Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 489/3159/16-к

провадження № 51-8679 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Маринича В.К.,

суддів Макаровець А.М., Марчук Н.О.,

за участю:

секретаря судового засідання Андрієнко М.В.,

прокурора Ткачук Г.В.,

захисника Шергелюк О.І.,

засудженого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Кучеренка Д.С. на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2018 року у кримінальних провадженнях № 12016150040002494 від 12 травня 2016 року та № 12016150040005348 від 30 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Миколаїв, мешканця АДРЕСА_1 ),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2017 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців. На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Згідно з вироком ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 05 травня 2016 року, приблизно о 10:00, перебуваючи за адресою АДРЕСА_2 , керуючись корисливим мотивом, викрав майно потерпілої ОСОБА_2 , чим заподіяв останній майнової шкоди на суму 2500 грн.

30 вересня 2016 року, приблизно о 09:00, ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні супермаркету «Делікатес», що знаходиться за адресою проспект Центральний, 259 м. Миколаїв, повторно, таємно намагався викрасти алкогольні напої на загальну вартість 1058 грн, але був затриманий співробітниками служби охорони вказаного супермаркету.

14 листопада 2016 року, приблизно о 12:20, ОСОБА_1 , перебуваючи в приміщенні автомобільного сервісного центру «АТЛ», що знаходиться за адресою вул. Космонавтів, 61а м. Миколаїв, повторно, таємно викрав майно потерпілого ОСОБА_3 , чим заподіяв останньому майнової шкоди на суму 1994 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2017 року в частині призначеного покарання змінено, засуджено ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, із застосуванням положень ст. 70 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість. При цьому прокурор вказує, що апеляційний суд необґрунтовано застосував до ОСОБА_1 положення ст. 75 КК України, оскільки не прийняв до уваги особу засудженого, наявність у останнього негативних характеристик та попередніх судимостей за вчинення корисливих злочинів.

Позиції інших учасників судового провадження

На зазначену касаційну скаргу захисник Шергелюк О.І. в інтересах засудженого ОСОБА_1 подала заперечення, в яких посилається на те, що прокурор в своїй касаційній скарзі не навів обґрунтованих підстав для скасування рішення апеляційного суду.

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу, а захисник та засуджений заперечували щодо її задоволення та просили залишити рішення апеляційного суду без зміни.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Як установлено частиною 1 ст. 438 КПК України, однією із підстав для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Згідно з ч. 2 ст. 438 КПК України у зв`язку з наявністю підстави, зазначеної у п.п. 2, 3 ч. 1 вказаної статті, суд касаційної інстанції має керуватися ст. 413-414 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 та кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України у касаційній скарзі прокурором не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.

Доводи касаційної скарги прокурора щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 50, ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, повинно бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, звільняючи засудженого ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі положень ст. 75 КК України, виходив з того, що засуджений раніше судимий, вчинив злочин середньої тяжкості, однак свою вину визнав повністю, щиро розкаявся та відшкодував завдану шкоду, що є обставинами, які пом`якшують покарання та вказують на те, що засуджений став на шлях виправлення.

Разом з тим, апеляційним судом враховано відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також наявність характеристики з центру реабілітації від наркозалежності «Нове покоління», яка свідчить про те, що ОСОБА_1 пройшов курс реабілітації та зарекомендував себе виключно з позитивної сторони.

Крім того, доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтоване застосування до засудженого положень ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, є непереконливими.

Так, зі змісту касаційної скарги вбачається, що прокурором фактично порушується питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання та пов`язані з суддівським розсудом.

Поняття суддівського розсуду, або судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативними, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції, принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема, «особа винного», «щире каяття» тощо; оцінюючі поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (ст. 66, ст. 67 КК України), визначення «інші обставини справи», або ж «інші обставини кримінального провадження», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Призначене засудженому ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження нових злочинів, справедливим, та таким, що не суперечить ст. 65 КК України.

На переконання колегії суддів, визначене судом остаточне покарання ОСОБА_1 з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу. Таким чином, підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через його м`якість, про що прокурор вказує у своїй касаційній скарзі, не вбачається.

Крім цього, у судовому засіданні Верховного Суду ОСОБА_1 надав характеризуючі документи, зокрема, характеристику з місця проживання засудженого, яка свідчить про його посередню поведінку та вказує на відсутність скарг і заяв за місцем мешкання; довідку-характеристику з реабілітаційного центру «Нове Покоління», в якій зазначено, що ОСОБА_1 характеризується виключно позитивно та наразі є волонтером-служителем в центрі реабілітації м. Миколаєва та допомагає нарко і алкозалежним особам, які знаходяться у скрутному становищі; довідку з обласного наркологічного диспансеру м. Миколаєва про те, що засуджений перебуває на обліку у лікаря нарколога, якого відвідує регулярно та у вживанні наркотичних засобів не помічений.

На переконання колегії суддів, зазначені обставини вказують на те, що засуджений ОСОБА_1 зробив для себе відповідні висновки та став на шлях виправлення.

А тому, суд касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про можливість звільнення ОСОБА_1 від призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, за умови здійснення за ним нагляду з боку уповноваженого органу з питань пробації.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів кримінального провадження, судом апеляційної інстанції розглядалась апеляційна скарга захисника Шергелюк О.І. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_1 . При цьому, апеляційний суд постановив ухвалу та в її резолютивній частині зазначив про задоволення апеляційної скарги обвинуваченого, при цьому така апеляційна скарга до суду не вносилась.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційним судом було допущено описку, яка не є тим істотним порушенням, що впливає на правильність прийнятого рішення, оскільки апеляційна скарга сторони захисту була розглянута по суті. Крім того, відповідно до ст. 379 КПК України описка може бути виправлена за ініціативою суду, або за заявою учасника кримінального провадження чи іншої заінтересованої особи.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам та обґрунтовано їх задовольнив, звільнивши засудженого ОСОБА_1 на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 14 серпня 2018 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

В.К. Маринич А.М. Макаровець Н.О. Марчук