ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2010 р.                                                            Справа № 59/23-10

вх. № 464/4-59

Суддя господарського суду  

при секретарі судового засідання

за участю представників сторін:

позивача - Овчаренко М.В., за довіреністю б/н від 31.12.2009р.;

1-го відповідача - не з"явився;

2-го відповідача - не з"явився   

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпровської філії, м. Нікополь  

до  відповідача-1: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, м. Харків

відповідача-2: Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Харків  

про стягнення 3922,59 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення солідарно з відповідачів - Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, заборгованості  в загальній сумі 3922,59 грн. (основна сума кредиту - 3000,00 грн., відсотки - 256,83 грн., та пеня в сумі 665,76 грн.), а також просив віднести на відповідачів витрати по оплаті держмита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконанням першим та другим відповідачами договору кредиту № ДК 148-28с від 21.07.2008р. та договору поруки № 105 від 21.07.2008р.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримує в повному обсязі та наполягає на його задоволенні.

Відповідачі, перший та другий, правом на участь представників у судовому засіданні не скористалися, відзив на позов та інші витребувані судом документи не надали, про причину неявки не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за належними адресами, що підтверджуються наявними в матеріалах справи довідками з ЄДРПОУ.

Ухвалою від 27.01.2010 року суд попереджав сторони, що у разі неявки їх представників у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів, суд має право розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

21 липня 2008 року між ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" в особі Дніпровської філії (позивач по справі, оскільки 08.09.2008р. Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ "Фінансова компанія "Надія України" було ліквідовано Харківську філію та правонаступником призначено Дніпровську філію) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (1-й відповідач по справі) був укладений договір кредиту № ДК 148-28с, у відповідності до п. 2.1. якого  позивач  зобов’язався  надати 1-му відповідачу в тимчасове користування на умовах зворотності, терміновості, забезпеченості та платності кредит в сумі 3000,00 грн., з оплатою по процентній ставці 4,2 % на місяць, а 1-й відповідач зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки на умовах, передбачених договором.

Пунктом 3.2. договору передбачено, що 1-ий відповідач зобов"язується повністю повернути кредит та відсотки за користування ним - до 16:00 години 21.09.2008р. включно.

Факт одержання відповідачем кредиту підтверджується видатковим касовим ордером № 247 від 21.07.2008р. на суму 3000,00 грн.

З метою забезпечення виконання 1-им відповідачем (позичальником) зобов’язань за договором кредиту позивачем був укладений з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (2-ий відповідач) договір поруки №105 від 21.07.2008 року, відповідно до умов якого 2-ий відповідач зобов’язався відповідати перед кредитором (позивачем) за виконання 1-им відповідачем зобов’язань у повному обсязі за договором кредиту № ДК 148-28с від 21.07.2008 року.

Відповідно до п.2.2. договору поруки сторони визначили, що у випадку порушення 1-им відповідачем взятих на себе зобов"язань по договору кредиту боржник і поручитель (2-ий відповідач) несуть солідарну відповідальність перед позивачем. Позивач має право вимоги до поручителів як солідарно, так і до кожного з них окремо.

У відповідності до п. 2.3. договору поруки поручитель приймає на себе зобов"язання, у випадку невиконання позичальником зобов"язань за договором кредиту, здійснити виконання зобов"язання позичальника в обсязі, заявленому кредитором в письмовій вимозі протягом 3-х робочих днів з дати отримання відповідної письмової вимоги кредитора про виконання зобов"язань.

15.01.2010р. позивач звернувся до 2-го відповідача з листом-вимогою № 23-в, в якому зазначив про необхідість сплатити заборгованість по договору кредиту № ДК 148-28с від 21.07.2008р.

Враховуючи вищевикладене, внаслідок неналежного виконання прийнятих на себе зобов’язань першим відповідачем за договором кредиту № 148-28с від 21.07.2008р. щодо повного та своєчасного повернення суми кредиту та сплати відсотків за користування ним, у відповідачів виникла заборгованість по кредиту у сумі 3000,00 грн. та по відсоткам у сумі 256,83 грн.

Однак, на момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених  цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського суду України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст.554 Цивільного кодексу  України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Частина перша ст.543 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У відповідності до статей 251, 252 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення, він визначається календарною датою або вказівкою на подію яка має неминуче настати. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

          Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк  (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідачі визнаються судом такими, що прострочили виконання зобов’язання по договору кредиту та договору поруки.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі  яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність  чи  відсутність  обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачі, в порушення домовленості сторін, позику не повернули, відсотки за користування нею не сплатили, та не надали суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Окрім того, правом на участь у судовому засіданні відповідачі не скористались, вимоги ухвали суду щодо проведення звірки взаємних розрахунків не виконали та не з"явились для проведення відповідної звірки до позивача.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідачі не надали суду жодного документу, які б підтверджували сплату заборгованості по договору кредиту та договору поруки, документів, що спростовували викладене у позові,  суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу у сумі 3000,00 грн. та відсотків у сумі 256,83 грн. правомірні та обґрунтовані, не спростовані відповідачами, та підтверджені належними доказами, тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема  сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

Згідно п. 7.1 договору кредиту у випадку порушення позичальником зобов’язань за договором, у тому числі термінів погашення заборгованості за кредитом, оплати відсотків за користування кредитом, кредитор має право нарахувати, а позичальник зобов’язаний оплатити кредитору пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеного в строк платежу за кожний день прострочення платежу.

Враховуючи вищевикладене та те, що відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ та приймаючи до уваги, що відповідач не виконав прийнятий на себе обов"язок по оплаті в термін, встановлений договором  позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 665,76 грн. відповідають вимогам договору та діючому законодавству України, та підлягають задоволенню. (Розрахунок, наявний в матеріалах справи, зроблено за подвійною ставкою НБУ, оскільки розмір пені, нарахованої згідно договору, перевищує розмір, встановлений ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов”язань").

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись статтями  6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 251, 252, 526, 530, 543, 546, 548, 549, 554, 1046 Цивільного кодексу України, статтями 1, 4, 12, 22, 33, 43, 44, 46, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -   

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідент. код НОМЕР_1) та Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (61100, АДРЕСА_1, ідент. код НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України» в особі Дніпровської філії Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Надія України» (53224, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 46-А, кімн. 3, р/р 26505218614500 в АКИБ "УкрСиббанк", МФО 351005, код ЄДРПОУ 35183716) 3000,00 грн. основного боргу, 256,83 грн. відсотків, 665,76 грн. пені; 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                            

Повний текст рішення підписано 17.02.2010р.

Справа № 59/23-10