Справа № 347/2442/18

Провадження № 2/347/184/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2019 року                                                м. Косів

Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді – Гордія В.І.,

з секретарем – Корбутяк Н.М.,

з участю представника позивача - адвоката Розганюк Т.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косові справу запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності на частку в нерухомому майні,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц Уляна Михайлівна про визнання недійсними договорів дарування, визнання права власності на частку в нерухомому майні.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Розганюк Т.Є., позов підтримали повністю, позивач суду пояснив та позовній заяві зазначив, що з 13.11.1982 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , який було розірвано рішенням Косівського районного суду від 21.11.2016 року. І, починаючи з 19.02.1983 року по 20.04.2016 року позивач був зареєстрований в АДРЕСА_1 , і фактично проживав у даному господарстві до літа 2015 року. Згідно по господарських книг, господарство в АДРЕСА_1 , до 1991 року належало до колгоспного двору, і станом на 01.01.1991 рік дане господарство було переведено в категорію службовий двір. В даний період в господарстві були зареєстровані та проживали: позивач – ОСОБА_1 та відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_5 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Згідно записів у по господарських книгах за період з 1980 по 1982рр. – головою домогосподарства значиться ОСОБА_8 , а позивача зазначено членом господарства як чоловіка ОСОБА_2 І з 1980 року по 1990 рік домогосподарство відносилось до суспільної групи - колгоспний двір. Тобто, позивач після одруження став членом сім`ї ОСОБА_2 та членом господарства, розташованого по АДРЕСА_1 , яке належало до колгоспного двору. Працею та коштами брав участь у діяльності колгоспного двору, а саме: проводив ремонті роботи будинку, обробляв присадибну ділянку. Пізніше будинок було реконструйовано, внаслідок чого його загальна площа збільшилась з 61 кв. м. до 116,1 кв.м. Крім цього, за час проживання у господарстві позивачем було збудовано ряд господарських будівель і споруд, які належать до спірного домоволодіння. Відтак, спірний житловий будинок з господарськими спорудами, як майно колгоспного двору, належав позивачу та відповідачам на праві спільної сумісної власності, оскільки на час припинення колгоспного двору (з 15.04.1991р. було введено в дію ЗУ «Про власність») у цьому господарстві були прописані і проживали позивач та відповідачі. А тому, позивач вважає, що має законне право на визнання за ним права власності на 1/4 частку у спірному будинковолодінні. Крім того, зважаючи на те, що належність спірного нерухомого майна до колгоспного двору підтверджено в судовому порядку, просить визнати незаконними договори дарування житлового будинку і земельної ділянки укладені 02.11.20115 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 А також просить стягнути з відповідачів понесені ним судові витрати.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, не з`явилися в судове засідання без поважних причин та відзив на позовну заяву не подавали.

Третя особа без самостійних вимог приватний нотаріус Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. в судовому засіданні суду пояснила, що на момент укладення та посвідчення нею договорів дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , ОСОБА_2 їй було надано рішення суду, яке на даний момент скасовано, а тому і договори дарування укладені на підставі такого рішення є недійсними.

Вислухавши позивача, його представника, третю особу, та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід задоволити частково з наступних підстав.

У відповідності до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно положень ст.ст.15-16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як передбачено ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як видно із копії постанови Івано-Франківського апеляційного суду від 05.11.2018 року (а.с.21-23), апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції від 19.10.2015 року (згідно якого за  ОСОБА_2  було визнано право власності на спадкове майно: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 – та ухвалив нове, яким у позові ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно, що розташоване по АДРЕСА_1 . Дане судове рішення апеляційної інстанції, касаційною інстанцією залишено в силі та набрало законної сили.

Тобто, судове рішення, яке надавало відповідачці ОСОБА_2 одноособово розпорядитись на власний розсуд нерухомим майном, що знаходиться по АДРЕСА_1 було скасовано, а значить і у відповідачки не було права одноособово укладати щодо вказаного майно будь-які правочини.

Таким чином, договори дарування укладені ОСОБА_2 02 листопада 2015 року на користь дочки ОСОБА_10 , які посвідчені приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстровані в реєстрі за № 1176 та за № 1178, згідно яких ОСОБА_2 подарувала своїй дочці ОСОБА_10 житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га за тією ж адресою, кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427 – є недійсними, оскільки укладені особою (дарувальником), яка не була наділена таким правом.

А згідно положень ч.1,4 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

А тому, позовні вимоги щодо визнання недійсності правочинів суд вважає підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Що ж до позовних вимог про визнання за позивачем права власності на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 , то суд виходив наступного.

Як було встановлено судом, позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який був зареєстрований 13.11.1982 року у виконкомі Кобаківської сільської ради, Косівського району, Івано-франківської області, актовий запис № 41.

Проте, рішенням Косівського районного суду від 21.11.2016 року (а.с.20), яке набрало законної сили 02.12.2016 року, – даний шлюб між сторонами було розірвано.

Як передбачено пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11, звернути увагу судів на те, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч.2 ст.114 СК України).

Тобто, слід вважати, що шлюб між сторонами було припинено 02.12.2016 року.

За час даного шлюбу сторонами було набуто різне нерухоме майно, однак, до спірного майна, що розташоване в АДРЕСА_1 , слід застосовувати цивільне законодавство в ред.1963 року, оскільки спірне майно було набуто сторонами починаючи з часу укладення між ними шлюбу, тобто з 1982 року. А у нерухомого майна, набутого громадянами до 15.04.1991 року, в силу внесення певних змін до законодавства, зовсім інший правовий режим.

Зокрема, відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, які викладені в п.6 постанови від 22 грудня 2005 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» (із змінами та доповненнями), положення ст.ст.17, 18 Закону України «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватись за нормами, які регулювали власність цього двору, а саме: 1) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні; 2) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Тобто, до введення в дію 15.04.1991 року ЗУ «Про власність», згідно діючих на той час ст.ст. 120, 121, 123 ЦК Української PCP (1963 року) було передбачено, що майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Тобто, всі члени колгоспного двору мали рівні частки на праві сумісної власності.

Як видно із копій довідок виданих виконкомом Рожнівської сільської ради об"єднаної територіальної громади с. Кобаки за № 717, № 718 від липня 2018 року (а.с.24, 25) та № 40 від 22.10.2018 року (а.с.26), в житловому будинку, що розташований в АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 рік були зареєстровані та проживали: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 ) ОСОБА_6 , ОСОБА_11 .

Таким чином, як було встановлено вище, станом на 15.04.1991 року позивач та відповідачі мають право на частку у майні колишнього колгоспного двору, а саме по 1/4 частині кожен.

А тому за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_9 слід визнати право власності по 1/4 частині будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_1 – як майно колишнього колгоспного двору.

Відповідно до положень ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на 1/4 частину земельної ділянки в АДРЕСА_1 , суд виходив з того, що право власності на спірну земельну ділянку, яка виділена для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0914 га кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427 – набуто відповідачкою ОСОБА_2 в порядку її приватизації в приватну власність, і на неї видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 42002050 від 10.08.2015 року (а.с.191).

І суд не може визнати право власності особи на нерухоме майно, яке уже перебуває у власності іншої особи, а позивач же не ставить вимоги ні про скасування права власності відповідачки ОСОБА_2 на вказану земельну ділянку, ні про скасування виданого їй свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 42002050 від 10.08.2015 року.

А тому, в цій частині, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч.1 та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на заявлені позивачем вимоги, та їх часткове задоволення, суд вважає, що на користь ОСОБА_1 з відповідачів слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених вимог на загальну суму – 2633,24 грн. А саме, оплачений позивачем судовий збір: за дві позовні вимоги немайнового характеру – 1409,60 грн., за одну позовну вимогу майнового характеру – 871,24 грн., та за подання заяви про забезпечення позову – 352,40 грн.

Проте, відповідно до абзаців 5, 6 п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року при повному або частковому задоволенні позову майнового характеру до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

Отже, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2633,24 грн., підлягає стягненню з відповідачів, у розмірі по 877,75 грн., з кожної.

Враховуючи наведене на підставі ст.ст. 203, 215, 319, 328, 392 ЦК України, та керуючись ст.ст. 12, 13, 263-265, 268, 280-282 ЦПК України, суд ,-

                                        В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого в АДРЕСА_1 , укладений 02 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1176.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0914 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 2623683601:01:004:0427, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, укладений 02 листопада 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_10 , посвідчений приватним нотаріусом Косівського районного нотаріального округу Маркуц У.М. та зареєстрований в реєстрі за № 1178.

Визнати за ОСОБА_1 , право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_12 право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого по АДРЕСА_1 .

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3  та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 – по 877 (вісімсот сімдесят сім) грн.75 коп. з кожної оплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду через Косівський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте Косівським районним судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя:                                                                В.І. Гордій