ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/5273/18 Номер провадження 22-ц/814/2285/19Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Абрамов П.С., Чумак О.В.,

секретар Зеленська О.І.,

з участю ОСОБА_1 , його адвоката Омелай Н.М., представника Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні - Максименка О.С., прокурора Марченко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2018 року, постановлене суддею Кузіною Ж.В.,

по справі за заявою лікаря-психіатра 2-А відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім.О.Ф.Мальцева ОСОБА_2 Володимирівни про примусову госпіталізацію ОСОБА_1 до психіатричного закладу,

в с т а н о в и в:

       17.09.2018 лікар-психіатр 2-А відділення Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім.О.Ф.Мальцева Леміщенко Т.В. звернулася в суд із заявою про примусову госпіталізацію громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до психоневрологічного стаціонару. Заява обгрунтована тим, що ОСОБА_1 має тяжкий психічний розлад, відмовляється від добровільного лікування, виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для оточуючих (агресивна поведінка по відношенню до матері).

       Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2018 року заяву задоволено. Госпіталізовано в примусовому порядку ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до психіатричного стаціонару Полтавської обласної клінічної психіатричної лікарні ім.О.Ф.Мальцева.

       Рішення вмотивовано положеннями ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу», висновком комісії лікарів-психіатрів ПОКПЛ ім. О.Ф.Мальцева та з урахуванням стану здоров`я і поведінки ОСОБА_1 , який страждає на психічний розлад, примусова госпіталізація до психіатричного стаціонару є доцільною.

        ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на рішення. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні заяви відмовити.

       Вважає, що судом порушено його право на захист та надання йому безоплатної правової допомоги, тоді як при ухваленні рішення судом не були дотримані три основних принципи, якими керується Європейський суд з прав людини. А саме, госпіталізована особа має бути визнана з точки зору об`єктивних медичних показників такою, що страждає на психічне захворювання, за виключенням невідкладної психіатричної допомоги; захворювання має бути такого ступеню, щоб вимагати недобровільної госпіталізації; захворювання повинно продовжуватись протягом періоду госпіталізації.

       Доводить, що рішення суду не грунтується на належних та допустимих доказах. Заперечує наявність відомостей щодо реальної небезпеки для нього чи оточуючих на момент його госпіталізації; щодо неспроможності самостійно задовольнити свої основні життєві потреби; щодо неспроможності усвідомлювати значення своїх дій.

       Вважає, що при винесенні рішення судом не встановлені факти, які свідчать про загострення його психічного захворювання та що він становить реальну небезпеку для себе й оточуючих.

       Зазначає про відсутність у матеріалах справи експертизи стану його психічного здоров`я.

       Вказує на те, що на момент примусової госпіталізації він працював на підприємстві.

       Звертає увагу на неповноту з`ясування судом обставин, оскільки не допитані в якості свідків його матір ОСОБА_3 , лікарі-психіатри ОСОБА_4 В ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

       В апеляційній інстанції ОСОБА_1 та його адвокат підтримали доводи апеляційної скарги, наполягаючи на її задоволенні.

       Представник ПОКПЛ Максименко О.С. проти апеляційної скарги заперечив, оскільки примусова госпіталізація ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару була обгрунтована, а рішення суду законним.

       Прокурор підтримав висновки районного суду, заперечив проти апеляційної скарги.

       Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків.

       Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14.09.2018 о 23.40 год. ОСОБА_1 за направленням лікаря-психіатра ПОПНД був госпіталізований до ПОКПЛ ім.О.Ф.Мальцева з діагнозом «Шизофренія, галюцинаторно-параноїдний синдром».

       Відповідно до висновку комісії лікарів-психіатрів ПОКПЛ ім.О.Ф.Мальцева від 15.09.2018, зважаючи на наявність у хворого тяжкого психічного розладу, відмову від добровільного лікування, внаслідок чого він виявляє реальні наміри вчинення дії, що являє собою безпосередню небезпеку для оточуючих (агресивна поведінка по відношенню до матері), на підстав статтей 14,16 Закону України «Про психіатричну допомогу», комісія лікарів-психіатрів прийшла до висновку госпіталізувати гр. ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару в примусовому порядку.

       Задовольняючи заяву щодо направлення ОСОБА_1 до психіатричного стаціонару, районний суд виходив з обгрунтованості висновку комісії лікарів-психіатрів щодо необхідності примусового лікування ОСОБА_1 в умовах стаціонару.

       Апеляційний суд з такими висновками суду першої інстанції погоджується. Доводи апеляційної скарги такі висновки не спростовують, зводяться до їх заперечення та переоцінки доказів.

       Статтею 4 Закону України «Про психіатричну допомогу» передбачено, що психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування, медичної, психологічної та соціальної реабілітації, надання освітніх, соціальних послуг.

       Відповідно до ст.14 Закону України «Про психіатричну допомогу» особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, та при встановленні в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку шляхом її госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку розглядаються як позбавлення свободи у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод з гарантіями, що передбачені цією статтею.

Однак, згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо застосування підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод особа може бути позбавлена свободи як «психічно хвора», якщо дотримано трьох мінімальних умов: по-перше, має бути достовірно доведено, що особа є психічно хворою; по-друге, психічний розлад повинен бути такого виду або ступеня, що слугує підставою для примусового тримання у психіатричній лікарні; і по-третє, обґрунтованість тривалого тримання у психіатричній лікарні залежить від стійкості відповідного захворювання.

Перед тим як визначати, чи було достовірно доведено, що особа страждає на психічний розлад, вид і ступені якого можуть бути підставою для примусового тримання цієї особи у психіатричній лікарні, суди повинні встановити, чи було таке тримання законним у розумінні підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, зокрема, чи була дотримана процедура, передбачена чинним законодавством України.

Недотримання вимог норм матеріального чи процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку призводить до порушення підпункту «е» пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

Відповідність такого позбавлення особи свободи національному законодавству є недостатньою умовою; воно також має бути необхідним за конкретних обставин, які повинен встановити суд, розглядаючи справу.

       Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 2-1/07 (провадження № 14-9свц18).

       Судом апеляційної інстанції у справі встановлено, що станом на день звернення лікаря–психіатра Леміщенко Т ОСОБА_7 В. із відповідною заявою про госпіталізацію до психіатричного закладу в примусовому порядку ОСОБА_8 були наявні підстави для такої госпіталізації, які установлені комісією лікарів-психіатрів, госпіталізація особи до психіатричного стаціонару відповідає положенням Закону України «Про прихіатричну допомогу» та вимогам процесуального законодавства та є необхідним, оскільки ОСОБА_1 виявляв реальні наміри вчинити та вчиняв дії, які являють небезпеку для себе і оточуючих, а його обстеження і лікування можливі лише в умовах психіатричного стаціонару.

       Зокрема, представник психіатричної лікарні у своїх поясненнях з наведенням даних матеріалів історії хвороби ОСОБА_8 , зазначив, що останній відмовлявся від прийому ліків та допомоги лікаря-психіатра, за маячними мотивами не пройшов черговий переогляд обл.спец.псих.МСЕК. Із заяви матері та направлення лікаря-психіатра відомо, що стан хворого прогресивно почав погіршуватися протягом останнього місяця: вночі майже не спав, відмовлявся від прийому їжі, розбив в хаті меблі, порізав лінолеум, позаклеював витяжки. Активно висловлював маячні ідеї відношення, переслідування, заявляв, що вночі до нього заходять російські спецслужби, хочуть отруїти. Звинувачував матір, що вона «допомагає російським спецслужбам», не впускав її до кімнати, був агресивним, хватався за ніж, погрожував вбити, задушити, крав гроші. У зв`язку з такою поведінкою матір`ю хворого була викликана бригада швидкої медичної допомоги, яка доставила ОСОБА_8 до ПОКПЛ. Під час огляду черговим лікарем констатовано, що ОСОБА_1 був рухоморозгальмованим, конфліктним, негативістичним, непосидючим, доступним суто формальному контакту, мислення паралогічне, висловлював маячні ідеї відношення на адресу матері, був некритичним до свого стану. Наступного дня комісією лікарів-психіатрів ПОКПЛ ОСОБА_1 встановлений клінічний діагноз: Шизофренія, параноїдна форма, параноїдний синдром, рецедив та зроблено висновок про необхідність примусової госпіталізації хворого до психіатричного стаціонару.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності належних та допустимих доказів наявності реальної небезпеки для нього чи оточуючих на момент його госпіталізації; неспроможності самостійно задовольнити свої основні життєві потреби та усвідомлювати значення своїх дій, загострення його психічного стану та що він становить реальну небезпеку для себе й оточуючих спростовуються висновком комісії лікарів-психіатрів та матеріалами історії хвороби стаціонарного хворого, яка була досліджена апеляційним судом.

       Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у матеріалах справи експертизи стану його психічного здоров`я не заслуговують на увагу, оскільки така експертиза не вимагається законом при вирішенні питання про примусову госпіталізацію до психіатричного стаціонару відповідно до ст.14 закону України «Про психіатричну допомогу».

Не заслуговують на увагу та відхиляються судом також доводи ОСОБА_1 щодо порушення судом першої інстанції його права на захист та на правову допомогу, оскільки він приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції при розгляді справи судом першої інстанції та не заявляв відповідного клопотання. Вимоги ст.341 ЦПК України щодо порядку розгляду справи районним судом дотримані.

Апеляційний суд також визнає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо недотримання районним судом принципів, якими керується Європейський суд з прав людини, при розгляді справ даної категорії. По-перше, встановлено, що ОСОБА_1 реально страждає психічним захворюванням, по-друге, психічний розлад досяг того ступеню, що потребував примусової госпіталізації до психіатричного закладу; по-третє, судом дотримані вимоги матеріального та процесуального права при вирішенні питання про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої ін станції – без змін.

       Керуючись ст.ст.367,368, 374,375,381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 18 вересня 2018 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя                                                                        Л.І. Пилипчук

Судді                                                                                        П.С. Абрамов

                                                                                       О.В. Чумак