РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2019 року м. Рівне

Справа № 569/10827/19

Провадження № 22-ц/4815/1263/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Шимківа С.С., Ковальчук Н.М.

учасники справи:

позивач -Заступник військового прокурора Рівненського гарнізону, який діє в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром»

відповідачі - Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області,

Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України,

ОСОБА_1

розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу військового прокурора Рівненського гарнізону на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2019 року в складі судді Тимощука О.Я., постановлену в м. Рівне,

в с т а н о в и в:

4 червня 2019 року заступник військового прокурора Рівненського гарнізону, який діє в інтересах держави в особі Державного концерну «Укроборонпром», звернувся до суду з позовом до Головн ого територіального управління юстиції у Рівненській області, Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, ОСОБА_1 про визнання недійсним результатів електронних торгів арештованим майном.

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2019 року позовну заяву повернуто заступнику військового прокурора Рівненського гарнізону.

Постановляючи оскаржену ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що прокурор, пред`явивши позов, не діждався відповіді Державного концерну «Укроборонпром» на повідомлення про намір звернутися із цим позовом; не повідомив про свій намір власника майна - відповідача ОСОБА_1 ; не встановлено доказів наявності виключного випадку для подання позову прокуратурою та наявність суспільного інтересу при втручанні держави в право особи на мирне володіння майном.

У поданій апеляційній скарзі військовий прокурор Рівненського гарнізону просить скасувати ухвалу суду від 22.07.2019 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом проігноровано те, що даний позов подано саме в інтересах держави, оскільки Державний концерн «Укроборонпром» самостійно, належним чином не здійснює захист порушеного права держави, чим завдається шкода її інтересам, зокрема, незаконно відчужено комплекс будівель, за адресою АДРЕСА_1 та позбавлено її права власності на об`єкти нерухомого майна, яке повинно використовуватись позивачем для зміцнення обороноздатності держави. Звертає увагу на те, що постановою Верховного суду від 8.05.2018 року у справі №918/376/17 підтверджено право заступника військового прокурора Рівненського гарнізону звертатися до суду в інтересах держави в особі ДК «Укроборонпром».

У відзивах на апеляційну скаргу Головне територіальне управління юстиції в Рівненській області та ОСОБА_1 вважають ухвалу суду законною та обґрунтованою. Просять апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Відповідно до ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду, зазначену в п.6 ч.1 ст.353 ЦПК України, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Предметом даного позову є визнання недійсними електронних торгів з продажу арештованого майна: комплексу будівель, за адресою АДРЕСА_1 , що належить державі, призначенням якого є його використання для зміцнення обороноздатності держави.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 185 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно пункту 3 частини першої статі 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частина друга 2 статті 129 Конституції України).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Ці міркування Конституційний Суд зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак висловлене судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону «Про прокуратуру».

Відтак, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Звертаючись до суду, прокурор в позовній заяві вказав, що реалізоване органами ДВС на електронних торгах майно за борги ДП «Рівненський автомобільний ремонтний завод» належить на праві власності державі в особі Державного концерну «Укроборонпром». Такі дії призвели до продажу майна, що не належить боржнику та до незаконного позбавлення держави права власності на майно, яке використовується в оборонно-промисловому комплексі, для зміцнення обороноздатності держави.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Нездійснення захисту суб`єктом до компетенції якого віднесені відповідні повноваження та необхідність пред`явлення даного позову прокурор обґрунтовує тим, що Державним концерном "Укроборонпром", як уповноваженим органом з управління об`єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі не вжито заходів щодо оскарження у суді результатів аукціону, визнання недійсним, укладеного на його підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна та повернення його у державну власність до часу звернення з даною заявою, не зважаючи на те, що такий позов вже був поданий прокурором до господарського суду у 2016 році, за яким порушено провадження у справі № 918/1271/16.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

У частині четвертій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Підстави представництва прокурором інтересів держави з`ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Із доданих до позовної заяви додатків вбачається, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 9.04.2019 року закрито провадження у справі №918/1271/16, оскільки набувачем спірного майна є фізична особа, а тому спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства з залученням нового власника майна у справу в якості співвідповідача.

Незважаючи на закриття провадження господарським судом, Державний концерн "Укроборонпром" протягом квітня-травня 2019 року не звернувся до суду із позовом до суду загальної юрисдикції для захисту порушених прав держави, що свідчить про не здійснення ним належного захисту прав держави та стало підставою для звернення із цим позовом до суду для заступника військового прокурора.

Наведені обставини свідчать, що військовий прокурор обґрунтовано звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Державного концерну

Правомірність звернення прокурора із позовом до суду в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" підтверджується також постановою Верховного Суду від 8 травня 2018 року у справі № 918/376/17.

Підставами для скасування ухвали суду є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 1, 4 частини 1 стаття 379 ЦПК України).

Апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу - військового прокурора Рівненського гарнізону слід задовольнити, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2019 року - скасувати, а справу передати для продовження розгляду до Рівненського міського суду.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375,376, 379,381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу військового прокурора Рівненського гарнізону задовольнити.

Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 липня 2019 року скасувати, справу направити до Рівненського міського суду для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення прийнято та складено 10 вересня 2019 року.

Судді: Бондаренко Н.В.

Шимків С.С.

Ковальчук Н.М.