Постанова

Іменем України

04 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 375/412/18-ц

провадження № 61-6932 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Рокитнянського районного суду Київської області у складі судді Голік Н. О. від 13 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Болотова Є. В., Рубан С. М., від 06 березня

2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року публічне акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 19 червня 2012 року між ПАТ

КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк»), та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 1 600 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованість за кредитом, яка станом на 28 лютого 2018 року становила 16 543 грн 45 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 619 грн

96 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 449 грн 52 коп., заборгованість по пені та комісії у розмірі 3 210 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова)

у розмірі 763 грн 97 коп.

Посилаючись на викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 543 грн 45 коп.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рокитнянського районного суду Київської області від 13 серпня 2018 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 619 грн 96 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, щовідповідач отримав кредит у розмірі 1 600 грн, що підтверджується розрахунком банку і не заперечується відповідачем, а тому вимоги банку в частині стягнення кредиту є обґрунтованими. Разом з тим банк не надав належних та допустимих доказів про досягнення між сторонами згоди про нарахування процентів за користування кредитом та штрафу. Зазначення у заяві на видачу кредиту про ознайомлення з Умовами надання кредиту без ідентифікації самих Умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з такою редакцією умов, на якій наполягав банк. Умови та Правила надання банківських послуг, надані банком, підпису відповідача не містять, належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, банком не надано. При цьому суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року № 6-2320цс16.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 06 березня 2019 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 серпня 2018 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що в анкеті-заяві позичальника не зазначено розмір кредитного ліміту, який би відповідач бажав отримувати на картку. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодився відповідач при підписанні заяви на отримання кредиту, банком не надано. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, з розміром процентної ставки, тобто, що між банком та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом, що за таких обставин не давало банку підстав застосовувати до відповідача штрафні санкції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині відмови у задоволенні позову банку про стягнення процентів та неустойки скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в силу частини першої статті 400 ЦПК України у касаційному порядку не переглядаються.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Рокитнянського районного суду Київської області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 травня 2019 року справу за позовом

ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором призначено до судового розгляду.

Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

від 05 червня 2019 року касаційне провадження у вищевказаній справі зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17-ц за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2019 року касаційне провадження

у справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором поновлено у зв'язку

з тим, що обставини, за яких касаційне провадженні у справі було зупинено, відпали.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» мотивована тим, що основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання процентів за їх користування, і ця умова є істотним фактором при наданні кредитних коштів, ураховуючи що важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Проте суди відмовили банку у стягненні процентів за користування кредитними коштами, чим, на думку банка, порушили вимоги статей 1046 та 1048 ЦК України. При цьому банк послався на відповідні судові рішення Верховного Суду.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

19 червня 2012 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання останнім анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вказаного договору позичальник отримав кредит у розмірі 1 600 грн

у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою

30 % річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, на вимоги банку не реагував, унаслідок чого утворилася заборгованості за кредитом, яка станом на 28 лютого 2018 року становила 16 543 грн 45 коп., з яких: заборгованість за кредитом у розмірі 1 619 грн

96 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом у розмірі 10 449 грн 52 коп., заборгованість по пені та комісії у розмірі 3 210 грн, штраф (фіксована частина) у розмірі 500 грн, штраф (процентна складова)

у розмірі 763 грн 97 коп.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та

вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах

та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові

у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти

за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 19 червня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за процентами на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості

за договором від 19 червня 2012 року, посилався на витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору

(12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови

та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого

встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних

формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та

Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин

(19 червня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28 березня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг

з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із

ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані ПАТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження

№ 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства

є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено

у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням

є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року

у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з

ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами

19 червня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Отже, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, встановивши фактичні обставини, від яких залежить правильність вирішення спору, дійшли вірного висновку про те, що в анкеті-заяві позичальника не зазначено розмір кредитного ліміту, який би відповідач бажав отримувати на картку. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача, належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме з ними погодився відповідач при підписанні заяви на отримання кредиту, банком не надано. Отже, відсутні підстави вважати, що відповідач, підписуючи анкету-заяву позичальника, погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, з розміром процентної ставки, тобто, що між банком та відповідачем досягнуто згоди щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом. За таких обставин у банку відсутні підстави нараховувати проценти за користування кредитними коштами та застосовувати до відповідача штрафні санкції.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують на законність судових рішень не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній

частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 13 серпня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 березня

2019 року в частині відмови акціонерному товаристві комерційного банку «ПриватБанк» у стягненні процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк