У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
24.12.09 Справа №25/162/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Зубкова Т.П. судді Зубкова Т.П. , Хуторной В.М. , Яценко О.М.
при секретарі: Савченко Ю.В.
За участю представників:
від позивача – ОСОБА_1 (довіреність серія ВМЕ № 022767 від 28.05.2009 р.)
від відповідача – не з’явився
розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
на рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2009 р. у справі № 25/162/09
за позовом Приватного підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1)
до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольпродмаш»
(м. Мелітополь Запорізької області)
про визнання відсутності права у відповідача подання до місцевого суду позовів, заяв, клопотань, тощо
Приватний підприємець ОСОБА_2 звернулась до господарського суду Запорізької області з позовом про визнання відсутності права у Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольпродмаш» подання до місцевого суду позовів, заяв, клопотань, тощо.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.09.2009 р. у справі № 25/162/09 (суддя Дьоміна А.В.) в позові відмовлено.
Рішення господарського суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач скориставшись правом на звернення до суду з підстав визначених чинним законодавством (ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України) просить суд обмежити право відповідача на звернення до суду, що є прямим порушенням конституційних прав останнього. Крім того, вимога позивача про визнання відсутності права фактично є вимогою про встановлення певного факту, що не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення наявності чи відсутності фактів, що мають юридичне значення, а може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, Приватний підприємець ОСОБА_2 (позивач у справі) звернулася до Запорізького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, заявник вважає рішення суду незаконним у зв’язку із неповним дослідженням обставин справи та неправильним застосування норм матеріального і процесуального права. Просить рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2009 р. у справі № 25/162/09 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник посилається на те, що висновок суду першої інстанції щодо незаконного обмеження поданням позову конституційних прав відповідача не відповідає дійсності. Вказує, що шляхом звернення до суду із позовом ПП ОСОБА_2 намагається захистити свої порушені права та зобов’язати відповідача діяти в рамках норм діючого законодавства. Як на порушення своїх прав та інтересів позивач посилається на здійснення ліквідатором ВАТ «Мелітопольпродмаш» певних дій не в рамках господарського процесу, а через суд загальної юрисдикції, що суперечить процедурі банкрутства.
Зазначає, що ліквідатор ВАТ «Мелітопольпродмаш» в даному випадку здійснює свої дії та функції саме як посадова особа у відповідності з повноваженнями, встановленими Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і його дії відносно позивача, як фізичної особи – підприємця, повинні здійснюватися через господарський суд.
Також, заявник не погоджується із висновками господарського суду, що позовні вимоги стосуються встановлення певного факту. Вважає, що зміст позовних вимог відповідає приписам ст. 1 ГПК України та ст. 20 ГК України, так як діями відповідача порушуються права позивача - приватного підприємця, а визнання відсутності права узгоджуються із вимогами ст. 16 ЦК України.
Крім того, заявник апеляційної скарги звертає увагу суду на те, що господарський суд здійснив розгляд справи заочно, не надавши позивачу право на надання пояснень.
З підстав, викладених в апеляційній скарзі, просить рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2009 р. у справі № 25/162/09 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 30.10.2009 р. апеляційна скарга Приватного підприємця ОСОБА_2 прийнята до провадження та призначена до розгляду на 24.12.2009 р.
Розпорядженням Голови Запорізького апеляційного господарського суду № 2798 від 24.12.2009 р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя – Зубкова Т.П., судді: Хуторной В.М., Яценко О.М.
Відповідач у справі – Відкрите акціонерне товариство «Мелітопольпродмаш» –відзиву на апеляційну скаргу не надав, своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні не скористався, представника в судове засідання не направив. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином.
Враховуючи обмеженість перегляду справи в апеляційному порядку визначеними законом процесуальними строками, достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги та відсутність перешкод у розгляді апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи та апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Запис розгляду судової справи здійснювався за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу «Діловодство суду». Для архівного оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер СІС 03-011482 (робоча копія 5153 151 LB 51699).
За згодою представника позивача в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсязі.
Колегія суддів, вивчивши матеріали справи та апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, в силу наступного.
Предметом судового розгляду у даній справі стали позовні вимоги Приватного підприємця ОСОБА_2 про визнання відсутності права у Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольпродмаш» щодо подання до місцевого суду позовів, заяв, клопотань, тощо; щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності всупереч процедури банкрутства, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; про визнання відсутності його повноважень щодо означених дій.
Позивач обґрунтовує свої вимоги приписами ст. ст. 17, 23, 25, 26 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ст. ст. 16, 334, 346 Цивільного кодексу України. При цьому зазначає, що Плахотником О.О., як ліквідатором ВАТ «Мелітопольпродмаш», всупереч Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», було спрямовано до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області позови про витребування майна, яке належить позивачеві на праві власності.
Колегія суддів в даному випадку виходить з приписів частини 2 ст. 124 Конституції України та частини 3 ст. 1 Закону України «Про судоустрій», якими передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 2, ч. 3 ст. 3, ч. 1 та ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судоустрій» суд, здійснюючи правосуддя, на засадах верховенства права забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією України та законами, усім суб'єктам правовідносин гарантується захист їх прав, свобод і законних інтересів незалежним і неупередженим судом, утвореним відповідно до закону. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002 р. визначено, що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законами засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб’єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб’єктів правовідносин, у тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Водночас, при розгляді справи суду необхідно встановити, чи є вибраний позивачем спосіб захисту права належним у розумінні ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України, з’ясувати характер і суть спірних правовідносин, права і обов‘язки сторін та, в залежності від встановленого, вирішити спір відповідно до вимог закону.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмет і підстава. Предметом позову як вимоги про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу є спосіб захисту цього права чи інтересу. Підстава позову – це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України (надалі – ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі – підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством. У разі відсутності прямої вказівки в законі застосовується принцип розмежування підсудності за суб'єктним складом.
За приписами статті 21 ГПК України, сторонами у судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Водночас, право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів. Виходячи з приписів вказаних статей такі способи захисту цивільних прав як: визнання відсутності права у Відкритого акціонерного товариства «Мелітопольпродмаш» щодо подання до місцевого суду позовів, заяв, клопотань, тощо, щодо витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності всупереч процедури банкрутства, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також визнання відсутності його повноважень щодо означених дій не відповідають можливим способам захисту прав та інтересів, встановлених господарським та цивільним законодавством, оскільки такі вимоги фактично не є спором про наявність чи відсутність цивільного права та не можуть бути предметом спору.
Слід також зазначити, що вимога позивача про визнання відсутності права фактично є вимогою про встановлення певного факту – факту відсутності права звернення до суду, що не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належать повноваження щодо встановлення наявності чи відсутності фактів. Факт, що має юридичне значення, може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне і його встановлення є елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог.
Колегія суддів вважає необхідним відзначити, що господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога – спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин.
Згідно зі ст. 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:
спорів про приватизацію державного житлового фонду;
спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов;
спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін;
спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;
інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів;
2) справи про банкрутство;
3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;
4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.
Підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.
Таким чином, вимоги позивача визнати відсутність права та відсутність повноважень не відповідають ст. 12 ГПК України. Адже, господарський суд не встановлює факти, а розглядає вимоги відносно предметів спору, визначених в ст. 12 ГПК України.
Дослідивши всі обставини справи в їх сукупності, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції правомірно відмовив ПП ОСОБА_2 в задоволенні вимог щодо визнання відсутності права у ВАТ «Мелітопольпродмаш» на подання до місцевого суду позовів, заяв, клопотань, тощо, витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності всупереч процедури банкрутства, передбаченої Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також визнання відсутності його повноважень щодо означених дій, оскільки ці вимоги, виходячи зі змісту положень ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 16 Цивільного кодексу України, не можуть бути способом захисту прав та охоронюваних законом інтересів і є такими, що не передбачені законом чи договором та суперечать ст. 19 Конституції України.
При цьому, колегія суддів приймає до уваги, що позивач, скориставшись своїм правом на звернення до суду, разом з тим, просить суд обмежити право відповідача на звернення до суду, що є прямим порушенням конституційних прав останнього.
Колегія суддів зауважує, що в апеляційній скарзі заявником не наведено жодних доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
Щодо посилання позивача на те, що господарський суд здійснив розгляд справи заочно, не надавши йому право на надання пояснень, слід зазначити наступне.
Згідно зі ст. 22 ГПК України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.
Матеріалами справи підтверджується, що позивач був своєчасно та належним чином повідомлений господарським судом про час і місце слухання справи. Згідно з поштовим повідомленням про вручення кореспонденції (арк. справи 16) ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання було отримано 15.09.2009 р. позивачем особисто.
Проте, в судове засідання свого представника позивач не направив, про причини неявки суд не повідомив, не скористався наданими йому ст.ст. 22, 59 ГПК України процесуальними правами щодо надання додаткових документів та пояснень в обґрунтування заявлених позовних вимог.
Матеріали справи свідчать, що сторони знаходилися у рівних умовах перед судом, мали достатню свободу в можливості подання доказів і доведенні їх переконливості.
Розгляд справи судом у разі неявки в судове засідання представника сторони, належним чином повідомленої про дату, час і місце розгляду справи, не є порушенням приписів ст. 77 ГПК України та не є підставою для скасування рішення господарського суду.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Оскільки доводи заявника апеляційної скарги не ґрунтуються на нормах права, не підтверджені відповідними доказами та спростовані дослідженими обставинами справи, апеляційна скарга залишається судом без задоволення.
Колегія суддів дійшла висновку про відповідність рішення господарського суду Запорізької області нормам чинного законодавства. Підстав для скасування оскаржуваного рішення колегія суддів не вбачає.
Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати у справі (в т.ч., за апеляційною скаргою) покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1) залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 30.09.2009 р. у справі №25/162/09 залишити без змін.
Головуючий суддя Зубкова Т.П.
судді Зубкова Т.П.
Хуторной В.М. Яценко О.М.