Постанова

Іменем України

05 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 686/6775/18

провадження № 61-42631сво18

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Висоцької В. С., Гулька Б. І., Крата В. І., Синельникова Є. В., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - держава Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року у складі судді Чевилюк З. А. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Купельського А. В., Янчук Т. О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з вересня 2016 року він, як суддя у відставці, отримував щомісячне довічне грошове утримання.

Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України Пенсійний фонд України, як податковий агент, щомісячно утримував з його грошового утримання податок з доходів фізичних осіб.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу I Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

Вважав, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання йому було завдано майнової шкоди у розмірі утриманого податку з доходів фізичних осіб за період з 17 вересня 2016 року по лютий 2018 року включно - 43 846,04 грн.

На підставі вказаного, ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України шкоду у розмірі 43 846,04 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 43 846,04 грн шкоди, завданої законом, що визнаний неконституційним.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що внаслідок прийняття Закону України від 27 березня 2014 року № 1166-VII «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, унаслідок чого відбулось фактичне звуження змісту і обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства, чинного на момент виникнення відповідних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України.

З урахуванням вказаного неконституційність закону, встановлена Конституційним Судом України, є підставою для застосування до спірних правовідносин положень статті 1175 ЦК України і відшкодування позивачу шкоди, завданої в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 року апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області залишено без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 квітня 2018 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що належним чином оцінивши подані сторонами докази, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що Конституційним Судом України встановлено неконституційність змін, внесених до Податкового кодексу України, а тому щомісячне відрахування податку з грошового утримання позивача призвело до завдання йому збитків, які підлягають відшкодуванню у порядку, встановленому статтею 152 Конституції України і статтею 1175 ЦК України за рахунок держави.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 серпня 2018 року клопотання Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області про звільнення від сплати судового збору задоволено, звільнено заявника від сплати судового збору,відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції, зупинено виконання оскаржуваних судових рішень і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, -Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди прийнято до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року зупинено касаційне провадження

у справі № 686/6775/18 (провадження № 61-42631сво18) за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 рокудо закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 686/23445/17 за позовом ОСОБА_2 до держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державна судова адміністрація України, про відшкодування збитків, завданих прийняттям неконституційного акта, за касаційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 13 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 03 травня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року поновлено касаційне провадження у вищевказаній справі у зв`язку із усуненням обставин, що викликали його зупинення, оскільки Велика Палата Верхового Суду 05 червня 2019 року розглянула зазначену вище справу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд не врахував ту обставину, що механізм відшкодування шкоди, завданої актами і діями, що визнані неконституційними, положеннями статті 1175 ЦК України не врегульований. Крім того, позивач не має права вимагати повернення відрахованого податку з дати внесення змін до відповідних норм Податкового кодексу України, оскільки саме у Рішенні Конституційного Суду України

від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018 передбачено, що ця норма втрачає чинність з моменту ухвалення цього рішення.

Доводи особи, яка подала відзив

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваних судових рішень немає, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи. Так, визнавши норму Податкового кодексу України такою, що не відповідає приписам Конституції України, Конституційний Суд України підтвердив наявність факту триваючого порушення його прав, що полягало в утриманні податку з щомісячного довічного грошового утримання позивача.

Мотиви передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з грудня 1992 року

по 08 вересня 2016 року позивач ОСОБА_1 обіймав посаду судді у судах різних рівнів. Постановою Верховної Ради України від 08 вересня

2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Внаслідок прийняття Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні»

від 27 березня 2014 року № 1166-VII пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, відбулось фактичне звуження змісту та обсягу прав позивача на майно, зокрема, пенсійні виплати, на які він міг очікувати відповідно до норм законодавства чинного на момент виникнення відповідних прав.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Хмельницькому майнової шкоди у сумі 43 846,04 грн, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останньому завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб. Як на підставу позову, позивач посилався на положення статті 1175 ЦК України.

Статтею 152 Конституції України встановлено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України. Закони та інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Виходячи з ціни позову, яка становить 43 846,04 грн, справа, у силу пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України, є малозначною.

Відкриваючи касаційне провадження у даній справі, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики (підпункт а) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України).

Проте, в ухвалах від 27 вересня 2018 рокуу справі № 686/6137/18, провадження №61-44208ск18, від 03 жовтня 2018 рокуу справі

№ 686/7488/18, провадження № 61-42305ск18 та від 31 жовтня 2018 року

у справі №686/6719/18, провадження №61-46428ск18 з аналогічними позовними вимогами, постановлених Верховним Судом у складі суддів Першої та Другої судових палат Касаційного цивільного суду зроблено висновок про те, що виходячи з ціни позову така категорія справ є малозначною в силу вимог закону та відмовлено у відкритті касаційного провадження з наведеної підстави, тобто судові рішення про стягнення сум на користь суддів у відставці залишено без змін.

За правилами частини другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

Зазначене свідчить про існування різного підходу до розуміння та тлумачення підпункту а) пункту другого частини третьої статті 389 ЦПК України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважав, що вирішення такого правового питання як вимога про стягнення з Держави Україна майнової шкоди, завданої внаслідок прийняття Верховною Радою України закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який в подальшому визнаний неконституційним, викликає необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, що підлягає вирішенню Об`єднаноюпалатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, проаналізувавши доводи касаційної скарги Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

За змістом статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову до суду) як цивільну юрисдикцію розуміють компетенцію загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена у частині першій статті 19 ЦПК України

(у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом; пункт 7 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій).

Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини другої статті 17 КАС України (у редакції, чинній на час звернення до суду з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Аналогічні положення закріплені у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України (у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України у редакції, що діяла до

15 грудня 2017 року, закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Аналогічні положення містяться у пункті 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України (у редакції

від 03 жовтня 2017 року) публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

У справі, що розглядається, таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 2862-XII, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин (втратив чинність 01 січня 2012 року).

У преамбулі Закону № 2862-XII (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначено, що цей Закон визначає статус суддів з метою забезпечення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання Конституції України і законів України, охорони прав і свобод громадян.

Статтею 1 Закону № 2862-XII передбачалося, що професійні судді та залучені у визначених законом випадках для здійснення правосуддя представники народу є носіями судової влади в Україні, які здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Судді є посадовими особами судової влади, які відповідно до Конституції України наділені повноваженнями здійснювати правосуддя і виконувати свої обов`язки на професійній основі в Конституційному Суді України та судах загальної юрисдикції.

Питання обрання (призначення) суддів регулювалося статтею 9 Закону № 2862-XII, у частинах другій та третій якої зазначалося, що судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстроково. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді строком на п`ять років Президентом України. Порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України визначається Законом України «Про порядок обрання на посаду та звільнення з посади професійного судді Верховною Радою України».

Питання матеріального і соціально-побутового забезпечення суддів регулювалося главою VIII Закону № 2862-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 44 (матеріальне і побутове забезпечення суддів) Закону № 2862-XII суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від загальної суми щомісячного заробітку з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Згідно із Законом № 107-VI внесено зміни до частини четвертої статті 44 Закону № 2862-XII щодо визначення розміру надбавки за вислугу років від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас.

З урахуванням змін, внесених Законом № 107-VI, частину четверту статті 44 Закону № 2862-XII викладено у новій редакції, а саме: суддям виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: при стажі роботи понад 3 роки - 10 %, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 % від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційні класи.

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнано неконституційними зміни, внесені до статті 44 Закону № 2862-XII Законом № 107-VI.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі управління Державної казначейської служби у місті Хмельницькому майнової шкоди у сумі 43 846,04 грн, завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці останньому завдало майнової шкоди у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Згідно з частиною статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Указане залишилося поза увагою судів, які, не дослідивши питання юрисдикційності спору, помилково розглянули справу в порядку цивільного судочинства, чим порушили норми процесуального права.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У частинах першій і другій статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 і 257 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19?22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

З огляду на вказане колегія суддів вважає за необхідне закрити провадження у справі, оскільки цей спір не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 402, 409, 414, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуУправління Державної казначейської служби України у

м. ХмельницькомуХмельницької областізадовольнити частково.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області

від 24 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 02 серпня 2018 рокускасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, про відшкодування шкоди, - закрити.

Повідомити ОСОБА_1 про те, що справа підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Д. Д. Луспеник В. С. Висоцька Б. І. Гулько В. І. Крат Є. В. Синельников М. Є. Червинська