Постанова

Іменем України

02 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 186/1333/16-ц

провадження № 61-27618св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Банк «Траст»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Траст» на заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області у складі судді Демиденко С. М. від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю. від 11 жовтня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Банк «Траст» (далі - ПАТ «Банк «Траст»), у якому просив визнати кредитні договори № R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року та № R111.004-ТЕК.0038059 від 08 листопада 2013 року недійсними.

Позов мотивовано тим, що 11 вересня 2013 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № R111.004-ТЕК.0034169, за умовами якого банк надав йому кредит в сумі 93 000 грн зі сплатою 16,49 % річних з кінцевим терміном повернення 11 вересня 2018 року. Крім того, 08 листопада 2013 року між сторонами також було укладено кредитний договір № R111.004-ТЕК.0038059, відповідно до якого позивач отримав кредит в сумі 16 260 грн зі сплатою 16,49 % річних з кінцевим терміном повернення 07 листопада 2014 року.

ОСОБА_1 вказував, що оспорювані договори містять незаконні умови, а саме: пунктом 1.7 кредитного договору № R111.004-ТЕК.0034169 та пунктами 5.7, 5.10 пам`ятки клієнта встановлено обов`язок клієнта щомісяця сплачувати кредитору комісійну винагороду за супроводження кредиту у розмірі 11,37 % від початкової суми кредиту, що становить 1 274 грн 10 коп. на місяць. Щомісячна сплата комісійної винагороди за супроводження кредиту у розмірі 1,79 % від початкової суми кредиту, що становить 291 грн 05 коп., передбачена й пунктом 1.7 кредитного договору № R111.004-ТЕК.0038059 та пунктами 5.7, 5.11 пам`ятки клієнта.

Дискримінаційними є також умови оспорюваних договорів, відповідно до яких, надаючи право позичальнику на дострокове погашення заборгованості, відповідач не звільняє позивача від сплати комісійної винагороди.

Посилаючись на те, що при укладенні кредитних договорів ПАТ «Банк «Траст» порушив вимоги законодавства України та умисно ввів позивача в оману, ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 29 березня 2017 року позов задоволено частково. Визнано недійсним укладений 11 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Траст» змішаний договір № R111.004-ТЕК.0034169 в частині встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,37 % від початкової суми кредиту. Визнано недійсним укладений 08 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Траст» змішаний договір № R111.004-ТЕК.0038059 в частині встановлення щомісячної комісії за супроводження кредиту в розмірі 1,79 % від початкової суми кредиту. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що укладені між сторонами кредитні договори в частині нарахування відповідачем щомісячної комісії за обслуговування кредиту є незаконними, оскільки вказані платежі встановлені банком за вчинення дій, які не зазначені в кредитних договорах.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ «Банк «Траст» відхилено, заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області 29 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу, а тому наявні підстави для визнання вказаних пунктів оспорюваних договорів недійсними. Підстав для визнання недійсними кредитних договорів у повному обсязі не встановлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2017 року ПАТ «Банк «Траст» звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду, направивши справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів залишилось те, що розрахунок розміру платежів за обслуговування кредиту, зокрема комісії, та порядок її сплати, за кредитними договорами здійснено банком на виконання вимог чинного законодавства. Здійснюючи посилання на пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), суди не врахували, що вказаними Правилами передбачено можливість наявності «комісії за супроводження кредиту». Укладаючи кредитні угоди, та стверджуючи їх підписом, позичальник взяв на себе зобов`язання сплачувати у тому числі комісію. Судами попередніх інстанцій не застосовано до спірних правовідносин положення статей 627-629 ЦК України щодо обов`язковості умов договору, статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» та пункту 3.1 Правил, якими закріплено право банку на встановлення комісій у кредитному договорі, зокрема, за обслуговування кредиту.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 186/1333/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 11 вересня 2013 року позивач уклав з ПАТ «Банк «Траст» змішаний договір № R111.004-ТЕК.0034169, який включає в себе елементи договору банківського рахунку фізичної особи і кредитного договору. Договір включає в себе в якості складових та невід`ємних частин: «Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі», «Тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування», «Графік платежів», «Розпис сукупної вартості кредиту», «Заяву про надання кредиту на споживчі цілі».

Відповідно до укладеного кредитного договору № R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року позивач отримав кредит у розмірі 93 000 грн з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами у розмірі 16,49 % річних та 1,37 % щомісячної комісії за обслуговування кредиту на строк 60 місяців з кінцевим терміном повернення кредиту 11 вересня 2018 року.

08 листопада 2013 року між ПАТ Банк «Траст» та позивачем укладений змішаний договір № R111.004-ТЕК.0038059, який включає в себе елементи договору банківського рахунку фізичної особи і кредитного договору. Договір включає в себе в якості складових та невід`ємних частин: «Умови надання та обслуговування кредитів на споживчі цілі», «Тарифи ПАТ Банк «Траст» на розрахунково-касове обслуговування», «Графік платежів», «Розпис сукупної вартості кредиту», «Заяву про надання кредиту на споживчі цілі».

Відповідно до укладеного кредитного договору № R111.004-ТЕК.0038059 від 08 листопада 2013 року позивач отримав кредит у розмірі 16 260 грн з відсотковою ставкою за користування кредитними коштами в розмірі 16,49 % річних та 1,79 % щомісячної комісії за обслуговування кредиту строком на 12 місяців з кінцевим терміном повернення кредиту 07 листопада 2015 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (стаття 217 ЦК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно із статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

У рішенні від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з пунктом 3.6 Правил, що були чинні на час виникнення спірних правовідносин, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

У рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 зроблено висновок про те, що встановлення банком у кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Суди попередніх інстанцій, частково задовольняючи позов, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, виходили з того, встановивши у кредитних договорах № R111.004-ТЕК.0034169 від 11 вересня 2013 року та № R111.004-ТЕК.0038059 від 09 листопада 2013 року сплату щомісячної комісії за супроводження кредиту, банк не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позичальнику, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого про наявність правових підстав для визнання вказаних пунктів правочинів недійсними. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, що є незаконним.

Посилання заявника на те, що підписавши кредитні договори, ОСОБА_1 погодився на всі його умови, в тому числі щодо сплати щомісячної комісії, є неспроможними, оскільки, як зазначено вище, умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Інші доводи касаційної скарги також не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Банк «Траст» залишити без задоволення.

Заочне рішення Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 29 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

В. О. Кузнєцов