Справа № 605/304/18

Провадження № 22-ц/4808/1055/19

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої Пнівчук О.В.

суддів: Мелінишин Г.П., Ясеновенко Л.В.

секретаря Капущак С.В.

представника апелянта Купара І. Ю .

відповідача ОСОБА_3

та його представника ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2019 року, в складі судді Домбровської Г.В., у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування,

в с т а н о в и в :

У червні 2018 року моторне (транспортне) бюро України( далі МТСБУ) в особі представника Купара І. Ю. звернулось в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення страхового відшкодування.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв`язку з виплатою на користь потерпілого у дорожньо-транспортній пригоді (далі ДТП), яка сталася з вини відповідача, цивільно-правова відповідальність якого не була застрахована, страхового відшкодування в розмірі 50 000 грн, 840,00 грн вартості послуг суб`єкта оціночної діяльності, позивач набув права регресної вимоги до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування здійсненої страхової виплати.

На момент ДТП ОСОБА_3 не було надано статусу учасника бойових дій, оскільки відповідне рішення не було прийнято компетентним органом, у зв`язку з чим він, як винуватець ДТП, повинен нести майнову відповідальність перед позивачем у формі регресного відшкодування здійсненої страхової виплати.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2019 року в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України відмовлено.

В апеляційній скарзі на дане рішення Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) посилається на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Представник апелянта зазначив, що 21.01.2015 року з вини відповідача ОСОБА_3 була скоєна дорожньо-транспортна пригода. На момент скоєння даної пригоди цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 застрахована не була. Відповідач вважав, що не зобов`язаний був забезпечити свій транспортний засіб полісом обов`язкового страхування оскільки на його думку на нього поширювалась дія ст.13.1 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі якої він звільняється від такого обов`язку.

Однак, судом першої інстанції не враховано, що на момент вчинення ДТП- 21.01.2015 року відповідач ОСОБА_3 не мав офіційно встановленого статусу учасника бойових дій, а лише мав право на отримання такого статусу. Статус учасника бойових дій відповідач отримав 15.05.2015 року, а посвідчення учасника бойових дій 24.06.2015 року.

Посилання суду на акт №73 про нещасний випадок від 11.10.2014 року та довідку УМВС України в Івано-Франківській області від 15.04.2015 року про безпосередню участь ОСОБА_3 в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України свідчить лише про підстави для надання статусу учасника бойових дій та жодним чином не прирівнюється до осіб, кому такий статус відповідно до рішення комісії уже надано.

Посилання суду на безпідставність стягнення з ОСОБА_3 коштів через те, що він як особа, яка має право на отримання відповідного статусу учасника бойових дій мав очікування щодо законності дій уповноважених державою суб`єктів щодо дотримання процедури надання йому такого статусу не відповідає жодній нормі чинного законодавства України та суперечить п.1 ст.263 ЦПК України.

Представник апелянта зазначив, що посилання суду на те, що ОСОБА_3 через систематичне перебування на лікуванні був позбавлений можливості контролювати законність дій відповідних суб`єктів, на яких покладено обов`язок у сфері надання йому статусу учасника бойових дій не можна брати до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази що підтверджують факт про перебування в даний період на стаціонарному лікуванні, а також те, що ОСОБА_3 мав змогу діяти через представника.

Посилаючись на зазначені обставини апелянт просив рішення суду скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 заперечив доводи апеляційної скарги, посилаючись на те, суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

У судовому засіданні апеляційного суду представник Моторного (транспортного) страхового бюро України підтримав доводи апеляційної скарги з наведених у ній мотивів.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник - ОСОБА_4 заперечили доводи апеляційної скарги, посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до положень ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судове рішення вищезазначеним вимогам відповідає.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог Моторного (транспортного) страхового бюро України суд першої інстанції виходив із того, що на момент вчинення ДТП з вини відповідача, останній не мав офіційно встановленого статусу учасника бойових дій, однак мав право на отримання такого статусу та відповідав всім вимогам щодо учасника бойових дій та мав обґрунтовані очікування щодо законності дій уповноважених державою суб`єктів (командирів, комісії) щодо дотримання процедури надання йому такого статусу.

З таким висновком погоджується колегія суддів з наступних підстав.

Судом встановлено та не заперечується сторонами, що з вини відповідача ОСОБА_3 21.01.2014 року по вул. Галицька у м. Івано-Франківську сталася ДТП, в результаті якої було пошкоджено транспортнийзасіб марки «Тойота», номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність водія ОСОБА_3 , застрахована не була.

На підставі заяви потерпілої у ДТП від 01.04.2015 року позивач МТСБУ здійснив виплату страхового відшкодування у сумі 50 000,00 грн. власнику транспортного засобу Toyota Corolla реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_6 , що підтверджується копією платіжного доручення № 3094 від 11.06.2015 року.

Позивачем також сплачено вартість послуг аварійного комісара в сумі 840,00 грн та підтверджується платіжним дорученням №25680 від 25.05.2015 року.

Відповідно до положень ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

За змістом підпункту «в» пункту 38.2.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.

Частиною першою статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній станом на момент ДТП за участі Відповідача) визначено особливості страхування цивільно-правової відповідальності окремих категорій громадян України. Так, учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

Судом встановлено, що рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників органів внутрішніх справ України №6/І/ІХ/40 від 15 травня 2015 року громадянину ОСОБА_3 надано статус учасника бойових дій. Підставою є рішення: Довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України від 15.04.2015 №4/3031; Наказ АТЦ при СБУ від 31.12.2014 №118, наказ УМВС України в Івано-Франківській області від 18.08.2014 №424 о/с дск.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 брав безпосередню участь в антитерористичній операції на території Донецької та Луганської областей з 18 серпня 2014 року по 02 вересня 2014 року.

14.10.2014 року начальником УМВС України в Івано-Франківській області затверджено Акт №73 про нещасний випадок (у тому числі поранення) згідно якого 29 серпня 2014 року, 09 год.00 хв. молодший сержант міліції ОСОБА_3 у місті Іловайськ, Донецька область, отримав вогнепальне поранення кісток правого передпліччя з осколковим переломом і пошкодженням артерії, що кваліфіковано як нещасний випадок, який стався в період проходження служби при виконанні службових обов`язків, пов`язаних із безпосередньою участю в охороні громадського порядку, громадської безпеки, боротьбі зі злочинністю.

Даючи оцінку тій обставині, що рішення про надання ОСОБА_3 статусу учасника бойових дій прийнято 15 травня 2015 року, тобто пізніше, аніж сталася ДТП за участі ОСОБА_3 (21 січня 2015 року), то суд правильно виходив із того що відповідно до п. 2 Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення(в редакції, чинній на момент виникнення у ОСОБА_3 права на отримання статусу учасника бойових дій та станом на момент ДТП за його участю), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413, статус учасника бойових дій надається, зокрема, працівникам МВС, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції.

Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є:документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення, направлення (прибуття) у відрядження до районів проведення антитерористичної операції, їх перебування в таких районах з метою виконання завдань із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України шляхом безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення.

Пунктом 6 вищевказаного Порядку на командирів (начальників) військових частин (органів, підрозділів) або інших керівників установ, закладів покладено обв`язок у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення подати на розгляд відповідних створених комісій довідки за формою згідно з додатком 1 та документи, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій.

Суд, враховуючи наведене та те, що на момент вчинення ДТП з вини відповідача він не мав офіційно встановленого статусу учасника бойових дій, разом з тим мав право на отримання такого статусу та відповідав всім вимогам щодо учасника бойових дій, правильно зазначив, що вказана обставина не може бути підставою для стягнення з нього коштів на користь МТСБУ, оскільки, як особа, яка мала право на отримання відповідного статусу учасника бойових дій, мав обґрунтовані легітимні очікування щодо законності дій уповноважених державою суб`єктів (командирів, комісії) щодо дотримання процедури надання йому такого статусу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції керуючись принципом верховенства права, принципами справедливості, добросовісності та розумності, як одними із загальних засад цивільного судочинства, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_7 провідшкодування здійсненої страхової виплати.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні докази що підтверджують факт перебування відповідача на стаціонарному лікуванні через що він був позбавлений можливості контролювати законність дій відповідних суб`єктів, на яких покладено обов`язок у сфері надання йому статусу учасника бойових дій - не заслуговують на увагу, оскільки на вказану обставину суд посилається виходячи із пояснень відповідача, а не інших доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установленн яобставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 13 червня 2019 року без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, у випадках передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено13 вересня 2019 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Г.П. Мелінишин

Л.В. Ясеновенко