КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.03.2010 № 10/181/17
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
при секретарі:
за участю представників:
позивача: ОСОБА_1, нот.зав.дов.від 16.10.09 зареєстр.за № 2375,
відповідача: Алєйнік О.В., керівник,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сетр-Транс”
на рішення Господарського суду міста Києва від 21.01.2010
у справі № 10/181/17 ( )
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сетр-Транс”
про стягнення 39649,74 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (далі – позивач) звернулася до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Сетр-Транс” (далі – відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 33100,0 грн., інфляційних втрат в сумі 2813,50 грн., штрафних санкцій в сумі 786,24 грн. та збитків в сумі 2950,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору доручення від 01.09.08 № 10 про надання транспортно-експедиторських послуг по перевезенню вантажу в міжнародному сполученні.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 21.01.10 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача борг в сумі 33100,0 грн., 3% річних в сумі 639,33 грн. індекс інфляції в сумі 1479,57 грн., 352,19 грн. державного мита та 209,57 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Рішення мотивовано тим, що факт перевезення вантажу позивачем підтверджується актами виконаних робіт, міжнародно-транспортними накладними, складеними 22.12.08, з наявними відмітками вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача та митних органів; строк виконання відповідачем зобов’язання настав 06.03.09; факт оплати позивачем юридичних послуг не є підставою для відшкодування витрат саме за рахунок відповідача; втрати, пов’язані з оплатою отриманих юридичних послуг, не знаходяться у необхідному причинно-наслідковому зв’язку ні з сумою заявлених збитків, ні з неправомірною поведінкою відповідача.
Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Скаргу мотивовано тим, що повірений не отримував від довірителя оригіналу рахунку та податкової накладної за надані послуги; про те, що довіритель не є платником податку на додану вартість, останній не зазначив.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.10 відповідачеві відновлено пропущений строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області у даній справі; апеляційну скаргу прийнято до провадження з призначенням її розгляду на 15.03.10.
09.03.10 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких він просить оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу – без задоволення. У запереченнях на апеляційну скаргу позивач підкреслює, що всі документи, вказані в договорі, були ним надані відповідачеві, крім податкових накладних, оскільки позивач не є платником ПДВ; будь-які претензії чи заперечення від відповідача не надходили; підписані сторонами акти приймання-передачі наданих послуг є підставою для розрахунків, порядок яких визначено в договорі.
В зв’язку з виробничою необхідністю розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.03.10 № 01-23/1/4 змінено склад суду у даній справі: замість судді Гольцової Л.А. введено суддю Ропій Л.М.
В судовому засіданні 15.03.10 представники сторін підтримали доводи, викладені в апеляційній скарзі та відзиві.
Згідно зі ст. 101 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази, обговоривши доводи скарги, заперечень на скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
01.09.08 між відповідачем (за текстом договору – “повірений”) та позивачем (за текстом договору – “довіритель”) був укладений договір доручення № 10 про надання транспортно-експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні (далі – договір).
Пунктом 1 ст.1000 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) встановлено, що за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до умов договору позивач (перевізник) доручив відповідачеві за винагороду здійснювати пошук власника вантажу (замовники) з метою забезпечення експортно-імпортними вантажами транспортних засобів позивача для міжнародних перевезень (п.1.1 договору).
Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до замовлення відповідача на перевезення від 15.12.08 здійснено перевезення вантажу за маршрутом м. Іллічівськ (Україна) – м. Москва (Російська Федерація) (місце розвантаження вантажу – м. Воронеж (Російська Федерація).
Дане підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними (CMR) №№ 0082649, 0082650 з відмітками вантажовідправника, перевізника, вантажоодержувача та митних органів.
В судовому засіданні представник відповідача звернув увагу суду на те, що фактично перевізником вантажу була інша особа, ніж позивач.
Оглянувши долучені до матеріалів справи міжнародні товарно-транспортні накладні (CMR), колегією суддів встановлено, що, дійсно, перевізником в накладних значиться ОСОБА_4, тобто інша особа, ніж позивач.
На запитання суду представник позивача підтвердив дану інформацію. Разом з тим, він звернув увагу суду на те, що 24.12.08 позивачем та керівником відповідача було підписано два акти № 32 та № 33 приймання-передачі наданих послуг, в яких міститься посилання на згадані вище міжнародні накладні, державні номери автомобілів, які здійснювали перевезення вантажу.
Колегією суддів встановлено, що акти № 32 та № 33 приймання-передачі наданих послуг підписані уповноваженими представниками сторін без будь-яких зауважень. В даний актах відповідач погодився, що позивачем були проведені роботи (надані послуги) у встановлений термін, у повному обсязі та з дотриманням інших умов договору від 01.09.08 № 10. Загальна вартість послуг за актом № 32 складає 16550,00 грн. та за актом № 33 – 16550,00 грн. В останніх абзацах актів сторонами погоджено, що акт є підставою для розрахунків, порядок яких визначено в договорі.
В п.4.5 договору передбачено, що оплата позивачеві (довірителеві) проводиться відповідачем (повіреним) на розрахунковий рахунок позивача на підставі належним чином оформлених оригіналів чи ксерокопій CMR з печатками про отримання вантажу та оригіналів рахунку, податкової накладної і акту виконаних робіт.
На оплату наданих послуг позивачем було виписано рахунки від 24.12.08 № 32 на суму 16550,00 грн., ПДВ – 0,00 грн. та № 33 на суму 16550,00 грн., ПДВ – 0,00 грн.
Оскільки укладений сторонами даної справи договір доручення має на меті здійснення транспортно-експедиційних послуг, місцевий господарський суд правильно послався на ст. 929 ЦК України. Так, згідно частини першої зазначеної статті Кодексу за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов’язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов’язаних з перевезенням вантажу. Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов’язки експедитора виконуються перевізником (частина друга). Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (частина третя ст.929 ЦК України).
Відповідно до ст.526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З огляду на викладене, відповідач зобов’язаний був сплатити зазначені в рахунках № 32 та № 33 суми позивачеві. Наразі, з матеріалів справи не вбачається, що відповідач виконав свої зобов’язання за договором.
26.02.09 позивач звернувся до відповідача з претензією про погашення боргу в сумі 33100,00 грн. При цьому в тексті претензії позивачем було зазначено, що всі документи, крім податкових накладних, відповідачеві були надані. А податкові накладні не виписувались, оскільки позивач не є платником податку на додану вартість. Відповідачем зазначена претензія була отримана того ж дня нарочно, про що свідчить дата, підпис та відтиск печатки товариства, проставлений в правому нижньому куті претензії.
Відповідно до частини другої ст.530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня пред’явлення вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З огляду на наведену норму законодавства строк виконання відповідачем зобов’язання щодо оплати настав 06.03.09.
Оскільки відповідачем не сплачено вартість отриманих послуг перевезення вантажу, Господарським судом Чернігівської області обґрунтовано задоволено позов в частині стягнення заборгованості в сумі 33100,00 грн.
Що стосується заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Стягнення 3% річних та інфляційних втрат передбачено нормами чинного законодавства, а саме ст.625 ЦК України.
В ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розглянувши розрахунок позовних вимог, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що 3% річних та інфляційні втрати позивачем розраховано неправильно та вважає вірним розрахунок, зроблений судом першої інстанції.
В позовній заяві позивач також просить стягнути з відповідача збитки в сумі 2950,00 грн., що складає грошову винагороду юридичного консультанта, найнятого позивачем для ведення судової справи.
Відшкодування збитків вважається загальною формою цивільно-правової відповідальності, оскільки може бути застосована в будь-якому випадку порушення зобов'язання, незалежно від того, чи передбачили сторони це в договорі або чи є вказівки спеціального закону.
Поняття збитків надається ст.22 ЦК України, відповідно до якої виділяють дві групи збитків: реальна шкода та упущена вигода.
Для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, необхідною є наявність всіх чотирьох умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка проявляється у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність збитків; причинний зв’язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина боржника.
Господарським судом Чернігівської області правомірно відмовлено в задоволенні позову в цій частині, оскільки втрати, пов’язані з оплатою юридичних послуг, не відносяться до категорії обов’язкових платежів, а здійснюються на власний розсуд замовника.
З огляду на викладене вище, рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.01.10 у справі № 10/181/17 відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 21.01.10 у справі № 10/181/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Сетр-Транс” – без задоволення.
2. Матеріали справи № 10/181/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Головуючий суддя
Судді
17.03.10 (відправлено)