Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 265/4671/17

провадження № 61-27438св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 вересня 2017 року у складі судді Мельник І. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Мироненко І. П., Мальцева Є. Є., Принцевської В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2016 року Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради (далі - Управління) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 29 191,00 грн.

Позовну заяву мотивовано тим, що відповідач перебував на обліку в Управлінні, як внутрішньо переміщена особа.

Щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства України, ОСОБА_1 була призначена з 26 травня 2015 року по 25 листопада 2015 року, з 17 грудня 2015 року по 16 червня 2016 року, з 17 червня 2016 року по 16 грудня 2016 року.

Під час перевірки обґрунтованості виплат з`ясувалося, що відповідач, а саме ОСОБА_1 має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

01 листопада 2016 року Управлінням припинено виплату допомоги відповідачу ОСОБА_1 на підставі пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року (далі - Порядок № 505) виплат грошової допомоги з 26 травня 2015 року, тобто з дня первинного звернення, у зв`язку зі зміною обставин, які впливають на виплату грошової допомоги.

Таким чином, у період з 26 травня 2015 року по 31 жовтня 2016 року, коли відповідачу виплачувалась щомісячна адресна допомога особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату комунальних послуг, м. Селидове Донецької області, де знаходиться квартира відповідача, яка належить їй на праві власності, не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження, та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення.

Наявність у власності житла на підконтрольній українській владі території та в місті, де органи державної влади виконують всі свої зобов`язання в повному обсязі, є причиною вважати раніше виплачені суми допомоги надмірно виплаченими.

У зв`язку з викладеним, Управління просило стягнути з ОСОБА_1 суму надмірно виплачених коштів щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, у розмірі 29 191,00 грн.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11вересня 2017 року у задоволені позову Управління відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач має житло в м. Селидове Донецької області, тобто у районі, де проводиться антитерористична операція. Доказів того, що м. Селидове Донецької області було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, а також те, що м. Селидове

Донецької областіне відноситься до району проведення антитерористичної операції, суду не надано.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 вересня 2017 року залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні даної справи судом правильно визначено характер правовідносин між сторонами, правильно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного рішення щодо правомірності нарахування ОСОБА_1 адресної матеріальної допомоги як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга Управління, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 вересня 2017 року та ухвала Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року є незаконними, необґрунтованими та такими, що ухвалені без з`ясування та врахування фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Судами помилково залишено поза увагою, що відповідно до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2014 року № 1085 (у редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1276-р) м. Селидове Донецької області не входило до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади не здійснюють свої повноваження та населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Оскільки чоловік відповідача має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, вона не мала права на отримання грошової допомоги.

Станом на дату постановлення цієї постанови від інших учасників справи не надходило заперечень на касаційну скаргуУправління.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя матеріали справи № 265/4671/17 та надано строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 з 26 травня 2015 року має статус особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до рішень Управління від 04 червня 2015 року, 30 грудня 2015 року, 12 липня 2016 року ОСОБА_1 була призначена щомісячна адресна допомога внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, на період з 26 травня 2014 року по 16 грудня 2016 року.

З матеріалів справи також вбачається, що звертаючись до Управління з заявою про призначення допомоги, ОСОБА_1 вказувала, що у неї та будь-кого з членів сім`ї у володінні житлового приміщення поза межами тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції немає.

Відповідно до інформації щодо перевірки обґрунтованості виплат з`ясувалося, що відповідач, а саме ОСОБА_1 має на праві власності квартиру АДРЕСА_3 .

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до Указу в. о. Президента України, Голови Верховної Ради України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 «Про рішення Ради національної безпеки та оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» на території України розпочато проведення антитерористичної операції.

Частиною другою статті 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» встановлено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

При цьому, частина перша цієї статті передбачає, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Згідно з наказом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07 жовтня 2014 року № 33/6/а, Донецька і Луганська області визначені районами проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до пункту 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» Кабінету Міністрів України доручено затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.

30 жовтня 2014 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р було затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого м. Селидове Донецької області включено до вказаного переліку.

Проте дію цього розпорядження зупинено згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №1079-р, в якому не зазначено підстави його прийняття.

02 грудня 2015 року розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р знову затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, відповідно до якого м. Селидове Донецької області також включено до вказаного переліку.

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Порядку надання щомісячної адресної допомоги внутрішньо переміщеним особам для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово - комунальних послуг, затвердженого, постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 505, в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто з членів сім`ї має у власності житлове приміщення, розташоване в регіонах, інших ніж тимчасово окупована територія України, райони проведення антитерористичної операції та населенні пункти, що розташовані на лінії зіткнення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що м. Селидове Донецької області, де знаходиться квартира , яка належить на праві власності відповідачу не було виключено з переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 надмірно виплачених грошових коштів, оскільки адресна матеріальна допомога нараховувалась відповідачу як внутрішньо переміщеній особі для покриття витрат на проживання, у тому числі на оплату житлово-комунальних послуг, відповідно до вимог чинного законодавства.

Правовий статус відповідача як особи, яка переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції або внутрішньо-переміщеної особи, позивачем не оспорюється.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд із дотриманням вимог статей 303, 304 ЦПК України перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу, яка відповідає вимогам статті 315 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач має у власності житлове приміщення, яке розташоване на підконтрольній території України, а тому вона не мала права на отримання грошової допомоги, є необґрунтованими, оскільки зі змісту абзацу 1 пункту 6 Порядку № 505 (в редакціях, які діяли на час здійснення виплат відповідачу) вбачається, що підставою невиплати та не призначення грошової допомоги особі є наявність у будь-кого з членів сім`ї житла, що не розташовано на тимчасово окупованій території України, на лінії зіткнення і в районах проведення антитерористичної операції.

Оскільки ОСОБА_1 має у власності квартиру, що знаходиться в населеному пункті, де проводилась антитерористична операція, вона мала право на підставі Порядку № 505, у спірний період з 26 травня 2015 року по 31 жовтня 2016 року, отримувати грошову допомогу.

Крім того, колегія суддів зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2017 року № 370 абзац 2 пункту 6 Порядку № 505 було викладено в новій редакції, згідно з якою грошова допомога не призначається у разі, коли будь-хто із членів сім`ї має у власності житлове приміщення/частину житлового приміщення, що розташоване в інших регіонах, ніж тимчасово окупована територія України, населені пункти, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та населені пункти, що розташовані на лінії зіткнення, крім житлових приміщень, які непридатні для проживання, що підтверджується відповідним актом технічного стану. Однак вказана редакція Порядку № 505 не була чинною у періоди виплати відповідачу грошової допомоги, тому факт перебування у власності ОСОБА_1 квартири, що знаходиться на території України, де органи державної влади здійснюють свої повноваження, не впливає на законність призначення відповідачу допомоги з 26 травня 2015 року по 16 грудня 2016 року.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальних частинах судових рішень, а зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх спростували. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з положеннями статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та ухвала апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 410, ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління соціального захисту населення Лівобережного району Маріупольської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 11 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 26 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик