ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Постанова

Іменем України

Справа № 640/17750/17

Провадження № 22-ц/818/3215/19

03 вересня 2019 року

м. Харків

Харківський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого - Сащенко І.С.

суддів - Коваленко І.П., Овсяннікова А.І.

за участю секретаря Іманвердізаде А.А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_5

на рішення Київського районного суду міста Харкова від 04 квітня 2019 року (суддя Золотарьова Л.І.)

по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - ОСОБА_5 про визнання недійсними довіреності, договору купівлі-продажу, визнання та припинення права власності, -

встановив:

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

-визнати недійсною довіреність, посвідчену 13.07.2013 року приватним нотаріусом Міссіяж О.А., реєстраційний №1723, видану від імені ОСОБА_6 на ім`я ОСОБА_2 ;

-визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03.09.2013 року, посвідчений 03.09.2013 року приватним нотаріусом Міссіяж О.А., реєстраційний № 2184 , укладений між ОСОБА_2 (який діяв від імені ОСОБА_6 ), та ОСОБА_4 ;

-визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 ;

-витребувати нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ;

-припинити право власності ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_1 ;

-стягнути з відповідача ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 4881 грн.

Як на підставу позову посилався на те, що він є спадкоємцем за законом після смерті його рідної сестри - ОСОБА_6 . На час смерті його сестра була власницею квартири АДРЕСА_1 відповідно до договору купівлі-продажу від 14.05.1998 року, реєстровий №319. Вказана квартира входила до спадкової маси після смерті ОСОБА_6 , при цьому він є єдиним спадкоємцем другої черги; він прийняв спадщину після її смерті, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 24.02.2014 року. В жовтні 2013 року йому стало відомо, що квартира, яка йому належить як спадкоємцю, зайнята невідомими особами, тому він звернувся до Червонозаводського ВП ГУНП України в Харківській області, на підставі чого було зареєстровано кримінальне провадження №112013220060003117 від 09.10.2013 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України. В ході досудового розслідування було виявлено, що вказана квартира продана після смерті ОСОБА_6 , однак не нею особисто, а на підставі підробленої довіреності, виданої нібито нею на ім`я ОСОБА_2 . Як потім з`ясувалось, спірну квартиру придбав ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу від 03.09.2013 року, який продав її ОСОБА_5 за договором купівлі-продажу від 26.09.2013 року, а той в свою чергу теж продав вказану квартиру за договором купівлі-продажу від 11.10.2013 року ОСОБА_3 , яка до цього часу перебуває у розпорядженні та користуванні останнього.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , а також третя особа ОСОБА_5 в судове засідання не з`явились.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 04 квітня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано недійсною довіреність, посвідчену 13.07.2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж О.А., реєстраційний №1723, видану від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на ім`я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 03.09.2013 року, посвідчений 03.09.2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж О.А., реєстраційний №2184, укладений між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені якого діяв ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (продавцем (в особі представника), та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (покупцем).

Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності в порядку спадкування за законом на нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 .

Витребувано нерухоме майно, а саме квартиру АДРЕСА_1 , з чужого незаконного володіння у ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись з вказаним рішенням суду ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Скарга мотивована неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи; порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що висновок експерта № 447 від 21.01.2016 року, доданий до позову є необ`єктивним та неогрунтованим, оскільки для порівняльного аналізу підпису ОСОБА_6 в довіреності від 13.07.13 року експерт використав документи, які не засвідчені нотаріально. Крім того, позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що майно вибуло із володіння власника не з його волі, що третя особа ОСОБА_5 був недобросовісним набувачем, не підтвердженими є також наявність родинних стосунків між позивачем та ОСОБА_6

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило.

Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з`явилися, вивчивши апеляційну скаргу та матеріали справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч.1 ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як спадкоємець майна за законом, довів, що спірна квартира без законних на те підстав була відчужена сторонньою особою, яка не мала на це права та підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може.

Судом встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 14.05.1998 року квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_6 , зареєстрованого ДП «Харківське БТІ» 07.09.1998 р. за №В-28927 (а.с. 14).

ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 померла, про що свідчить свідоцтво про смерть, видане 07.09.2013 року, актовий запис 11827 (а.с. 9).

Згідно свідоцтва про народження, витягу з Реєстру актового запису про народження від 24.09.2013 року, ОСОБА_1 є рідним братом ОСОБА_6 (а.с. 10-11).

Відповідно до Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 23.09.2013 року, після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 , заведено Шостою Харківською державною нотаріальною конторою спадкову справу №562/2013 (а.с. 12).

Згідно зі свідоцтва про право на спадщину, виданого Шостою ХДНК від 24.02.2014 року, ОСОБА_1 є спадкоємцем майна ОСОБА_6 , зокрема, на спадщину, яка складається з грошового вкладу в банку (а.с. 13).

Таким чином, встановлено, що позивач у встановленому законодавством порядку вступив у спадщину після смерті ОСОБА_6 .

Як вбачається з довіреності, посвідченої 13.07.2013 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Міссіяж Оленою Анатоліївною, реєстраційний №1723, довіреність видана від імені ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_2 , на ім`я ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_3 , представляти її інтереси з питань підготовки документів та продажу належної їй квартири АДРЕСА_1 (а.с. 15).

Згідно витягу №120132200060003117 від 09.10.2013 року вбачається, що здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України (а.с. 25).

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи № 447 від 25.01.2016 року, проведеного на підставі постанови слідчого Червонозаводського відділення поліції Комінтернівського ВП ГУНП в Харківській області, в рамках кримінального провадження №12013220060003117 від 09.10.2013 року - встановлено, що підпис від імені ОСОБА_6 в рядку «Підпис» на довіреності від 13 липня 2013 про уповноваження ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , представляти свої інтереси ОСОБА_2 в комунальних підприємствах (газо-; тепло-; енерго-; водопостачання, водовідведення) м. Харкова, відповідній дільниці КП «Жилкомсервіс», в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», в органах незалежної експертної оцінки, в органах нотаріату, з питань підготовки документів та продажу належних їй квартир за адресами: АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 , а також з питань придбання на її ім`я житлового будинку у м. Харкові , виконаний не ОСОБА_6 , а іншою особою. Рукописні записи: « ОСОБА_6 », що досліджуються в рядку «Підпис», в довіреності від 13 липня 2013 року виконані не ОСОБА_6 , а іншою особою (а.с. 26-40).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 03.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А. за №2184, ОСОБА_6 , від імені якої діяв ОСОБА_2 продала ОСОБА_4 належну їй квартиру АДРЕСА_1 (а.с 69-70).

Згідно з договором купівлі-продажу від 26.09.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А. за №2424, ОСОБА_4 продав ОСОБА_5 спірну квартиру АДРЕСА_1 (а.с 16-18).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 11.10.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Міссіяж О.А. за №2562, ОСОБА_5 продав ОСОБА_3 спірну квартиру АДРЕСА_1 (т. 21-22, 63).

Згідно статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами або договором.

Відповідно до статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього кодексу.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-3, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 ст.237 ЦК передбачено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Згідно з ч.3 цієї ж статті представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, передбачених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Статтею 239 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відтак, відсутність волевиявлення померлої на надання ОСОБА_2 повноважень представництва є підставю для визнання довіреності недійсною в силу положень ст. 203 ЦК України.

Підстав вважати висновок експерта № 447 від 21.01.2016 року необ`єктивним та необґрунтованим у суду немає.

Відсутність обвинувального вироку не спростовує висновків, наданих експертом в межах розгляду кримінальної справи.

Згідно п.6 ч.1 ст.248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється, зокрема, у разі смерті особи, яка видала довіреність.

Отже, встановивши, що укладення договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2013 року ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченої довіреності, відбулось після смерті останньої, тобто після припинення її цивільної дієздатності, цей правочин у відповідності вимог закону є недійсним.

Згідно ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

За положеннями ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Таким чином вказаний правочин не може бути підставою для переходу права власності на спірну квартиру до набувача, оскільки є недійсним.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи (частина 1 та 2 статті 1220 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК країни).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина 1 статті 1270 ЦК України).

Згідно зі ст. 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виявив бажання прийняти спадкове майно, яке входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_6 , звернувшись до державної нотаріальної контори з відповідною заявою. Будь-які інші особи спадщину не приймали.

Згідно з ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Беручи до уваги, що спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку, ОСОБА_1 отримав майнові права на спірну квартиру.

Доводи апеляційної скарги про відсутність доказів підтвердження родства позивача з померлою є безпідставними, оскільки в матеріалах справи містяться документи на підтвержння споріднення за батьківською лінією.

Оскільки судом першої інстанції встановлено, що позивач є єдиним спадкоємцем, хто прийняв спадщину після смерті своєї сестри - ОСОБА_6 , він успадкував усе майно, що належне ОСОБА_6 на час її смерті, в тому числі і квартиру АДРЕСА_1 , висновок суду про задоволення вимог про визнання права власності на цю квартиру відповідає обставинам справи і вимогам закону.

У правовій позиції ВСУ у справі № 6-164 цс 12 (постанова від 23.01.2013 року), зазначено, що у спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Оскільки офоримити право власності за позивачем на час звернення до суду не вбачалось можливим через укладення недійсного правочину та неодноразову перереєстрацію права власності на квартиру за третіми особами, висновок суду про захист права власності позивача на квартиру АДРЕСА_1 шляхом його визнання за позивачем відповідає обставинам справи і вимогам закону.

Що стосується вимог про витребування майна у добросовісного набувача на підставі ст.388 ЦК України, слід зазначити, що вказаний спосіб захисту не може бути застосований до правовідносин, які виникли між сторонами.

Відповідно до ч. 1ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Зважаючи на те, що на час звернення із позовом до суду ОСОБА_1 не був власником спірної квартири, з його володіння вона не вибувала, а також беручи до уваги те, що у зв`язку із визнанням права власності на спірну квартиру за позивачем ОСОБА_3 втратив право володіння спірним майном, що унеможливлює його витребування, вимоги про витребування квартири у останнього задоволенню не підлягають.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння є помилковим.

Приведені в апеляційній скарзі доводи інших висновків, наведених в рішенні суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 5 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, №23, ЄСПЛ, від 18 липня 2007 року).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 376 ЦПК України).

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 04 квітня 2019 року - змінити.

В частині витребування нерухомого майна квартири АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 - скасувати, в позові в цій частині відмовити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 вересня 2019 року.

Головуючий І.С. Сащенко

Судді А.І.Овсяннікова

І.П. Коваленко