У Х В А Л А

09 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 145/2047/16-ц

провадження № 14-499цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ткачука О.С.,

суддів: Антонюк Н.О., Анцупової Т.О., Бакуліної С.В., Британчука В.В., Власова Ю.Л., Гриціва М.І., Гудими Д.А., Золотнікова О.С., Кібенко О.Р., Князєва В.С., Прокопенка О.Б., Пророка В.В., Рогач Л.І., Ситнік О.М., Уркевича В.Ю., Яновської О.Г.

перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до Селянсько-фермерського господарства «Терра» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року та

У С Т А Н О В И Л А :

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Селянсько-фермерського господарства «Терра» (далі - СФГ «Терра») про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 належить на праві власності дві земельні ділянки на території Рахнополівської сільської ради, право на які він отримав у порядку спадкування після смерті своєї матері ОСОБА_2 19 березня 2008 року позивачу видано два державні акти на право власності на ці земельні ділянки площею 5,0764 га і 5,2240 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Маючи намір самостійно обробляти земельні ділянки, він звернувся до керівництва СФГ «Терра» з клопотанням про повернення йому земельних ділянок, однак отримав відмову у зв`язку з тим, що між ним і відповідачем були укладені договори оренди цих земельних ділянок. На його вимогу відповідач надав йому два договори оренди земельних ділянок від 30 вересня 2009 року, в яких строк оренди зазначено 15 років.

Позивач вказував, що жодних договорів оренди він не укладав і не підписував, волевиявлення і наміру на їх укладення не мав, підписи в договорах оренди землі і в актах прийому-передачі земельних ділянок є підробленими та вчинені третіми особами. Тому просив: визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,0764 га, кадастровий номер 0524585300020010084, укладений 30 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ «Терра» та зареєстрований за реєстраційним № 041006000023 від 09 грудня 2010 року; визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 5,2240 га, кадастровий номер 0524585300020010083, укладений 30 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та СФГ «Терра» та зареєстрований за реєстраційним № 041006000020 від 09 грудня 2010 року; стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що згідно з висновком експертизи від 01 червня 2016 року ВВ КНДІСЕ № 1462/1463/16-21 підписи у двох примірниках договору оренди земельної ділянки площею 5,2240 га та договору оренди земельної ділянки площею 5,0764 га, укладених між ОСОБА_1 та СФГ «Терра», в графі «Орендодавець» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою із ретельним наслідуванням підпису ОСОБА_1 . Згідно з висновком експертизи від 15 травня 2017 року ВВ КНДІСЕ № 1581/1582/1583/17-21 у двох екземплярах, належних орендарю, договорів оренди вказаних земельних ділянок, підпис в графі «Орендодавець» виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки і технічних засобів, не самим ОСОБА_1 , а іншою особою із ретельним наслідуванням підпису ОСОБА_1 Тому суд вважав, що позивач не підписував договори оренди землі.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що СФГ «Терра», починаючи із 2010 року по 2017 рік, належним чином виконує взяті на себе зобов`язання. ОСОБА_1 лише у лютому 2016 року повідомив, що не укладав вищевказаних договорів оренди земельних ділянок з СФГ «Терра», хоча щороку з 2010 по 2016 роки отримував від СФГ «Терра» орендну плату згідно пункту 9 вказаних договорів оренди від 30 вересня 2009 року та матеріальну допомогу. Суд вважав, що ОСОБА_1 знав про існування оспорюваних договорів оренди земельних ділянок з 2010 року, однак не звертався про визнання їх недійсними та передачі йому земельних ділянок, а навпаки отримував орендну плату за їх використання та матеріальну допомогу.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав 12 грудня 2016 року, при цьому не порушував питання про поновлення позовної давності, а відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.

Постановою Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачу було відомо про укладення із СФГ «Терра» договорів оренди земельних ділянок у 2009 році, оскільки саме із такою метою, він, ставши власником земельних ділянок у порядку спадкування та отримавши державні акти на земельні ділянки, надав копії цих державних актів, виданих на його ім`я, свої паспортні дані і свій ідентифікаційний код, без чого не можливо укласти договір оренди і ці дані внесені в оспорювані договори оренди від 30 вересня 2009 року. Протягом всього часу дії договорів оренди, ОСОБА_1 як орендодавець отримував орендну плату, а ставлячи свій підпис у відомостях, не міг не розуміти такої назви відомості як «відомість виплати орендної плати за земельні паї», що такі грошові кошти він отримує саме за здані ним в оренду земельні ділянки. Апеляційним судом враховано, вік позивача (у 2009 році - 46 років), а також пояснення, надані у судовому засіданні представником позивача про те, що позивач, набувши у власність земельні ділянки, дозволив СФГ «Терра», яке за життя його матері орендувало ці земельні ділянки, продовжувати використовувати ці земельні ділянки на правах оренди, оскільки за передані у користування земельні ділянки він отримував орендну плату. Тому апеляційний суд вважав, що позивач не надав жодних належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження того, що протягом всього строку дії договорів оренди землі не знав й не міг знати про порушення свого права на земельні ділянки, належні йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на спадкове майно та державних актів на право власності.

У липні 2018 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 27 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Вінницької області від 11 липня 2018 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що факт отримання орендної плати за користування земельними ділянками не свідчить про обізнаність позивача зі спірними договорами оренди земельних ділянок, умовами таких договорів та погодження всіх істотних умов. Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Про існування спірних договорів, про їх умови, позивачу стало відомо лише з моменту вручення йому відповідачем примірників спірних договорів в 2016 році. Позивач спірних договорів не підписував. До цього часу він не знав і не міг знати про те, що вони існують. Звертає увагу, що позивач отримував кошти від відповідача за фактичне користування земельними ділянками, а не на підставі договорів оренди.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

07 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відповідно до ч. 4, 5 ст. 403 ЦПК України передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду визначила, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, крім того справа містить виключну правову проблему і її вирішення необхідне для забезпечення розвитку права, оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовчої практики у сфері визнання договору оренди земельної ділянки недійсним, на тій підставі, що він не підписаний наймодавцем (орендодавцем).

Мотивуючи підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначила, що існує очевидна необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування пункту 6 статті 3 ЦК України та доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у спорах про недійсність договору, для забезпечення розумної передбачуваності судових рішень, а тому справа містить виключну правову проблему.

Велика Палата Верховного Суду вважає мотиви, з яких 07 серпня 2019 року постановлена ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, обґрунтованими та приймає справу до розгляду.

Згідно з ч. 1 ст. 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 13 вказаної статті розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи викладене, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (ч. 11 ст. 272 ЦПК України).

Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. ст. 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

У Х В А Л И Л А:

1. Прийняти до розгляду справу за позовом ОСОБА_1 до Селянсько-фермерського господарства «Терра» про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними.

2. Призначити справу №145/2047/16-ц до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку письмового провадження на 27 листопада 2019 року в приміщенні Верховного Суду за адресою: м. Київ, вул. Пилипа Орлика, 8.

3. Направити учасникам справи копії цієї ухвали для відома.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.С. Ткачук

Судді: Н.О. Антонюк О.Р. Кібенко

Т.О. Анцупова В.С Князєв

С.В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В.В. Британчук В.В. Пророк

Ю.Л. Власов Л.І. Рогач

М.І. Гриців О.М. Ситнік

Д.А. Гудима В.Ю. Уркевич

О.С. Золотніков О.Г. Яновська