслідок терористичного акту, а також відсутністю ефективного, незалежного розслідування протягом більше ніж три роки.

З урахуванням характеру, обсягу та глибини заподіяних їй моральних страждань та їх негативних наслідків, виходячи з засад розумності, виваженості і справедливості, спричинену їй моральну шкоду у зв`язку з заподіянням їй каліцтва та ушкодженню здоров`я оцінює в один мільйон гривень, з огляду на те, що її фізичні і моральні страждання відносяться до тяжких (втрата ненародженої дитини, інвалідність, хвороби, порушення нервової системи, емоційного стану, тривожність, серйозні нервові розлади. Крім того, тілесні ушкодження суттєво обмежили її можливість виховання дочки, оскільки вона тривало лікувалась та продовжує це на даний час. Заподіяні тілесні ушкодження не дозволяють також пережити страшні події, так як ї їх наслідками вона зустрічається кожного дня (продовжує лікуватися, не може працювати). Наразі вона відчуває себе неповноцінною, тому що вона втратила усе, що мала. Її втрати є довічними та більшою частиною непоправними.

Відповідач Держава Україна в особі Кабінету Міністрів України подав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 (т. 1 а.с.161-168), в якому позов не визнав в повному обсязі, посилаючись на те, що заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я позивача є кримінальним правопорушенням. А тому, суд в цивільному процесі поза межами кримінального провадження не може встановлювати обставини здійснення кримінального правопорушення, зокрема, терористичного акту. У відповідності до приписів КПК України тільки вироком суду може бути визначена кваліфікація кримінального правопорушення та обставини кримінального правопорушення. У позивача відсутні посилання або відомості про наявність вироку в кримінальній справі, який набрав законної сили. Крім того, частиною третьої статті 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», відповідальність за матеріальну чи нематеріальну шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації, покладається на Російську Федерацію відповідно до принципів і норм міжнародного права. А тому вважає, що Держава Україна не є належним відповідачем у справі. Держава Україна не визнавала та не визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність. Об`єктивна необхідність і обов`язок держави реагувати на загрозу її суверенітету та незалежності, правам людина та громадянина й протидія таким загроза на суверенній території держави викликали відповідне реагування з боку державних органів у межах їх компетенції та покладених на них завдань. Проведення АТО спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку у східних регіонах України. У зв`язку з цим суб`єктами боротьби з тероризмом вживають активні заходи з проведення АТО, яка здійснюється у чіткій відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з дотримання вимог законодавства України. Позивач не надала жодного доказу порушення її прав державною в особі Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України не є органом досудового розслідування, а отже його дії не пов`язані з відсутністю ефективного розслідування злочину щодо позивача і встановлення винних осіб. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» не передбачає відшкодування моральної шкоди за відсутності вини держави. Механізм реалізації ст. 19 вказаного Закону здійснюється через прийняття Верховною Радою України відповідного закону, якого не було прийнято. При цьому КМУ не затверджує Держаний бюджет України та не є його розпорядником. Кабінет Міністрів України не є заподіювачем шкоди злочином, тому не може відповідати за таку шкоду замість винної особи. Для відшкодування майнової шкоди необхідно наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. На підставі викладеного просив у задоволенні позову ОСОБА_1 повністю відмовити.

Відповідач Державна казначейська служба України відзив на позовну заяву не подала.

Третя особа Служба Безпеки України надала письмові пояснення (т.2 а.с.110-116), в яких зазначила, що Указом Президента України №405/2014 від 14 квітня 2014 року введено в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей. Проведення антитерористичної операції спрямоване на припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки всього населення України, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності та відновлення миру і правопорядку на окремих територіях Донецької та Луганської областей, які тимчасово не підконтрольні владі України. Крім того, посилання позивача на внесення відомостей до ЄРДР та здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 120140050200001173 від 18.10.2014 за ознаками злочину, передбаченого статтею 258 КК України, як на обставину, що підтверджує факт отримання нею тілесних ушкоджень під час бойових дій у м. Дебальцеве Донецької області 03.09.2014 саме внаслідок терористичного акту, є безпідставним. Досудове розслідування у вказаному провадженні триває, а кваліфікація злочину є лише попередньою та може бути змінена в ході досудового слідства. Також позивачем не доведено факт заподіяння їй моральної шкоди у розмірі 1000000,00 грн. саме діями відповідачів, що виключає наявність причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та наслідками, з якими законодавство та судова практика пов`язують відповідальність за завдання моральної шкоди. На даний час не прийнято закону, який би врегулював порядок та умови відшкодування зазначеної шкоди, а також не встановлено державний орган, на який покладено обов`язок здійснювати таке відшкодування. Отже з огляду на положення ст. 95 Конституції України, ст. 23 Бюджетного кодексу України до прийняття спеціального закону про відшкодування державою шкоди, заданої внаслідок злочину, відшкодування такої шкоди здійснюватися не може.

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 31 січня 2018 року відкрито провадження у даній справі, справу призначено до підготовчого засідання (т.с. 1, а.с.135).

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2018 року залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Службу Безпеки України (т.с.1 а.с.199).

Ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 27 березня 2018 року направлено судове доручення про надання правової допомоги до Компетентного суду РФ відповідно до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах з метою з`ясування наявності згоди на участь у справі Російської Федерації в особі Уряду Російської Федерації як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, провадження у справі зупинено (т.1 а.с. 203-203).

Ухвалою судді Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 липня 2019 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду (т.с. 2 а.с.169-170).

Позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримали з підстав, наведених у позовній заяві, просили позов задовольнити.

Представник відповідача Богданов Р.К. у судовому засіданні позов не визнав з підстав, наведених у відзиві на позовну заяві, просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача Державної казначейської служби України, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, його неявка згідно із ч.1 ст.223 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Представник третьої особи ОСОБА_4. підтримав письмові пояснення СБУ на позов ОСОБА_1 та просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Прокурор Сітнікова Я.О. у судовому засіданні підтримала позиції представника КМУ та СБУ та просила відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши всі обставини у справі та перевіривши їх доказами, суд прийшов до таких висновків.

Судом встановлено, що позивачем у даній справі є громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується, копією паспорта серії НОМЕР_1 , виданого 14 грудня 2005 року Дебальцевським МВ УМВС України в Донецькій області (т.с.1 а.с.7-8).

03 вересня 2014 року в період часу з 20.30 до 21.30 під час артобстрілу м. Дебальцеве Донецької області ОСОБА_1 отримала оскольчаті поранення, а саме: поранення лівої половини грудної клітини, лівого стегна, кішківника, хребта, ліктьового суглоба лівої руки та інші поранення.

Після обстрілу ОСОБА_1 була доставлена бригадою швидкої медичної допомоги до КЗ «Світлодарська міська лікарня», де отримувала медичну допомогу та проходила курс лікування по 29.09.2014 року.

Ці обставини встановлені на підставі витягів з кримінальних проваджень №12014050200001005 (т.1 а.с.18), № 12014050200001007 (т.1 а.с.20), копії медичної картки стаціонарного хворого № 1786/413 (т.1 а.с.28-29), копії супровідного листка станції швидкої медичної допомоги (т.1 а.с.30-31), копії інформованої добровільної згоди пацієнта на проведення діагностики, лікування та на проведення операції та знеболення (т.1 а.с.32-33), записом лікаря приймального відділення (т.1 а.с.34-37), копії виписки № 1786 із медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 (т.1 а.с.43-44).

З приводу отриманих поранень ОСОБА_1 по теперішній час проходить лікування та відповідні дослідження, зокрема, в Харківській обласній міській клінічній лікарні швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І. Мещанінова, Інституті патології хребта та суглобів ім. проф. М.І. Ситенка НАМН України, КЗОЗ РТМО «Дергачівська ЦРЛ», Солонківській районній поліклініці, Дергачівській центральній районній лікарні, пансіонаті «Наш Дім», Харківській обласній клінічний інфекційній лікарні та комунальному закладі охорони здоров`я «Обласна клінічна лікарня - центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» (т.1 а.с.51 -77).

З метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, потребуючи проходження розширеного курсу лікування, ОСОБА_1 переїхала до с.Солоницівка Дергачівського району Харківської області, де отримала статус внутрішньо переміщеної особи (т.1 а.с.10).

16 листопада 2017 року висновком МСЕК за № 685254 ОСОБА_1 встановлено третю групу інвалідності за загальним захворюванням (т.1 а.с.12).

Рішенням міжвідомчої комісії з питань установлення фактів отримання особами поранень чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння на території проведення антитерористичної операції від 26 квітня 2019 року № 5/Ш/7 (т.2 а.с.162) установлено факт одержання поранення (ушкодження здоров`я) ОСОБА_1 від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння 03.09.2014 року на території проведення антитерористичної операції.

10.09.2014 року СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області до ЄРДР № 12014050200001005 були внесені відомості за фактом отримання позивачем тілесних ушкоджень внаслідок проведення бойових дій у м. Дебальцеве Донецької області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК України (т.с.1 а.с.18).

10.09.2014 року СВ Дебальцевського МВ ГУМВС України в Донецькій області до ЄРДР № 12014050200001007 були внесені відомості за фактом отримання позивачем тілесних ушкоджень внаслідок проведення бойових дій у м. Дебальцеве Донецької області за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 258 КК України (т.с.1 а.с. 20).

13.11.2017 року кваліфікацію складу злочину у кримінальному провадження № 12014050200001007 від 10.09.2014 року, змінено з ч.1 ст. 258 КК України на ч.2 ст. 258 КК України (т.1 а.с.22).

На теперішній час досудове слідство у кримінальному провадженні № 12014050200001007 від 10.09.2014 року за ч.2 ст. 258 КК України не завершено. Дана обставина представником третьої особи не спростована.

Відповідно до висновку психологічного експертного дослідження № 1/11/17 від 14.12.2017 (т.с.1 а.с.78-87), у ОСОБА_1 є зміни в емоційному стані, індивідуально - психологічних проявах, які перешкоджають активному соціальному функціонуванню її як особистості та виникли внаслідок поранення ОСОБА_1 і втрати близької людини ( ОСОБА_7 ), за обставинами обстрілу 03.09.2014 року міста Дебальцеве Донецької області під час проведення антитерористичної операції (військових дій). ОСОБА_1 завдані страждання (моральна шкода) через отримані тілесні ушкодження та загибель її чоловіка ( ОСОБА_7 ). Попередній орієнтовний розмір грошового еквіваленту моральних страждань, спричинених ОСОБА_1 (моральна шкода) складає 1500000 (один мільйон п`ятсот тисяч) грн.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що до отримання поранення та ушкодження здоров`я позивач була життєрадісною людиною. На теперішній час, ОСОБА_1 перебуває у пригніченому стані, оскільки має проблеми зі здоров`ям, вимушена постійно приймати медичні препарати та лікуватися, не може знайти роботу.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні пояснила, що після подій 03.09.2014 року її дочка ОСОБА_1 дуже змінилась, стала замкнена, нервова. ОСОБА_1 повинна постійно підтримувати стан свого здоров`я, приймати медичні препарати та проходити курси лікування. Крім того, у зв`язку з ушкодженням здоров`я ОСОБА_1 не може знайти собі роботу для забезпечення своїх потреб та потреб своєї малолітньої дитини, що її дуже засмучує. Крім того, події 03.09.2014 року кардинально змінили їх життя, змусили залишити своє житло та переїхати в інше місце, що також негативно відображається на стані ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І цієї Конвенції. Зокрема, право на життя (стаття 2), справедливий суд (стаття 6), право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла (стаття 8).

Є загальновідомим фактом, що у 2014 році на території Донецької та Луганської областей проводилась антитерористична операція, яка була розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Термін «антитерористична операція» визначено в статті 1 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом» (в редакції Закону № 1313-У1І від 05.06.2014 року), згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно ст. 1 зазначеного Закону терористична діяльність - це діяльність, яка охоплює: планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об`єктів у терористичних цілях; організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; вербування, озброєння, підготовку та використання терористів; пропаганду і поширення ідеології тероризму; фінансування та інше сприяння тероризму (у редакції Закону України від 18.05.2010 р. № 2258-УІ).

Терористичний акт - це злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258 - 260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України. Відповідно до статті 1 Закону України від 02.09.2014 року № 1669-УІІ «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», який визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки в тому числі осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014. Наказом Першого заступника Голови Служби безпеки України - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 7 жовтня 2014 року № 33/6/а «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення» визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення, зокрема, Донецька область - з 07 квітня 2014 року.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, яким затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, м. Дебальцеве Донецької області належить до населених пунктів, в яких здійснювалася антитерористична операція.

Згідно ст. 4 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом» організація боротьби з тероризмом в Україні та забезпечення її необхідними силами, засобами і ресурсами здійснюються Кабінетом Міністрів України у межах його компетенції.

Центральні органи виконавчої влади беруть участь у боротьбі з тероризмом у межах своєї компетенції, визначеної законами та виданими на їх основі іншими нормативно-правовими актами.

Суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції, є: Служба безпеки України, яка є головним органом у загальнодержавній системі боротьби з терористичною діяльністю; Міністерство внутрішніх справ України; Національна поліція; Міністерство оборони України; центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері захисту державного кордону; центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань; Управління державної охорони України.

Відповідно до статті 4 та частини 4 ст. 5 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом» центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері цивільного захисту, які належать до суб`єктів, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, підпорядковані їм органи управління у справах цивільної оборони та спеціалізовані формування, війська цивільної оборони здійснюють заходи щодо захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій, пов`язаних з технологічними терористичними проявами та іншими видами терористичної діяльності; беруть участь у заходах з мінімізації та ліквідації наслідків таких ситуацій під час проведення антитерористичних операцій (частина четверта статті 5 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 16.10.2012 р. № 5461-VI).

Відшкодування шкоди, заподіяної терористичним актом, регламентується спеціальною нормою - ст. 19 Закону України від 20.03.2003 року № 638-ІУ «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Тобто обов`язок відшкодувати завдану шкоду покладається на державу незалежно від її вини та до держави, яка відшкодувала шкоду фізичній особи, переходить право вимоги до винної особи.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту, тобто проведення антитерористичної операції за відсутності терористичного акту є неможливим.

Виходячи з системного аналізу статей 1, 11 та 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», встановлення осіб, які вчинили терористичний акт, які здійснювали терористичну діяльність, наявність щодо них обвинувального вироку суду, не є умовою відшкодування шкоди державою на підставі ст. 19 зазначеного Закону. Стаття 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачає наступне стягнення суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, тобто після відшкодування шкоди потерпілому, у разі встановлення осіб, якими заподіяно шкоду, держава може стягнути суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Проте реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Так, у рішенні від 8 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань ( рішення у справі «Бурдов проти Росії», № 59498/00, пар. 35, ЕСНК. 2002-ІІІ) (п. 26).

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується (ст. 8 Конституції).

Згідно із ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» боротьба з тероризмом ґрунтується, зокрема, на принципах: законності та неухильного додержання прав і свобод людини і громадянина; пріоритетності захисту життя і прав осіб, які наражаються на небезпеку внаслідок терористичної діяльності.

Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини (частина 10 ст. 10 ЦПК України).

Відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-ІУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

У подібних правовідносинах, у рішенні від 8 січня 2004 у справі Айдер та інші проти Туреччини (Ayder and Others v.Turkey) Європейський суд з прав людини вказав, що відповідальність держави носить абсолютний характер і має об`єктивну природу, засновану на теорії соціального ризику (social risk). Таким чином, держава може бути притягнута до відповідальності з метою компенсації шкоди тим, хто постраждав від дій невстановлених осіб або терористів, коли держава визнає свою нездатність підтримувати громадський порядок і безпеку або захищати життя людей і власність (п. 70). При цьому, на думку ЄСПЛ, відсутність об`єктивного і незалежного розслідування випадку заподіяння шкоди є самостійною підставою відповідальності держави за дії своїх органів та їх посадових осіб.

У рішенні від 19 жовтня 2012 року у справі «Катан та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ зазначив, що хоча Молдова не має ефективного контролю над діями «ПМР» в Придністров`ї, той факт, що цей регіон визнається за міжнародним правом як частина території Молдови, тягне за собою обов`язок за статтею 1 Конвенції використати всі доступні їй юридичні та дипломатичні засоби з тим, щоб продовжувати гарантувати здійснення прав і свобод, визначених Конвенцією, усіма особами, які там проживають (п. 110). Таким чином, правова позиція Європейського суду з прав людини ґрунтується на ствердженні про абсолютну відповідальність держави, зобов`язаної забезпечити в суспільстві мир і порядок і витікаючу з неї особисту і майнову безпеку людей, що знаходяться під її юрисдикцією. Тому порушення громадського миру і порядку, створення загрози безпеці людей є для держави самостійними підставами відповідальності за заподіяну шкоду. Причому причиною настання шкоди можуть бути будь-які обставини: не тільки теракти, але і, наприклад, масові заворушення. Таким чином, для виникнення обов`язку держави з відшкодування шкоди не має значення, виходила насильницька дія від посадових осіб держави, або терористів, або невстановлених осіб.

Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.

Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За змістом ст.ст. 1167, 1168 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: в т.ч. у випадках, встановлених законом.

Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що наведені позивачем доводи та надані докази не спростовані під час судового розгляду відповідачами та третьою особою, суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В даному випадку суд виходить із обов`язку Держави відшкодувати завдану шкоду внаслідок терористичного акту, що призвів для заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я позивача, а також відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, суд враховує характер та тривалість душевних страждань, яких зазнала позивач у зв`язку із ушкодженням здоров`я, з вимушеними змінами у життєдіяльності, з неможливістю відновити втрачене здоров`я, з наявністю 3 групи інвалідності, з неможливістю реалізувати своє право на труд, та виходячи з засад розумності та справедливості, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову у розмірі 620 000,00 грн.

Одночасно, при визначені розміру моральної шкоди, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що внаслідок артобстрілу 03.09.2014 року у неї була перервана вагітність, оскільки належних та допустимих доказів, якими б могли бути медичні документи, позивачем не надано та про наявність таких доказів не зазначено.

Свідчення свідка ОСОБА_9 в цій частині суд також відхиляє, оскільки відповідно до ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Наданий же позивачем протокол обстеження від 09 вересня 2014 року (т.1 а.с.50) не містить інформації щодо вагітності позивача ОСОБА_1 та/або переривання вагітності.

За таких обставин, позов слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживаюча за адресою: АДРЕСА_2 ) до Держави Україна в особі Кабінету Міністрів України (адреса: 01008, м. Київ, вул. Грушевського,12/2), Державної казначейської служби України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна,6), третя особа Служба Безпеки України (адреса:м. Київ, вул. Малопідвальна,16) про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом та іншим ушкодженням здоров`я задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої терористичним актом, що призвів до заподіяння каліцтва та ушкодження здоров`я, а також відсутністю ефективного розслідування зазначеного злочину 620 000 (шістсот двадцять тисяч) грн. 00 коп.

Повний текст рішення складено 16 вересня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду через Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя: О.В. Каліуш