Справа № 127/21317/18

Провадження № 2/127/3696/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2019 м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі

головуючого судді Романюк Л.Ф.,

при секретарі Курутіній О.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визначення часток у праві власності та встановлення порядку користування квартирою,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_3 про визнання часток у праві власності на квартиру та встановлення порядку користування квартирою. Позов мотивовано тим, що квартира під АДРЕСА_1 належить сторонам на праві спільної сумісної власності на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу квартири від 29.01.2003 року. Право власності зареєстровано в КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 31 січня 2003 року. В спірній квартирі зареєстровані та проживають сторони по справі, а також ОСОБА_4 - син колишньої дружини від першого шлюбу та спільний син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією особового рахунку № НОМЕР_1 .

Квартира трикімнатна, загальною площею 62,0 кв. метри, житловою площею 37,9 кв. м та складається з окремих ізольованих жилих кімнат площею 17,0 кв. м., 11,5 кв. м., 9.4 кв. м та підсобних приміщень: кухні площею 9,1 кв. м., ванни площею 2,7 кв. м., вбиральні площею 1,2 кв. м., у коридорів площею 7,4 кв. м. і 3,7 кв. м. Після розірвання шлюбу у 2016 році між сторонами встановився відповідний порядок користування квартирою: ОСОБА_1 став проживати в окремій кімнаті площею 17,0 кв. м. а ОСОБА_3 з спільним сином в кімнаті площею 11,5 кв. м. та 9,4 кв. м. Підсобні приміщення знаходяться в спільному загальному користуванні. Оскільки на квартиру відкритий один особовий рахунок, органами, які надають відповідні послуги, нараховується єдина плата за надані послуги на всю квартиру на його ім`я, тому ОСОБА_1 вимушений один повністю оплачувати всі послуги.

Просив суд визначити частки у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 по Ѕ частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_1 в користування житлову кімнату площею 17,0 кв.м., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з неповнолітнім ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , житлові кімнати площею 11.5 кв.м і 9,4 кв.м.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав за обставин викладених у справі, просив суд їх задовольнити. Пояснив, що між ним та батьками відповідачки була домовленість, про те, що він належну йому однокімнатну квартиру подарує їм, а вони в свою чергу свою чотирикімнатну квартиру продадуть і за кошти від продажу куплять квартиру для їх сім`ї з відповідачкою.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечував, щодо їх задоволення, надав суду письмові заперечення у яких зазначив, що 28.12.2002 року батьки ОСОБА_3 продали належну їм 4-х кімнатну квартиру чеського планування за адресою: АДРЕСА_2 за ціною 89000 грн., що підтверджується договором купівлі - продажу посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Курановою О.О. за реєстровим № 3101.

Батьки вчинили відчуження цієї квартири виключно з метою отримати кошти достатні для придбання дочці власної квартири, для проживання її сім`ї. Коли квартира була знайдена, батьки передали дочці під час посвідчення угоди придбання квартири у нотаріуса кошти в сумі 34000 грн., згодом дали близько 5000 доларів США на ремонт квартири. 29.01.2003 року було укладено договір купівлі - продажу трьох кімнатної квартири АДРЕСА_1 за ціною 34000 грн. згідно з договору. Покупцем квартири згідно даного договору був чоловік відповідачки, нині позивач по справі, хоча всю суму коштів необхідних для придбання квартири ОСОБА_3 у нотаріуса передала її батьки. Вище вказана квартира була зареєстрована на ОСОБА_1

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази по справі в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено що сторони перебували в шлюбі з 11.10.2002 року ( а.с.14).

В період шлюбу ними була придбана квартира під АДРЕСА_1 , номінальним власником якої було зазначено ОСОБА_1 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі - продажу квартири від 29.01.2003 року. Право власності зареєстровано в КП «Вінницьке обласне об`єднане бюро технічної інвентаризації» 31 січня 2003 року (а.с.10).

В спірній квартирі зареєстровані та проживають сторони по справі, а також ОСОБА_4 - син ОСОБА_3 від першого шлюбу та спільний син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією особового рахунку № НОМЕР_1 (а.с.11).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28.09.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с.14).

Відповідно до довідки № 12-348 від 22.11.2018 року ОСОБА_1 працює в ПП «Конекс» на посаді охоронника (а.с.93), заробітна плата ОСОБА_1 за травень 2018 року по жовтень 2018 року становить 25320, 24грн. (а.с.94).

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 27.06.2017 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 у твердій грошовій сумі в розмірі 1000 грн., щомісячно з 08.11.2016 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.95-97).

Відповідно до копії договору купівлі - продажу від 28.12.2002 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 продали, а ОСОБА_8 придбав квартиру під АДРЕСА_4 , продаж вчинено за 89203 грн. (а.с.154-155).

За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто, конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію виникнення права спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, доказування у справах даної категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Належність майна до об`єктів права спільної сумісної власності визначено ст. 61 СК України, згідно з частиною третьою якої зазначено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма ч. 3 ст. 61 СК України кореспондує ч. 4 ст. 65 СК України, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За таких обставин, за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя.

Так, з матеріалів справи вбачається, що батьки позивачки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 28.12.2002 року продали належну їм чотирикімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 за 89 203грн. (а.с.154).

Пізніше, під час шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 29.01.2003 року була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_5 та оформлена на ОСОБА_1 за 34 000 грн.(а.с.10).

Позивачем ОСОБА_1 не заперечується факт придбання спірної квартири за кошти від продажу квартири батьків відповідачки. Одна дана квартира купувалась для сім"ї Ніколаєвих та в їх інтересах. Про що свідчить той факт що номінальним її власником відповідно до свідоцтва про право власності - є ОСОБА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 статті 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Згідно з ч. 1 статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Спосіб та порядок поділу спільного сумісного майна подружжя зазначені в ст. 71 СК України, відповідно до якої майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Пунктами 22, 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири та транспортні засоби тощо. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

В даному випадку, спірна квартира була придбана у власність на підставі договору купівлі-продажу укладеному у 2003 році, тобто в період, коли сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі.

Будь-яких доказів про існування домовленостей між позивачем та відповідачем щодо майна або шлюбного договору суду не надано. Батьки відповідачки ОСОБА_3 до суду про визнання даної квартири їх особистою власністю не звертались, як і не зверталась з аналогічним позовом ОСОБА_3

Навпаки, ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом про поділ, нажитого під час шлюбу майна, зокрема спірної квартири, яку вважає спірним майном подружжя ( а.с.51--54) , однак в подальшому від даного позову відмовилась .

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 17 лютого 2016 року по справі № 6-1500цс/15, при здійсненні права власності співвласниками щодо спільного майна потрібно враховувати правову природу такої власності, адже співвласникам належить так звана ідеальна частка у праві власності на спільне майно, яка є абстрактним вираженням співвідношення в обсязі прав співвласників спільної власності.

Отже, враховуючи вищезазначене, виходячи з того, що частки позивача та відповідача у спільному майні є рівними, а тому позивач має право на належну йому частку у спільному з відповідачем майні, і звідси й має право на так звану ідеальну частку у праві власності на спільне майно.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання за ним права власності на 1/2 частку квартири у спільній сумісній власності майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи про те, що кошти на придбання квартири були особистими чи отриманими в дар, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи. Оскільки, кошти на придбання квартири надані батьками відповідачки, не надавались їй особисто для придбання квартири, а надавались ОСОБА_9 , як подружжю, в інтересах їх сім`ї.

За викладених обставин, відповідач не довела та не надала належних і допустимих доказів щодо придбання нерухомого майна у період шлюбу за свої особисті кошти.

Частиною 1, 2 ст. 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Відповідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ч. 1 та ч. 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

У відповідності до п. 14 Постанови Пленуму ВСУ № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири, або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 04.10.1991 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями (квартирами, кімнатами) такого будинку. У цьому разі окремі підсобні приміщення (кухня, коридор, тощо) можуть бути залишені в загальну користуванні учасників спільної часткової власності.

Постановою Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у справі № 6-1500цс15 від 17.02.2016 р. первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

На думку суду, позивач обґрунтовано звернувся до суду з вимогою про визначення порядку користування квартирою. Вказаний позивачем варіант найбільш враховує баланс інтересів кожного зі співвласників, встановлення порядку користування приміщенням квартири між співвласниками відповідно до змісту статей 319, 368 ЦК України є складовою здійснення ними права спільної часткової власності та не змінює розміру часток належних кожному зі співвласників.

Вирішуючи питання про встановлення порядку користування приміщеннями квартири, суд вважає, що запропонований позивачами порядок користування квартирою повністю відповідає вимогам закону, жодним чином не порушує права та законні інтереси відповідачки співвласника квартири ОСОБА_3 , оскільки вона отримає у своє користування разом з синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житлові кімнати 11, 5 кв.м. та 9,4 кв.м, підсобні приміщення залишаються в загальному користуванні.

У відповідності до ч. 1 та ч. 2 ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача.

З огляду на викладені норми чинного законодавства, та враховуючи ті обставини, що позовні вимоги підлягають задоволенню, стягненню із відповідача на користь позивача підлягає судовий збір у розмірі 1409,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.60, 69-71 СК України ст. ст. 317, 356, 358, 368 ЦК України, ст. ст. 12,81,141, 200, 223, 263-266 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити.

Визначити частки у спільній сумісній власності на квартиру АДРЕСА_1 по Ѕ частці за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Встановити порядок користування квартирою АДРЕСА_1 та виділити ОСОБА_1 в користування житлову кімнату, площею 17,0 кв. метри. Відповідачці ОСОБА_3 , яка проживає з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житлові кімнати, площею 11,5 кв. метри та 9,4 кв. метри.

Підсобні приміщення:кухню, площею 9,1 кв. метри, вбиральню, площею 1,2 кв.м., ванну, площею 2,7 кв.м., коридор, площею 7,4 кв.м, коридор, площею 3,7 кв.м. - залишити в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1409,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено, шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції, протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення виготовлено 10.09.2019 року.

Суддя: