Справа № 2а- 252/2010р.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 березня 2010 року суддя Хортицького районного суду м. Запоріжжя Курбатова О.М., розглянувши у письмовому провадженні в залі суду м. Запоріжжя матеріали справи за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Хортицькому районі Запорізької області про виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни», -
В С Т А Н О В И В :
22.01.2010 року ОСОБА_1 звернулась із зазначеним адміністративним позовом до суду. У позові вказала, що має статус дитини війни, а тому відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (далі за текстом – Закон №2195-IV від 18 листопада 2004 року) має право на підвищення розміру пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Проте Управлінням ПФУ за період з 2006 року по 2007 рік така надбавка до пенсії не нараховувалась та не виплачувалась. ОСОБА_1. зазначила, що бездіяльність Управління ПФУ щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому у повному обсязі надбавки до пенсії згідно Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року за вказаний період є неправомірною та такою, що суперечить Конституції України та Законам України. За наведених обставин просить зобов’язати відповідача – Управління ПФУ здійснити нарахування та виплатити їй щомісячну соціальну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за 2006-2008 роки в сумі 3891,90 грн.
Позивач письмово повідомив про підтримання пред’явленого нею адміністративного позову в повному обсязі по тим підставам , що викладені в позовній заяві.
Представник відповідача був повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився. Надав суду клопотання про розгляд справи без його участі .
Представник відповідача у письмових запереченнях вказав про те, що Управління ПФУ адміністративний позов не визнає, посилаючись на те, що хоча позивач має статус дитини війни і відповідно до положень ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року має право на підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, проте Управління ПФУ могло діяти лише в межах фінансового забезпечення державних соціальних гарантій, які здійснюються за рахунок коштів державного бюджету України. У запереченнях відповідач зазначив, що Управління ПФУ діяло у межах повноважень, у порядку та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.
Суд, з'ясувавши обставини справи, дослідивши та оцінивши докази, вважає позов ОСОБА_1 таким, що не підлягає задоволенню.
Закон України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18 листопада 2004 року (зі змінами та доповненнями станом на час розгляду спірних правовідносин), який набрав чинності з 1 січня 2006 року, встановлює правовий статус дітей війни та визначає основи їх соціального захисту та гарантує їх соціальну захищеність шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки.
Статтею 1 вказаного закону передбачено, що дитина війни це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.
ОСОБА_1 згідно паспорту (а.с.8), народилась 04.01.1942 року, тобто станом на 2 вересня 1945 року їй не було 18 років. Статус позивача як дитини війни підтверджується посвідченням (а. с. 3).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні ПФУ Хортицького району Запорізької області та має правовий статус дитини війни, що надає право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, встановлених Законом №2195-IV від 18 листопада 2004 року.
З матеріалів справи вбачається, що Управління ПФУ не здійснювало будь-яких дій, пов’язаних з перерахуванням пенсії позивача відповідно до вищенаведених положень Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року та виплат позивачеві надбавки до пенсії не проводило, що свідчить про бездіяльність відповідача.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Частиною 2 статті 3 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року передбачено, що державні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20 грудня 2005 року №3235-IV дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було зупинено на 2006 рік.
Законом України від 19 січня 2006 року №3367-IV пункт 17 ст.77 Закону №3235-IV від 20 грудня 2005 року виключено та відновлено дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року. У статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» визначено, що пільги дітям війни, передбачені статтею 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року, запроваджуються у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету. В 2006 році державою не було визначено порядок нарахування та виплати «дітям війни» 30% надбавки до пенсії відповідно до ч.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 року №489-V дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було зупинено на 2007 рік та встановлено, що підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті шостої Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року визнано неконституційними п.12 ст.71 та ст.111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», що призупиняли дію ст.6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.
Законом України від 28 грудня 2007 року №107-VI текст статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року було змінено та встановлено, зокрема у частині першій, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Розмір соціальної допомоги, відповідно до статті 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни", становить 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
У відповідності до ч. 3 ст. 62 Закону України від 19.12.2006 № 489-V "Про Державний бюджет України на 2007 рік" встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058 з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік" прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становить: з 01 січня - 470 гривень, з 01 квітня - 481 гривню, з 01 липня - 482 гривні, з 01 жовтня - 498 гривень.
Нормами Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» не передбачено обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», та крім цього ст. 54 Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» установлено у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними пп.2 п.41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», що призупиняли дію статті 6 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Виходячи з рішення Конституційного суду N 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, суд зазначає, що передбачене статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" підвищення пенсії на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком діяло з 22 травня 2008 року.
З матеріалів справи вбачається, що Управління ПФУ за 2006-2008 р.р. щомісячно позивачеві як дитині війни, підвищення до пенсії не сплачувало.
Статтею 152 Конституції України передбачено, що Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про проявлення відповідачем бездіяльності щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2008 р.
Доводи відповідача, викладені у запереченнях проти адміністративного позову, не можуть бути прийняті до уваги та слугувати підставою для відмови в задоволенні у повному обсязі вимог, оскільки особливий статус «дітей війни» та обумовлені цим Законом державні соціальні гарантії дітям війни, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами (ч.2 ст.3 Закону №2195-IV від 18 листопада 2004 року).
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач по справі, заперечуючи проти адміністративного позову, у відповідності до вимог ч.2 ст.71 КАС України, повинен був доказати правомірність своєї бездіяльності стосовно позивача.
Проте відповідачем не було надано будь-яких доказів щодо правомірності його бездіяльності.
Статтею 99 КАС України встановлено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду встановлені частинами 1 та 2 статті 100 КАС України, згідно з якою пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Представник відповідача наполягав на застосуванні наслідків пропуску строків звернення до адміністративного суду.
В позовній заяві позивач не зазначила поважних причин пропуску строку звернення до суду, вимоги про поновлення строку суду не надані.
Рішення Конституційного суду України від 09.07.2007 року офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України, 2007, № 52, 27.07.2007 року.
Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання допомоги за 2006 -2008 рр. порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення Конституційного Суду України, тобто з 27.07.2007 року.
Приймаючи до уваги, що позивач звернулась з позовом до суду 22.01.2010 року, суд вважає що зазначений строк був пропущеним позивачем без поважної причини.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача задоволенню не підлягають в зв'язку пропуском строку звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
На підставі викладеного, керуючись ст.22 Конституції України, ст.ст. 3, 4 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року, Рішенням Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року, ст.28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", ст. ст. 11 69-71, 99, 100 ч.2, 160-163 КАС України, суд –
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Хортицькому районі Запорізької області про виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги «Дітям війни»- відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення мотивувальної частини постанови , тобто з 03.02.2010 року, шляхом подання через Хортицький районний суд Запорізької області заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Суддя: