ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЛУГАНСЬКА

Справа № 2-1092/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

22 лютого 2010 року        Жовтневий районний суд м. Луганська в складі:

головуючого судді: Дідоренко А.Е.,

при секретарі:          Болотовій І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луганську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Холдингова компанія «Луганськтепловоз», треті особи: Професійна спілка «Незалежна профспілкова організація «Наш пріоритет», голова правління Відкритого акціонерного товариства Холдингова компанія «Луганськтепловоз» ОСОБА_2, про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати, скасування наказу та стягнення моральної шкоди, СУД,

ВСТАНОВИВ:

23.04.2009р. до Жовтневого районного суду м. Луганська надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Холдингова Компанія «Луганськтепловоз» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування свого позову ОСОБА_1  зазначив наступне.

З червня 1999р. позивач працював на підприємстві відповідача стрільцем 2 класу, а з вересня 2004р. стрільцем 1 класу 4 команди загону ВОХР.

Наказом голови правління ВАТ ХК «Луганськтепловоз» ОСОБА_2 № 219 від 23.03.2009р. ОСОБА_1 було звільнено на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України у зв’язку з відмовою від продовження роботи через істотні зміни умов праці.

З вищевказаним наказом позивач був ознайомлений 30.03.09р., вважає його незаконним, оскільки він був виданий на підставі іншого, також незаконного наказу № 19 від 12.01.09р.

На думку позивача, відповідач видав наказ № 19 від 12.01.09р. про суттєві зміни умов праці, без дотримання вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», оскільки не попередив за три місяці про зазначені зміни ПС «НПО «Наш пріоритет», членом якої є позивач.

Позивач зазначає, що в порушення вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України, відповідач персонально не повідомив його за два місяці про зміну істотних умов праці та намагався нав’язати йому роботу на іншій посаді та в іншому підрозділі з невідомими умовами праці.

Також позивач вважає, що при його звільненні відповідач порушив вимоги ч. 1 ст. 492 КЗпП України, яка вимагає від власника персонально повідомляти працівників про їх наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Крім того ОСОБА_1 вказує, що він є членом професійної спілки «НПО «Наш пріоритет», а тому згідно до ч. 3 ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ч. 3 ст. 252 КЗпП України, відповідач, перед звільненням позивача, мав отримати не це попередню згоду вказаної профспілки, однак вищевказаних вимог чинного законодавства України не виконав.

Посилаючись на вищевказані обставини, ОСОБА_1 просив суд поновити його на роботі на посаді стрільця 1 класу в загоні ВОХР ВАТ ХК «Луганськтепловоз» та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу починаючи з 30 березня 2009р. до дня поновлення на роботі, а також скасувати наказ відповідача № 19 від 12.01.09р.

Вказуючи на те, що відповідач не виплатив йому заробітну плату за відпрацьовані 24.03.09р. 7 годин та відпрацьовану добу з 27.03.09р. на 28.03.09р., ОСОБА_1 також просив суд стягнути з відповідача на його користь вищевказану заборгованість в сумі 145,00грн.

Під час судового розгляду справи ОСОБА_1 уточнив свої позовні вимоги та окрім раніш заявлених, додатково просив суд стягнути з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000грн., що була завдана позивачеві неправомірними діями відповідача.

Заперечуючи проти відзиву відповідача, позивач вказав, що він не відмовлявся від суттєвих змін умов праці та не був ознайомлений з наказом відповідача № 19 від 12.01.09р., оскільки в день оголошення наказу перебував на лікарняному (з 13.01.09р. по 20.01.09р.). На  думку ОСОБА_1, зміна назви підрозділу підприємства – управління економічної безпеки на групу економічної безпеки та зміна назви посади – стрілок на охоронець не є суттєвими змінами умов праці, а підвищення заробітної плати на 11% було передбачено колективним договором ВАТ ХК «Луганськтепловоз» на 2008р. та не потребувало видання окремого наказу про реструктуризацію.

Представник ПС НПО «Наш пріоритет» в судовому засіданні заявлений ОСОБА_3 позов підтримав та пояснив, що начальник загону ВОХР ОСОБА_4 був повідомлений листом про існування вищевказаної профспілкової організації, а також про те, що позивач ОСОБА_1 є її членом.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлений ОСОБА_1 позов не визнав та проти його задоволення заперечував, посилаючись на наступне.

12.01.2009р. керівництвом підприємства відповідача було видано наказ № 19 «Про внесення змін в організаційну структуру компанії», яким упразнялось управління економічної безпеки та режиму, до структури якого входив загін ВОХР.

Можливість прийняття підприємством вищевказаного рішення передбачена ч. 3 ст. 63 Господарського кодексу України, згідно якої підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників та штатний розклад.

Представник відповідача пояснив, що наказом № 19 від 12.01.09р. було реалізовано рішення правління ВАТ ХК «Луганськтепловоз», (протокол № 143 від 16.12.08р.) про реорганізацію загону ВОХР та створення загону охорони. Необхідність вказаної реорганізації представник відповідача пояснює вказівкою начальника Жовтневого РО ЛМУ УМВС України в Луганській області про позбавлення працівників загону ВОХР права носіння бойової вогнепальної зброї та необхідність зміни назви підрозділу з виключенням з неї слова «воєнізований», а також зміни назви посади «стрілець» на «охоронець».

Згідно до наказу № 19 від 12.01.09р. чисельність працівників вказаного підрозділу не скорочувалась, не планувалась та не проводилась. Чисельність загону ВОХР складала 180 працівників. Таку ж саме чисельність працівників передбачав новостворюваний загін охорони.

У зв’язку з вказаною реорганізацією, також було змінено порядок обрахування заробітної плати охоронця, яка у порівнянні з розміром заробітної плати стрілка загону ВОХР збільшилась приблизно на 10 відсотків.

Посилаючись на вищевказані обставини, а також на те, що внаслідок запровадженої реорганізації умови праці робітників підприємства не були погіршені, представник відповідача вказав на відсутність з боку ВАТ ХК «Луганськтепловоз» порушень вимог ч. 2 ст. 49-4 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

Представник відповідача вважає, що позивач помилково намагається застосувати до спірних правовідносин положення ст. 49-2 КЗпП України, оскільки його звільнення не було пов’язане з запланованим вивільненням та зміною організації виробництва, а було обумовлене відмовою позивача від продовження роботи через істотні зміни умов праці, яку відповідач не міг передбачити та відповідно не міг та не повинен був попереджати позивача за два місяці до його звільнення.

Також представник відповідача повідомив, що 15.01.09р. позивач був ознайомлений з наказом № 19 від 12.01.09р. про, що мається відповідний акт від 15.01.09р. Крім того 11.03.09р. позивач запрошувався до адміністрації загону ВОХР, де йому також було запропоновано надати згоду на переведення на посаду охоронця, на, що ОСОБА_1 не погодився, про, що також мається акт від 11.03.09р.

23.03.09р. ОСОБА_1 знову було запропоновано переведення на посаду охоронця, на що позивач знову не погодився.

Врешті, у зв’язку з відмовою ОСОБА_1 від переводу до загону охорони керівництвом ВАТ ХК «Луганськтепловоз» було видано наказ № 219/к від 23.03.09р. про звільнення позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Представник відповідача вважає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про порушення відповідачем вимог ст. 252 КЗпП України, стосовно порядку звільнення члена профспілки, оскільки позивач не надав на адресу відповідача та на адресу суду належних доказів свого членства у ПС «НПО «Наш пріоритет».

Стосовно стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 відшкодування завданої моральної шкоди, представник ВАТ ХК «Луганськтепловоз» вказав, що позивачем не було доведено факту порушення відповідачем його прав, а також недоведено наявність самої моральної шкоди.

Посилаючись на вказане, представник відповідача просив суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі за необґрунтованістю.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечував посилаючись на його необґрунтованість та вказуючи на відсутність у ПС НПО „Наш пріоритет” представницьких повноважень окремих робітників ВАТ ХК „Луганськтепловоз”

Вислухавши пояснення сторін та показання свідків, дослідивши матеріали справи у їх сукупності суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Холдингова компанія «Луганськтепловоз» про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, скасування наказу та стягнення моральної шкоди, не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.05.07р. у зв’язку з продажем державного пакету акцій форму власності ВАТ ХК «Луганськтепловоз» було змінено з державної на приватну та зареєстровано статут підприємства у новій редакції (а.с. 22-23, 42-49).

03.09.07р. на адресу ВАТ ХК «Луганськтепловоз» надійшов лист начальника Жовтневого РВ ЛМУ УМВС України в Луганській області від 22.05.07р. № 42/6214 (а.с. 17), згідно якого відповідача було повідомлено про необхідність відповідно до приписів п. 2.1. Наказу Міністерства внутрішніх справ України від 21.08.98. № 622, здати зброю до Жовтневого райвідділу, у зв’язку зі зміною форми власності підприємства з державної на приватну.

12.01.09р. головою правління ХК ВАТ «Луганськтепловоз» ОСОБА_5 за погодженням з головою профспілки ОСОБА_6, було видано наказ № 19 «Про внесення змін до організаційної структури компанії» (а.с. 15), згідно до якого упразнено з 19.03.09р. управління економічної безпеки та режиму. Створено з 19.03.09р. в структурі та штатах підприємства на базі управління економічної безпеки, самостійні структурні підрозділи «Група економічної безпеки» з чисельністю 4 працівники, «Загін охорони» з чисельністю – 180 працівників.

Згідно до акту від 15.01.09р. (а.с. 21), 15.01.09р. в 6-30год. всьому особовому складу 1-ої команди загону ВОХР було доведено наказ № 19 від 12.01.09р. та в усній формі роз’яснено, що загін ВОХР, буде упразнено та сформовано новий структурний підрозділ «загін охорони», посадам стрільця 1-го та 2-го класу в новому підрозділі будуть відповідати посади охоронця 4-го та 5-го розрядів, змінено систему оплати праці, а саме замість посадового окладу вводиться почасова система оплати праці. Стрільцям 1-ої команди запропоновано подати заяви на переведення до новостворюваного підрозділу на посади охоронців.

Відповідно до списку про ознайомлення 4-ої команди ВОХР з наказом № 19 від 12.01.09р. (а.с. 64) ОСОБА_1 відмовився від підпису про ознайомлення з наказом.

Згідно до акту № 2 від 22.01.09р. (а.с. 65), 22.01.09р. ОСОБА_1 був ознайомлений з текстом наказу № 19 від 12.01.09р., однак від підпису про ознайомлення відмовився.

Згідно до акту № 5 від 11.03.09р. (а.с. 20), ОСОБА_1 було повідомлено, що у відповідності до наказу голови правління № 19 від 12.01.09р. передбачена реорганізація загону ВОХР. В результаті чого замість загону ВОХР з 19.03.09р. буде створено загін охорони. В загін охорони посада «стрілець ВОХР» замінено на посаду «охоронець» 4, 5 розряду, зі зміною системи оплати праці: замість посадового окладу вводиться почасова оплата праці. ОСОБА_1 запропоновано подати заяву про перевід на посаду охоронця загону охорони, від чого останній відмовився.

Згідно до акту № 9 від 23.03.09р. (а.с. 19), ОСОБА_1 повторно було запропоновано подати заяву про переведення на посаду охоронця загону охорони, однак останній відмовився від її подання посилаючись на незаконність наказу № 19 від 12.01.09р.

У зв’язку з відмовою ОСОБА_3 від продовження роботи через суттєву зміну умов праці, головою правління ВАТ ХК „Луганськтепловоз” було видано наказ № 219/к від 23.03.09р. про звільнення позивача на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до штатного розкладу Управління економічної безпеки ВАТ ХК «Луганськтепловоз» (а.с. 59), посадовий оклад стрільця 1-го класу загону ВОХР складав 1070,00грн.

Згідно повідомлення № 820/4-594 від 15.09.09р. (а.с. 115) заробітна плата охоронця 5 розрядку за 167 годин відпрацьованого часу складає 1193,4грн.

Згідно до довідки від 16.06.09р. (а.с. 60), ОСОБА_1 виплачена вихідна допомога у сумі 1044,27грн.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що умови праці охоронців новоствореного підрозділу загону охорони в цілому нічим не відрізняється від умов праці колишнього підрозділу загону ВОХР, змінено лише назву підрозділу та систему оплати праці, замість посадового окладу встановлено почасову систему оплати праці. Внаслідок зміни системи оплати праці заробітна плата охоронців у порівнянні з заробітною платою стрільців зросла приблизно на 100грн. ОСОБА_3 дійсно неодноразово пропонувалось переведення на посаду охоронця 5-го розряду, однак відповідач відмовився від переведення пояснюючи це своєю незгодою з умовами праці. 14.01.09р. ОСОБА_1 хворів, наказ № 19 від 12.01.09р. було доведено позивачеві 22.01.09р.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він як начальник команди стрільців, знайомив ОСОБА_3 з наказом № 19 від 12.01.09р. ОСОБА_3 читав зазначений наказ в його присутності однак від підпису про ознайомлення відмовився, вказавши на те, що цей наказ всерівно скасують. У зв’язку з відмовою ОСОБА_3 від підпису про ознайомлення з наказом, ОСОБА_7 та заступником начальника ВОХР по кадрам ОСОБА_8 було складено акт № 2 від 22.01.09р. про відмову позивача від підпису про ознайомлення з наказом.

Розглядаючи питання щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 32 КЗпП України, переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством.

Не вважається переведенням на іншу роботу і не потребує згоди працівника переміщення його на тому ж підприємстві, в установі, організації на інше робоче місце, в інший структурний підрозділ у тій же місцевості, доручення роботи на іншому механізмі або агрегаті у межах спеціальності, кваліфікації чи посади, обумовленої трудовим договором. Власник або уповноважений ним орган не має права переміщати працівника на роботу, протипоказану йому за станом здоров'я.

У зв'язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

З огляду на вказане та приймаючи до уваги те, що реорганізація загону ВОХР на підприємстві відповідача тягнула за собою не лише зміну назви підрозділу, але й зміну назви посад та зміну системи оплати праці, суд дійшов висновку про те, що позивачеві були запропоновані нові умови праці в іншому підрозділі підприємства.

Як вбачається з матеріалів справи, вказані нові умови праці мали бути впроваджені на ВАТ ХК „Луганськтепловоз” починаючи з 19.03.09р., про що позивача було попереджено щонайменше з 22.01.09р., тобто за 2 місяці до введення вказаних змін, як того й вимагає ч. 3 ст. 32 КЗпП України.

Зважаючи на вказане, суд визнає необґрунтованими доводи позивача про порушення відповідачем під час видання свого наказу № 19 від 12.01.09р. вимог ч. 3 ст. 32 КЗпП України та відмовляє в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині скасування зазначеного наказу відповідача.  

Відповідно до ч. 4 ст. 32 КЗпП України, я кщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за пунктом 6 статті 36 цього Кодексу.

Враховуючи вказані приписи ч. 4 ст. 32 КЗпП України та приймаючи до уваги відсутність згоди позивача продовжувати роботу в нових умовах, відповідач обґрунтовано та у відповідності до приписів чинного законодавства звільнив ОСОБА_3 на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України.

Згідно до ст. 492 КЗпП України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Однак зважаючи на те, що зміна в організації праці на підприємстві відповідача не передбачала вивільнення працівників, адміністрація підприємства не мала обов’язку повідомляти позивача про його  звільнення, яке не планувалось заздалегідь.

Таким чином посилання позивача на положення ст. 492 КЗпП України в обґрунтування своїх позовних вимог суд визнає необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи.

Стосовно доводів позивача про обов’язок відповідача попередити профспілкову організацію про його звільнення та неможливість такого звільнення без попереднього погодження з профспілковою організацією, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, у  разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

З огляду на те, що відповідно до наказу відповідача № 19 від 12.01.09р. звільнення працівників загону ВОХР не планувалось, у ВАТ ХК „Луганськтепловоз” не виникло обов’язку, передбаченого ч. 3 ст. 22   Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, а тому доводи позивача про порушення відповідачем під час його звільнення вимог зазначеної норми є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.

Згідно до ч. 3 ст. 41 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”  звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства, установи, організації (у тому числі структурних підрозділів), його керівників, профспілкового представника (там, де не обирається виборний орган профспілки), крім додержання загального порядку, допускається за наявності попередньої згоди виборного органу, членами якого вони є, а також вищестоящого виборного органу цієї профспілки (об'єднання профспілок).

Однак вимоги суду щодо надання протоколу загальних зборів профспілки про включення ОСОБА_1 до її складу, книжки члена профспілки «НПО «Наш пріоритет», а також документального підтвердження надіслання на адресу відповідача доказів того, що позивач є членом профспілки, ОСОБА_1 не виконав.

Витяг з протоколу загальних зборів членів осередку профспілки працівників загону ВОХР ВАТ ХК «Луганськтепловоз» № 3 від 21.11.08р. про обрання заступником голови осередку ОСОБА_3, суд до уваги не приймає через невизначеність дати зборів, – витяг містить дві дати: 21.11.08р. або 01.11.09р., відсутність підтвердження членства ОСОБА_9, відсутність підписів голови та секретаря зборів.

Як вбачається з пояснень позивача та представника ПС «НПО «Наш пріоритет», письмове повідомлення про існування профспілки та про членство позивача в ній було надане начальнику загону ВОХР ОСОБА_4. Однак зважаючи на те, що виконавчим органом ВАТ ХК «Луганськтепловоз» є голова правління ОСОБА_5, а не зазначений вище начальник загону ВОХР ОСОБА_4, суд визнає, що відповідач не був належним чином повідомлений про існування ПС «НПО «Наш пріоритет» та про членство позивача у вказаній профспілці.

Таким чином в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження факт членства позивача в ПС НПО „Наш пріоритет”, факт повідомлення виконавчого органу відповідача про існування вказаної профспілки, а також наявність у ПС НПО „Наш пріоритет” представницьких повноважень окремих робітників підприємства відповідача.

За таких обставин доводи позивача про порушення відповідачем вимог ч. 3 ст. 41 Закону України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” не ґрунтуються на дійсних обставинах справи та не приймаються судом до уваги.

Виходячи з вищезазначеного суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про поновлення його на роботі та стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стосовно вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній праці за 7 годин 23.0309р. та за відпрацьовану добу з 27.03.09 на 28.03.09р. суд дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода,  обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до табеля обліку робочого часу ОСОБА_1 відпрацював 22.03.09р. 15 годин. 23.03.09р., 27.03.09р. та 28.03.09р. ОСОБА_1 не працював.

Таким чином ОСОБА_1 був звільнений 23.03.09р., в подальшому роботу не виконував та відповідно до ст. 94 КЗпП України, не має підстав для отримання заробітної плати за вказаний час.

Також суд визнає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про стягнення з відповідача на його користь відшкодування моральної шкоди у сумі 50000грн.

Згідно до ст. 2371 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Однак враховуючи те, що в ході судового розгляду справи обставини порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача свого підтвердження не знайшли суд відмовляє позивачеві в задоволенні його вимог в цій частині.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 14, 58-60, 212, 214-215, 218 ЦПК України, СУД,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства Холдингова компанія «Луганськтепловоз» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказу № 19 від 12.01.2009 року, стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за відпрацьовані 7 годин 23.03.2009р. та за відпрацьовану добу з 27.03.2009 на 28.03.2009р. у сумі 145,00 грн., та відшкодування моральної шкоди у сумі 50000,00 грн., відмовити в повному обсязі за необґрунтованістю.

Судові витрати віднести за рахунок Держави.

Заява про апеляційне оскарження рішення може бути подана до апеляційного суду Луганської області через Жовтневий районний суд м. Луганська протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом двадцяти днів після подачі заяви про апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, рішення набирає сили після закінчення цього строку.

СУДДЯ                                                      А.Е. Дідоренко