КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2019 року м. Київ

Справа №759/9318/14-ц

Апеляційне провадження №22-ц/824/4601/2019

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.

суддів: Андрієнко А.М., Поліщук Н.В.

секретар Луговий Р.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва ухваленого під головуванням судді Миколаєць І.Ю. 21 листопада 2018 року в м. Києві, дата складання повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила користування житловим приміщенням,

В С Т А Н О В И В

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування заяви зазначав, що рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що передумови, які були підставою для набуття права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 скасовані рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року, яким визначено недійсними прилюдні торги з реалізації вказаного нерухомого майна. Проте, в подальшому вказане рішення апеляційного суду було скасовано, а при новому розгляді цієї справи рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 відмовлено, і постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року вказане судове рішення залишено без змін.

Заявник вважав, що такі підстави є нововиявленими, у зв`язку з якими право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилося у встановленому законом порядку внаслідок продажу даного нерухомого майна на прилюдних торгах в порядку процедури виконавчого провадження про звернення стягнення на іпотечне майно за зобов'язанням боржника. Таким чином, заявник на даний час є власником квартири, його право власності, відповідно до закону, вважається набутим правомірно, а тому просив суд скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та вселення - задоволено.

Скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про виселення, вселення та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, виселення та вселення - задоволено.

Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1 .

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 494,51 грн.

Рішення суду мотивоване тим, що наведені обставини ОСОБА_4 є нововиявленими, а тому заявник є власником квартири АДРЕСА_1 , його право власності, відповідно до закону, вважається набутим правомірно.

Не погодилась із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , нею подана апеляційна скарга, оскільки вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року є незаконним та необґрунтованим, яке ухвалене за неповного з`ясування обставин справи з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує на те, що ОСОБА_4 , в заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, посилається на рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року, яким скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року, яке по часу постановлення ніяк не могло бути і не було підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду, а саме: рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року. Зазначає що судом порушено норми процесуального права, а саме: не вирішено питання про продовження строку на подачу заяви ОСОБА_4 та не постановлено відповідної ухвали. Вказує, що заяву про перегляд судового рішення розглянуто за її відсутності, при цьому про дату, час і місце засідання належним чином не повідомлено, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення. Також зазначає, що до суду було подано письмові заперечення ОСОБА_3 , яка просила відмовити у перегляді рішення суду за нововиявленими обставинами, проте суд не надав правової оцінки доводам викладеним в письмових запереченнях та не навів мотивів їх відхилення, однобічно посилаючись лише на докази особи, яка подала заяву про перегляд судового рішення.

На підставі викладеного, просить скасувати рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 листопада 2018 року та відмовити в задоволенні заяви про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року за нововиявленими обставинами.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу з підстав викладених і ній, проте після оголошення перерви в судове засідання не з`явилась, участі в судових дебатах не приймала. Також підтримала апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_3 , просила про задоволення вимог заявлених в апеляційній скарзі.

Представники позивача - ОСОБА_5., ОСОБА_6 заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим, просили залишити його без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення, вселити ОСОБА_4 у зазначену квартиру, визнати ОСОБА_1 такою, що втратила право користування та розпорядження спірним жилим приміщенням.

В мотивування вимог посилався на те, що він придбав вказану квартиру з прилюдних торгів по реалізації майна, які проводились ПП «СП Юстиція» 14 серпня 2013 року, яка була предметом іпотеки згідно договору іпотеки, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Креді Агріколь Банк». Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Волохою В.В. позивачу було видано свідоцтво про право власності на зазначену квартиру від 15 вересня 2013 року. Державна реєстрація права позивача на спірну квартиру була здійснена 15 вересня 2013 року. Однак, у спірній квартирі проживає відповідач з сім'єю, чим порушує право позивача вільно розпоряджатися своєю власністю та змусило останнього звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року у задоволенні позову - відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року були визнані недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсним протокол проведення цих торгів та акт про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна /т.1 а.с.36-38/.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року апеляційна скарга ОСОБА_4 була задоволена. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_4 задоволено.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.

Вселено ОСОБА_4 в квартиру АДРЕСА_1 .

Визнано ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщення - квартирою АДРЕСА_1 .

Ухвалюючи рішення апеляційний суд виходив з того, що право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру припинилось у встановленому законом порядку внаслідок продажу даного нерухомого майна на прилюдних торгах в порядку процедури виконавчого провадження про звернення стягнення на іпотечне майно за зобов`язанням боржника, оскільки відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року скасовано, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання торгів недійсними залишено без змін /т.1 а.с.96-98/.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року скасовано за нововиявленими обставинами. Апеляційна скарга ОСОБА_4 відхилена, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року залишено без змін.

Зі змісту мотивувальної частини вказаного судового рішення вбачається, що підставою для перегляду за нововиявленими обставинами стала ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, якою рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року залишено без змін, визнано недійсними прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, а саме трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , визнано недійсним протокол проведення цих торгів та акт про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна /т.1 а.с.183-189/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року вказане судове рішення залишено без змін /т.1 а.с.236-238/.

В грудні 2017 року позивач ОСОБА_4 звернувся до суду з заявою про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року у зв`язку з нововиявленими обставинами, оскільки при новому розгляді справи було скасовано рішення, яке покладено в основу рішення від 03 жовтня 2014 року /т.2 а.с.2-8/.

Так, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року у справі №759/13280/13 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , визнання недійсним протоколу проведення цих торгів та акту про реалізацію з прилюдних торгів арештованого нерухомого майна /т.2 а.с.9-14/.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №759/13280/13 рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року залишено без змін /т.2 а.с.23-27, 37-41/.

У справі №759/13280/13 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_4 , третя особа: ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання прилюдних торгів недійсним, були постановлені наступні судові рішення:

рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року відмовлено в задоволенні позову

рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року задоволені позовні вимоги /т.1 а.с.20-23/

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року скасовано, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року про відмову у задоволенні позову залишено в силі /т.1 а.с.82-86/.

Постановою Верховного Суду України від 28 січня 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2014 року скасовано і направлено справу на новий касаційний розгляд /т.1 а.с.166-173/.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року про визнання прилюдних торгів недійсними, про визнання прилюдних торгів та акту про реалізацію з прилюдних торгів недійсними залишено без змін /т.1 а.с.110-117/.

Постановою Верховного Суду України від 25 листопада 2015 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року та рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 січня 2014 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції /т.1 а.с.204-213/.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року позовні вимоги задоволені.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 759/13280/13 рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року залишено без змін.

Також відповідачем у даній справі ОСОБА_1 був ініційований розгляд справи щодо визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну квартиру виданого на ім`я ОСОБА_4 , справа №759/5614/2015.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року у вказаній справі було визнано недійсним свідоцтво про право власності на кв. АДРЕСА_1 видане на ім`я ОСОБА_4 .

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 грудня 2015 року вказане судове рішення скасовано в частині зобов`язання приватного нотаріуса скасувати вказане свідоцтво в іншій частині залишено без змін. Таким чином, рішення районного суду в частині визнання недійсним свідоцтва про право власності набрало законної сили /т.1 а.с.225-234/.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року була задоволена заява ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду, скасовано рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 вересня 2015 року, постановлено нове судове рішення про відмову у задоволенні даних позовних вимог /т.2 а.с.208-210/.

З ухвали Київського апеляційного суду від 19 березня 2019 року вбачається, що ОСОБА_1 оскаржила дане судове рішення /т.2 а.с.193-194/. Постановою Київського апеляційного суду від 04 вересня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2018 року залишено без змін /т.2 а.с.221/.

Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч.2 ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

В силу п. 8 ч.1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника.

В порядку визначеному ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положення ст.150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру, користуються нею для особистого проживання і проживання членів сім`ї і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд. А в силу ст. 155 ЖК УРСР жилі будинки (квартри), що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучені, власника не може бути позбавлено права користування жилим будником (квартирою), крім випадків встановлених законодавством Союзу РСР та Української РСР.

Отже з наведених обставин справи вбачається, що предметом розгляду даної справи є вимоги ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні належною йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та членів її родини у зв`язку з припиненням права власності останньої і набуттям позивачем права власності на це житлове приміщення. Беззаперечно вказане питання є похідним від питання набуття позивачем права власності, яке було набуто в порядку примусової реалізації майна ОСОБА_1 , як боржника у виконавчому провадженні. Тому всі судові рішення у цій справі ґрунтувались на судових рішеннях, які були ухвалені у справі щодо оскарження результатів проведення прилюдних торгів з примусової реалізації майна боржника ОСОБА_1 .. Остаточне рішення у справі №759/13280/13 постановлено Верховним Судом 18 квітня 2018 року, яким рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 листопада 2017 року про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, ПП «Спеціалізоване підприємство «Юстиція», ОСОБА_4 , третя особа: ПАТ «Креді Агріколь Банк» про визнання прилюдних торгів недійсним залишено без змін.

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 про те, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 21 квітня 2017 року, по часу постановлення ніяк не могло бути і не було підставою для ухвалення рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03 жовтня 2014 року слід визнати безпідставними, оскільки кожне із вказаних рішень неодноразово було предметом перегляду судами різних інстанцій.

Виходячи з наведеного, слід погодитись з висновком суду першої інстанції про те, що вказані обставини відповідно до п.3 ч. 2 ст. 423 ЦПК України є нововиявленими. За судовим рішення, яке набрало законної сили заявник ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 і його право власності вважається набутим правомірно.

Так, на підтвердження набуття позивачем права власності на квартиру в порядку придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, на ім`я позивача було видано свідоцтво від 25 вересня 2013 року та здійснена державна реєстрація /т.1 а.с.3/. Свідоцтво є документом на підтвердження здійсненого правочину з купівлі-продажу вчиненого на прилюдних торгах, сам правочин оспорювався але не був визнаний недійсним, судовим рішення відмовлено і у задоволенні позовних вимог про визнання свідоцтва недійсним. Таким чином, на час розгляду даної справи, відсутні правові підстави для сумнівів щодо правомірності набуття позивачем права власності на спірну квартиру.

Апеляційним судом відхиляються і доводи відповідача щодо дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, оскільки Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону на реалізацію нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави та/або предметом іпотеки. В даній справі вбачається, що спірна квартира була реалізована в ході виконавчого провадження про стягнення заборгованості, а не в порядку реалізації предмета застави чи іпотеки, і проведені виконавчі дії не визнані незаконними, тобто є правомірними.

Власник житлового будинку, квартири, згідно ст.ст.383, 391 ЦК України, має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідачами в ході розгляду справи визнаються обставини їх проживання у спірній квартири, які пояснюються тривалим судовим розглядом справ. Разом з тим, у зв`язку із здійсненням примусової реалізації майна належного ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язанні, припиняється її право власності і, відповідно, всі права власника, а саме володіння, користування і розпорядження даним майном. Разом з припиненням прав власника, права членів його сім`ї, які є похідними від прав власника, також припиняються. А отже, на даний час відповідачі займають спірне житлове приміщення без відповідних правових підстав.

Виходячи з положень чинного законодавства права власника є привалюючими, на відміну від інших осіб власник має монопольне право здійснювати правомочності, незалежно від волі інших осіб. Проживання та реєстрація сторонніх осіб в квартирі є перешкодою для власника здійснювати свої передбачені законом права власника, що дає підстави для задоволення позовних вимог про визнання відповідачів такими, що втратили право користування спірним житловим приміщення, а застосовані судом заходи виселення відповідачів і вселення позивача, є способом усунення перешкод останнього у здійсненні ним прав користування та розпорядження своїм майном.

Позивачем були пред`явлені позовні вимоги до двох відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , в тексті позовної заяви позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_1 , будучи колишнім власником, разом з членами своєї сім`ї займають спірне житлове приміщення, і створюють йому перешкоди у користуванні власністю. У прохальній частині позовних вимог позивач просив про виселення та визнання ОСОБА_1 такою що втратила право користування спірним житловим приміщенням, проте враховуючи наведені ним обставини та обґрунтування позову в цілому, можна погодитись з висновком суду першої інстанції про виселення та визнання такою, що втратила право користування спірним житловим приміщенням і ОСОБА_3 , так як вказане не є виходом за межі заявлених позовних вимог.

Враховуючи, що права позивача були порушені, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для перегляду рішення суду першої інстанції та доведеності заявлених позовних вимог. Рішення суду першої інстанції є достатньо вмотивованим, щодо наявності новоявлених підстав для перегляду рішення, в частині вирішення позовних вимог рішення суду не є достатньо вмотивованим проте висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам чинного законодавства і доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовуються. А тому колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 листопада 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач: В.В. Соколова

Судді: А.М.Андрієнко

Н.В. Поліщук

Повний текст постанови складений 12 вересня 2019 року.