Справа № 148/2101/23

Провадження №2/148/86/24

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

29 лютого 2024 року         Тульчинський районний суд

Вінницької області

в складі:  головуючого судді          Саламахи О.В.,

за участю   секретаря    Семенової М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тульчині за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зміну розміру аліментів, за участю: представника відповідача – ОСОБА_3 , -

                                              В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , про зміну розміру аліментів, мотивуючи свої вимоги, тим, що 12.10.2004 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 укладено шлюб, про що в книзі запису актів цивільного стану про одруження відділу реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області, зроблено актовий запис за № 97.

В шлюбі у сторін народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьком яких відповідно до свідоцтв про народження та актових записів є відповідач ОСОБА_2 .

Однак, сімейне життя у позивача та відповідача не склалося, за наслідком чого, рішенням Тульчинського районного суду від 08.12.2020 шлюб розірвано.

Також, рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 15.04.2021 ухвалено стягувати з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача аліменти, на утримання доньки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку щомісячно.

На даний час, син ОСОБА_7 досяг повноліття та на його утримання відповідач не сплачує аліменти, та оскільки на двох дітей відповідач сплачував аліменти в розмірі 1/3 частини, то після настання повноліття сина ОСОБА_4 відповідач на утримання дочки ОСОБА_5 сплачує аліменти в розмірі 1/6 частини від усіх його доходів.

Відповідно до Закону ч. 5 ст. 183 СК України, аліменти на утримання однієї дитини присуджуються в розмірі не меншому, ніж частини від усіх видів заробітку (доходів) і не можуть бути меншими, ніж 50% від прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Позивач вважає, що відповідно до Закону вона має право звернутися з позовом до суду про зміну розміру аліментів та враховуючи, що відповідач здоровий чоловік, не є інвалідом, може працювати, належним чином забезпечувати життя неповнолітньої дитини,

На даний час для повноцінного розвитку дочки ОСОБА_5 необхідно сплачувати аліменти, які б забезпечували її нормальний рівень життя і повноцінний розвиток, тому аліменти необхідно стягувати в розмірі частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.

Вказані обставини стали причиною звернення позивача до суду з даним позовом, у якому просить змінити розмір аліментів, стягнутих на підставі рішення від 05.10.2015, з твердої грошової суми у розмірі 500 грн, на 1/4 частку від усіх видів його доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній вважає позов необрунтованим та таким який не підлягає задоволення за наступних обставин.

Так, дійсно 12.10.2004 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений шлюб, та від даного шлюбу у сторін народилося двоє дітей, син - ОСОБА_7 та донька ОСОБА_6 .

Рішенням Тульчинського районного суду від 08.12.2020 шлюб розірвано.

На даний час відповідач сплачує аліменти, в розмірі 1/6 частини від його доходів кожного місяця про що свідчать квитанції про сплату. Син ОСОБА_7 досяг повноліття і на його утримання відповідач не сплачує аліменти.

Крім того, відповідач зазначає, шо на даний час, не працює, оскільки має проблеми зі здоров?ям, від сплати аліментів не відмовляється, але на збільшення не погоджується.

Про погіршення стану здоров?я ОСОБА_2 свідчать відповідні документи: направлення сімейного лікаря ОСОБА_8 на консультацію травматолога і кардіолога.

Також, останній має проблеми з ногами з дитинства, про що свідчить виписка № 506 із медичної карти Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, де відповідачу проводили дві операції на ногах, має заключення травматолога від 15.05.2023 з Вінницької обласної клінічної лікарні ім. М.І. Пирогова, а також рентген № 2833 від 01.05.2023, та зараз відповідач знаходиться на лікуванні у травматолога та кардіолога, тому працювати на даний час не може.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явилася, в матеріалах справи є заява про проведення розгляду справи за її відсутності, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх.

Відповідач в судове засідання не з`явився.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Самар В.О., просив відмовити у задоволенні позову, оскільки відповідач хворіє та має групу інвалідності. Також зазначив, що позивач просить змінити розмір аліментів у відповідності до ст. 192 СК України, однак відповідно до ч. 3 ст. 183 СК України, якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття, тому позивач обрала не належний спосіб звернення до суду.

Заслухавши учасників справ, дослідивши матеріали справи, вивчивши та оцінивши докази у справі та співставивши їх у відповідності до норм чинного законодавства, судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 виданого 18.03.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції, ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (а.с. 6).

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 виданого 29.08.2012 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Тульчинського районного управління юстиції Вінницької області, ОСОБА_6 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_9 (а.с. 5).

Згідно копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 виданого 18.02.2023 Тульчинським відділом ДРАЦС у Тульчинському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_10 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб 18.02.2023 за актовим записом № 51. Після реєстрації шлюбу ОСОБА_9 змінила прізвище на « ОСОБА_11 » (а.с. 4).

Відповідно до довідки виконавчого комітету Тульчинської міської ради ОСОБА_6 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом із матір`ю та перебуває на її утриманні (а.с. 7).

Рішенням Тульчинського районного суду Вінницької області від 08.12.2020, шлюб між сторонами розірвано (а.с. 9, 10).

Згідно рішення Тульчинського районного суду Вінницької області від 15.04.2021 з ОСОБА_2 стягуються аліменти в розмірі 1/3 частини зі  всіх видів  його заробітку (доходу), але не  менше 50 відсотків прожиткового мінімуму  для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, на утримання дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 12.10.2020 і до досягнення нею повноліття, та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , починаючи з 01.02.2021 і до досягнення ним повноліття (а.с. 14-16).

Відповідно до копії постанови Головного державного виконавця Тульчинського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Шершньовою Оксаною Дмитрівною відкрито виконавче провадження № 65466748 від 19.05.2021 на підставі виконавчого листа № 148/1727/20 виданого 22.04.2021, про стягнення аліментів з ОСОБА_2 (а.с. 11-13, 18).

Згідно копії направлень виданих лікарем загальної практики – сімейної медицини ОСОБА_8 № НОМЕР_4 , ОСОБА_2 направлено до лікарів кардіолога та травматолога, термін дії направлення 26.12.2023 до 25.12.2024 (а.с. 41, 42).

Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного хворого ВОКЛ ім. М.І. Пирогова, 15.05.2023 ОСОБА_2 звертався до лікаря травматолога (а.с. 44).

Згідно Витягу із ату огляду у МСЕК серії 2-18 АЗ № 057841, ОСОБА_2 становлено Третю групу інвалідності за діагнозом - вроджена двостороння клишоногість (а.с. 46).

Розглядаючи позовні вимоги суду необхідно вирішити питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту за цими вимогами.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ульянов проти України)).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як випливає зі змісту статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 01.10.2019 у справі №910/3907/18, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19).

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Отже, розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Суд звертає увагу, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Тобто спосіб захисту має бути дієвим (ефективним), а його реалізація повинна мати наслідком відновлення порушених майнових або немайнових прав та інтересів особи.

Завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом або захисту порушеного права в інший спосіб. Тобто вирішення справи в суді має на меті, зокрема, вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору у іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Враховуючи вищевикладене суд приходить до висновку, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту своїх порушених прав, оскільки заявлені вимоги про стягнення аліментів вже були предметом судового розгляду, отже не є ефективним способом захисту.

Згідно ст. 192 СК України, розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суд роз`яснює, що позивачка має право звернутися до суду з позовною заявою про зміну способу стягнення аліментів, зменшення або збільшення їх розміру.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 12, 13, 76, 80, 81, 89, 263 - 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про зміну розміру аліментів - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 08.03.2024.

Суддя: