КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/10145/2019

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2019 року місто Київ

справа №752/18283/16-ц

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Шевченко Т.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальність «Ліко-житлосервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок залиття квартири, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому, з урахуванням доповнень просила стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на її користь 16415 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 21600 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В мотивування вимог посилалася на те, що вона є власницею квартири АДРЕСА_1 , а квартира АДРЕСА_2 належить відповідачам на праві спільної часткової власності в рівних частках.

Вказувала, що 23 серпня 2015 року відбулося залиття її квартири.

Зазначала, що згідно акту ТОВ «Ліко-житлосервіс» від 14 вересня 2015 року причиною залиття її квартири є вихід з ладу сантехнічного обладнання у ванній кімнаті квартири АДРЕСА_2 .

Позивач зауважувала, що відповідно до кошторису будівельної організації ТОВ «Проектбуд плюс» відновлювальні роботи належної їй квартири після залиття становить 16415 грн.

Посилалася на те, що їй також було завдано моральну шкоду, яка полягає у душевних та моральних стражданнях, яких вона та її неповнолітня донька зазнали у зв`язку із пошкодженням її майна та вимушених змінах у способі життя.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 13679 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди та 1698,03 грн. судових витрат.

Частково не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просиларішенняскасувати в частині відмови в стягненні 2736 грн. матеріальної шкоди та 16600 грн. моральної шкоди з ОСОБА_3 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов у повному обсязі, стягнувши заявлену на стягнення суму шкоди солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на те, що висновок суду про те, що ОСОБА_2 не повинен відповідати за її позовом та про те, що він є неналежним відповідачем є невірним, оскільки припинення права власності на квартиру у ОСОБА_2 не відбулося.

Вказувала, що судом першої інстанції не було застосовано для регулювання спору п.1 ст.182, ч.4 ст.319, п.4 ст.334 ЦК України.

Зазначала, що судом неправомірно не було застосовано статтю 1166 ЦК України до відповідача ОСОБА_2 , не зважаючи на те, що на момент виникнення спору та на теперішній час він є власником квартири, з якого відбулося залиття її житла та який не довів у судовому засіданні відсутність свої вини у вчиненні цивільно-правового делікта, пов`язаного із затопленням квартири.

Посилалася на те, що суд першої інстанції в рішенні неправомірно обмежив заявлену до стягнення суму моральної шкоди у сумі 21000 грн. при встановлені факту моральних страждань позивачу.

Вказувала, що суд при ухваленні оскаржуваного рішення не навів мотивів щодо прийняття або спростування відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які підтверджують факт вищезазначеної співвласності відповідача ОСОБА_2 , як доказу у спорі що розглядається та в порушення п.6 ч.4 ст.265 ЦПК України не мотивував чому відмовлено у стягненні шкоди, спричиненої внаслідок залиття квартири в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 2736 грн. та 16600 грн. моральної шкоди.

Відповідач ОСОБА_2 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначав, що скарга є необґрунтованою, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, просив рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Посилався на те, що станом на 23 серпня 2015 року, коли за твердженням позивача відбулося залиття її квартири НОМЕР_1 , він не здійснював будь-яких прав щодо квартири НОМЕР_2 , в тому числі права власності, внаслідок їх припинення за судовим рішенням, що виключає заподіяння ним шкоди позивачу, а відтак вважає, що він є неналежним відповідачем у справі.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи частково позовні вимоги про відшкодування матеріальної шкоди та стягуючи з ОСОБА_3 13679 грн. на її відшкодування суд першої інстанції виходив з того, що залиття квартири позивача відбулося з вини відповідача ОСОБА_3 , яка в силу закону має нести майнову відповідальність за заподіяну шкоду.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08 червня 2004 року.

Квартира АДРЕСА_5 належала на праві спільної часткової власності відповідачам: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

На даний час відповідач ОСОБА_3 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_5 на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року, якою визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за умовами якої за ОСОБА_3 визнано право приватної власності (з моменту набрання даною мировою угодою законної сили) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_2

Інша 1/2 частина вказаної квартири належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування, укладеного 26 вересня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Симоненко І.М.

23 серпня 2015 року відбулося залиття квартири позивача.

Згідно з актом від 14 вересня 2015 року, складеним комісією у складі: інженера ТОВ «Ліко-житлосервіс» ОСОБА_7, майстра технічної дільниці ТОВ «Ліко-житлосервіс» ОСОБА_5 , майстра ремонтної дільниці ТОВ «Ліко-житлосервіс» ОСОБА_6 23 серпня 2015 року о 21:00 год. на ОДС (об`єднана диспетчерська служба) ТОВ ТОВ «Ліко-житлосервіс» надійшла заявка (№ 954462) від мешканців квартири АДРЕСА_1 про те, що квартира підтоплюється водою з розташованих вище квартир.

У даному акті вказано, що о 21.15 год. слюсар-сантехнік ТОВ «Ліко-житлосервіс» прибув за місцем виклику та встановив, що залиття відбувається з квартири НОМЕР_2 . Причиною підтоплення став вихід з ладу сантехнічного обладнання у ванній кімнаті квартири НОМЕР_2 , про що повідомили власнику квартири НОМЕР_2 , перекривши холодне та гаряче водопостачання.

На час складання акту до ТОВ «Ліко-житлосервіс» з заявою про залиття квартири (вх.№ 8694 від 01 вересня 2015 року) звернулись мешканці квартири НОМЕР_1 , в якій було залито:

кімната № 1 - стіна частково (2 кв.м) - оздоблена шпалерами;

кімната № 2 - стіна частково (2 кв.м) - оздоблена шпалерами.

Для складання кошторису та проведення ремонтно-відновлювальних робіт у квартирі АДРЕСА_1 позивач звернулася до підрядної організації ТОВ «ПРОЕКТБУД ПЛЮС».

На підтвердження розміру заподіяної майнової шкоди внаслідок залиття квартири позивачем було надано: договірну ціну на ремонт квартири НОМЕР_1 після затоплення, що здійснюється в 2016 році; підсумкову відомість ресурсів та локальний кошторис на будівельні роботи №7-1-1 на ремонтні роботи квартири НОМЕР_1 , які складені ТОВ «ПРОЕКТБУД ПЛЮС».

Згідно з договірною ціною на ремонт квартири НОМЕР_1 після затоплення, що здійснюється в 2016 році загальна договірна ціна склала 16414,67 грн., з яких: 13678,89 грн. - разом договірна ціна крім ПДВ з урахуванням будівельних робіт, 2735,78 грн. - податок на додану вартість.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно з ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. . Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Відповідно до ч.1 ст.10 ЖК України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію.

Статтею 151 ЖК України передбачено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (квартиру), зобов`язані забезпечити його схоронність, проводити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку прибудинкову територію. Безгосподарне утримання громадянином належного йому будинку (квартири) тягне за собою наслідки, передбачені цивільним законодавством.

Відповідно до Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених Постановою КМУ від 24 січня 2006 року №45, власники квартир зобов`язані використовувати приміщення житлового будинку за призначенням, забезпечувати збереження житлових і підсобних приміщень та технічного обладнання; не допускати виконання робіт та інших дій, що викликають псування приміщень, приладів та обладнання будинку, порушують умови проживання громадян.

Статтею 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування в повному обсязі. У ч.2 цієї статті зазначається, що збитками є втрати, яких особа зазнала, у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Так, відповідно до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

У зазначеній нормі права, яка встановлює загальні підстави відшкодування шкоди в рамках деліктних (позадоговірних) зобов`язань, під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається в зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Шкода це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки завдана шкода (реальна шкода та упущена вигода) відшкодовується в повному обсязі.

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності й диспозитивності цивільного процесу саме на відповідачів покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Частиною 1 ст.1190 ЦК України передбачено, що особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Статтею 1192 ЦК України визначені способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 пред`явила вимоги до двох відповідачів: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посилаючись на те, що вони є співвласниками квартири.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , згідно з п.1.2 якої за ОСОБА_3 визнано право приватної власності (з моменту набрання даною мировою угодою законної сили) на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , яка належить ОСОБА_2 в стані «так як є» станом на день підписання даної мирової угоди.

Пунктом 1.3 вказаної мирової угоди визнано припинення права спільної часткової власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 .

З відмітки на копії ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року вбачається, що вказана ухвала набрала законної сили 25 червня 2015 року, а відтак з цієї дати право власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 припинилося.

Доводи апелянта про те, що припинення права власності на квартиру у ОСОБА_2 на підставі ухвали Голосіївського районного суду міста Києва від 19 червня 2015 року не відбулося, оскільки згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності у ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 не припинено ні на час виникнення спору, ні на теперішній час колегія суддів відхиляє, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч.5 ст.124 Конституції України).

Системний аналіз положень статей 316, 317, 328, 346 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Отже, в суб'єктивному розумінні, право власності є абсолютним правом особи вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, а необмеженій кількості осіб заборонено порушувати таке суб'єктивне право і створювати перешкоди в його здійсненні.

Законодавець передбачає можливість набуття права власності різними способами, однак, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, набуття права власності за судовим рішенням є одним із способів правомірного отримання особою статусу власника.

Відтак, невчинення власником, право власності якого визнано судовим рішенням, дій щодо реєстрації права власності у державному реєстрі прав власності, не може мати наслідком втрату вже набутого права власності.

Крім того, відсутність державної реєстрації припинення права відповідача ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не може бути підставою для визнання останного власником вказаної частки квартири в силу набрання законної сили судовим рішенням, за яким це право припинено.

Також, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_5 з 2009 року, а з 05 листопада 2013 року останній знятий з реєстрації за вказаною адресою.

Отже, на час залиття квартири позивача - 23 серпня 2015 року власником квартири АДРЕСА_5 була ОСОБА_3 , яка в силу закону має нести майнову відповідальність за заподіяну шкоду.

Факт залиття належної позивачу квартири з вини відповідача ОСОБА_3 та розмір завданої шкоди підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, а саме: актом про залиття; договірною ціною на ремонт квартири НОМЕР_1 після затоплення, що здійснюється в 2016 році; підсумковою відомістю ресурсів; локальним кошторисом на будівельні роботи №7-1-1 на ремонтні роботи квартири НОМЕР_1 , які складені ТОВ «ПРОЕКТБУД ПЛЮС».

Відповідачем ОСОБА_3 не спростовано презумпцію її вини у заподіянні шкоди майну позивача та не надано безспірних доказів того, що шкода була спричинена саме не з її вини.

Встановивши, що позивач довела завдану їй шкоду, протиправність дій відповідача ОСОБА_3 , причинний зв`язок між ними, що призвело до залиття квартири позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що завдані позивачу збитки викликані необхідністю проведення ремонтно-відновлювальних робіт підлягають відшкодуванню ОСОБА_3 у розмірі 13679 грн.

При цьому, суд першої інстанції правомірно не стягнув з відповідача суму ПДВ, яка зазначена у договірній ціні на ремонт квартири НОМЕР_1 після затоплення, що здійснюється в 2016 році у розмірі 2735,78 грн., оскільки відповідно до п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України податок на додану вартість не є збитками і відшкодовується якщо його сплатили.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що позивач здійснила ремонтні роботи та нею сплачено ПДВ.

Відповідно до ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях,яких фізична особа зазнала у звязку із пошкодженням її майна (п.3 ч.2 ст.23 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до роз`яснень, які викладені у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» підставами задоволення судом позову про відшкодування заподіяної фізичній особі моральної шкоди є наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

У п.9 постанови зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З урахуванням того, що при розгляді справи встановлено склад цивільного правопорушення, за наявності якого наступає відповідальність заподіювача шкоди, в тому числі й моральної, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.

Розмір моральної (немайнової) шкоди суд першої інстанції обґрунтовано визначив у розмірі 5000 грн. з урахуванням дійсних обставин справи та правильно виходив із того, що в результаті винних дій відповідачів, позивачу завдано моральної шкоди, оскільки у зв`язку із залиттям квартири вона перенесли моральні переживання та незручності.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанцій і не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені ст.376 ЦПК України, як підстави для скасування рішення суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо підстав для задоволення позовних вимог є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Крім того, ОСОБА_2 просив стягнути з позивача на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 13223,05 грн.

Згідно з ч.ч.2-4 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.

Згідно з ст.30 вказаного Закону гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 березня 2017 року між ОСОБА_2 та Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Гарантія права» було укладено договір №92 про надання юридичної допомоги, згідно умов якого клієнт доручає, а адвокатська компанія приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбаченим даним договором.

Пунктом 4.2. вказаного договору визначено, що вартість юридичної допомоги, яка визначена у підпунктах 2.1.1, 2.1.2, 2.1.3 даного договору, складає 1000 доларів США в гривневому еквіваленті за офіційним курсом НБУ, станом на дату здійснення платежу, з яких:

500 доларів США - вартість представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції. Дана сума сплачується клієнтом не пізніше 3 (трьох) днів з дати укладення цього договору, що є передоплатою за надання юридичної допомоги;

500 доларів США - вартість представництва інтересів клієнта в апеляційному суді міста Києва. Дана сума оплачується клієнтом не пізніше 3 (трьох) днів з дати, коли сторонами оскаржено (прийнято клієнтом рішення про оскарження) рішення та/або ухвали у справі 752/182/83/16-ц.

Згідно з п.4.3. договору вартість юридичної допомоги, зазначеної у підпункті 2.2. договору, та порядок її / сплати буде визначатися додатковою угодою до цього договору.

Пунктами 4.4, 4.4.1, 4.5 договору передбачено, що сума, вказана в пункті 4.2. даного договору, враховує вартість юридичної допомоги при здійсненні всіх дій, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

По закінченню надання юридичної допомоги, зазначеної в п. 2.1 цього договору, складається акт наданої юридичної допомоги, що підписується уповноваженими представниками кожної зі сторін.

В акті вказується обсяг наданої Адвокатською компанією юридичної допомоги та її вартість.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутня додаткова угода до договору про надання правової допомоги та відсутні докази, які б підтверджували на обсяг наданих послуг і виконаних робіт Адвокатським об`єднанням «Адвокатська компанія «Гарантія права», із зазначенням часу їх виконання та вартість робіт, що сплачена позивачем, детальний опис робіт (наданих послуг) виконаних Адвокатським об`єднанням, а відтак відсутні правові підстави для відшкодування витрат за надання правової допомоги ОСОБА_2 .

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: