ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 826/14706/17

Провадження № 11-601апп19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді-доповідача Прокопенка О. Б.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» (далі - ПАТ «Дельта банк») до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Печерський РВ ДВС) про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії

за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. (далі - уповноважена особа Фонду, Фонд відповідно) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року (судді Безименна Н. В., Аліменко В. О., Кучма А. Ю.),

У С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2017 року уповноважена особа Фонду звернулася до суду зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця відділу державної виконавчої служби, у якій просила визнати протиправною і скасувати постанову державного виконавця Печерського РВ ДВС про накладення штрафу від 26 жовтня 2017 року у виконавчому провадженні № 5165280.

У ході розгляду справи суд установив таке.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 27 травня 2016 року у справі № 918/115/16 частково задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ПАТ «Дельта банк», зобов`язано ПАТ «Дельта банк» подати державному реєстратору прав на нерухоме майно заяву про державну реєстрацію припинення обтяження нерухомого майна - іпотеки відносно земельної ділянки та квартири.

Зазначене судове рішення набрало законної сили 14 червня 2016 року та Господарським судом м. Києва видано ФОП ОСОБА_1 . наказ від 14 червня 2016 року про примусове виконання судового рішення.

Постановою заступника начальника відділу Печерського РВ ДВС від 20 липня 2016 року відкрито виконавче провадження № 51695280 з виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14 червня 2016 року в справі № 918/115/16.

25 листопада 2016 року ПАТ «Дельта банк» подав державному реєстратору заяву, відповідно до якої боржник на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 27 травня 2016 року № 918/115/16 звертається для державної реєстрації припинення запису про іпотеку та державної реєстрації припинення запису про заборону на нерухоме майно.

Рішенням державного реєстратора від 25 листопада 2016 року № 32564582 відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а також встановлено, що відповідно до пункту 4 статті 24, статті 18 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про держану реєстрацію прав та їх обтяжень» подані із заявою ПАТ «Дельта банк» документине дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

19 грудня 2016 року заступником начальника відділу Печерського РВ ДВС винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 51695280 у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 14 квітня 2017 року визнано недійсною постанову про закінчення виконавчого провадження від 19 грудня 2016 року, винесену заступником начальника відділу Печерського РВ ДВС у межах виконавчого провадження № 51695280 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14 червня 2016 року у справі № 918/115/16 та зобов`язано Печерський РВ ДВС відновити виконавче провадження № 51695280 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 14 червня 2016 року у справі № 918/115/16.

У подальшому, під час проведення примусового виконання вказаного виконавчого документа у виконавчому провадженні ВП № 51695280 Печерським РВ ДВС направлено на адресу ПАТ «Дельта банк» вимогу від 26 жовтня 2017 року № 15703/18 про виконання вказаного виконавчого документа, а також винесено постанову від 26 жовтня 2017 року про накладення штрафу, згідно з якою на підставі статей 63, 75 Закону України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) за невиконання судового рішення на боржника накладено штраф у розмірі 5100 грн.

Вважаючи постанову від 26 жовтня 2017 року про накладення штрафу протиправною, уповноважена особа Фонду звернулася до суду із цим позовом.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 28 грудня 2017 року задовольнив позовні вимоги, визнав протиправною та скасував постанову про накладення штрафу від 26 жовтня 2017 року ВП № 5165280, винесену Печерським РВ ДВС.

При цьому суд дійшов висновку, що позивачем як боржником вживалися заходи до виконання судового рішення шляхом звернення до державного реєстратора прав на нерухоме майно Коломійця Є. Ю. Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - державний реєстратор), проте рішенням від 25 листопада 2016 року відмовлено у державній реєстрації прав та їх обтяжень. Також суд першої інстанції послався на встановлення заборони на застосування штрафних санкцій до позивача як банку, що перебуває в стадії ліквідації.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив.

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив із того, що у спірних правовідносинах оскарження уповноваженою особою Фонду дій державного виконавця при виконанні рішення суду, ухваленого за правилами Господарського процесуального кодексу України, повинно здійснюватися шляхом подання скарги до суду, який видав виконавчий документ за правилами цього Кодексу, проте суд першої інстанції цього не врахував і розглянув справу за правилами адміністративного судочинства.

Не погодившись із рішення суду апеляційної інстанції, уповноважена особа Фонду звернулася із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник посилається на те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця, зокрема про накладення штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів незалежно від того, судом якої юрисдикції вони видані.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 10 вересня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 24 червня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

З установлених судами обставин убачається, що предметом перевірки у цій справі на відповідність вимогам Закону № 1404-VIII є постанова державного виконавця щодо накладення штрафу, прийнята у виконавчому провадженні, відкритому на виконання наказу суду в господарській справі № 918/115/16 про усунення перешкод у користуванні майном та визнання договору іпотеки припиненим.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

На час звернення уповноваженої особи Фондудо адміністративного суду із цим позовом частиною першою статті 181 КАС було визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VIII.

Згідно із частиною першою статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас згідно з частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 6 червня 2018 року у справі № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та у справі № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18).

Отже, викладені в оскаржуваній ухвалі суду апеляційної інстанції висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на спір щодо оскарження постанови державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення у господарській справі є - помилковими.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги скасовує судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передає справу повністю або частково для продовження розгляду.

Відповідно до частини першої статті 353 КАС підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Щодо вимог касаційної скарги уповноваженої особи Фонду про залишення в силі рішення суду першої інстанції Велика Палата Верховного Суду зазначає, що вони не підлягають задоволенню, оскільки прийняття відповідного рішення можливе лише в разі апеляційного перегляду такого рішення по суті, який у цій справі не відбувся у зв`язку із закриттям провадження у справі з процесуальних підстав.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта банк» Кадирова В. В. задовольнити частково.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2018 року скасувати.

3. Справу № 826/14706/17 за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта банк» до Печерського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити дії направити для продовження розгляду до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя-доповідач О. Б. Прокопенко

Судді:Н. О. АнтонюкО. С. Золотніков

Т. О. АнцуповаО. Р. Кібенко

С. В. БакулінаЛ. М. Лобойко

В. В. БританчукН. П. Лященко

Ю. Л. ВласовЛ. І. Рогач

М. І. ГрицівО. М. Ситнік

Д. А. ГудимаО. С. Ткачук

В. І. ДанішевськаВ. Ю. Уркевич

Ж. М. ЄленінаО. Г. Яновська