УХВАЛА

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

19 лютого 2010 року Судова палата у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області колегією суддів у складі:

Головуючого –

Суддів:

з секретарем

за участі                

Віхрова В. В.,

Григорченка Е. І., Ремеза В. А.,

Журавель Ю. О.,

,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5  до Відкритого акціонерного товариства «Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_5  та його представника ОСОБА_6 на рішення Павлоградського міськрайонного  суду Дніпропетровської області від 14 грудня  2009 року, –

ВСТАНОВИЛА:

Позивач пред’явив у вересні  2009 року через суд позов до ВАТ «Павлоградвугілля», посилаючись на відсутність безпечних умов праці, низький рівень техніки безпеки та вплив на нього виробничих шкідливих факторів, включаючи вимушену робочу позу і несприятливий мікроклімат, за час роботи на шахті за трудовим договором з ВАТ «Павлоградвугілля», внаслідок чого у нього виникло професійне захворювання, у зв’язку з яким з ним розірвано трудовий договір за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпПУ, а йому у березні 2008  року встановлено стійку втрату професійної працездатності первинно на 65  %, а він пережив душевних страждань через втрачене здоров’я, через втрату можливості займатися звичайними справами по господарству в побуті, що порушило його звичайний спосіб життя, на підставі чого просив відшкодувати завдану умовами праці моральну шкоду в сумі 33 000  гривень.

Рішенням Павлоградського міськрайонного  суду Дніпропетровської області від 14 грудня  2009 року позов задоволений частково, і на користь позивача стягнуто з ВАТ «Павлоградвугілля» 6 500 гривень; вирішено питання про судові витрати.

В апеляційній скарзі позивач і його представник посилаються на несправедливість суми відшкодування внаслідок її заниження  порівняно з характером і глибиною страждань позивача, ступенем втрати працездатності.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи , перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, дійшов висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач втратив здоров’я через професійне захворювання, виникнення якого безспірно встановлено і зумовлено спричиненими роботодавцем умовами праці, через що до спірних правовідносин з огляду на ч. 4 ст. 43 Конституції України положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» застосуванню не підлягають, і роботодавець згідно з ст. 2371 КЗпПУ має відшкодувати завдану невиконанням своїх обов’язків з трудового договору моральну шкоду з урахуванням встановлених душевних страждань на засадах цивільного законодавства в сумі 6 500 гривень.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з огляду на свій вік та незворотність наслідків професійного захворювання пережив тривалі душевні страждання через стійку втрату професійної працездатності та вимушене звільнення з роботи, незручності в побуті, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Ці обставини місцевим судом встановлені за наслідками дослідження в судовому засіданні та оцінки пояснень позивача у зв’язку з об’єктивними фактичними даними стану здоров’я з огляду на законодавчу презумпцію за ст.ст. 12, 23 ЦК України, мотиви з приводу чого судом першої інстанції в рішенні наведені.

За таких обставин, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції правильно кваліфікував встановлені події як порушення трудових прав позивача за ст. 43 Конституції України через невиконання відповідачем своїх обов’язків за ст. 153 КЗпПУ з укладеного ним трудового договору, що прямо спричинило настання обставин, які неминуче призвели до ушкодження здоров’я і душевних страждань позивача, коли заперечення проти позову і доводи апеляції відповідача зведені до відсутності підстав для виникнення права позивача на соціальний захист за ст. 46 Конституції України, які відношення до цієї справи за ст. 11 ЦПК України не мають. Відповідно, суд першої інстанції, правильно встановив виникнення у позивача права, а у відповідача обов’язку за ст. 2371 КЗпПУ з виплати грошової суми за моральну шкоду, як про це відзначав Пленум Верховного Суду України в п.п. 6, 13 постанови № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», оскільки за наданим у справі № 1-32/2008 про страхові виплати офіційним тлумаченням Конституційним Судом України в рішенні № 20-рп/2008 від 08.10.2008 законодавець внесеними розділом I Закону України від 23.02.2007 № 717-V змінами виключив страхування відповідальності роботодавця за моральну шкоду, завдану ним порушенням трудового договору, за рахунок сплачуваних згідно з ст.ст. 253, 254 КЗпПУ Фонду соціального страхування внесків, передбачених Законом № 2272-III від 22.02.2001, поклавши відповідальність за ризик завдання працівнику моральної шкоди внаслідок порушення його прав з трудового договору на роботодавця, що встановленими відповідно до ст. 255 КЗпПУ виплатами не покривається.

Присуджений розмір відшкодування судом першої інстанції належним чином вмотивований згідно з ст. 23 ЦК України з урахуванням усіх обставин, що визнані судом істотними, відповідно до засад цивільного законодавства з огляду на тяжкість вимушених змін у життєвих, виробничих і побутових стосунках позивача, який має відчути допомогу адекватну понесеним немайновим втратам з урахуванням баланс інтересів позивача і відповідача, а тому доводи апеляції позивача і його представника з цього приводу до уваги не приймаються.

З наведених міркувань, суд апеляційної інстанції дійшов переконання, що наведені в апеляційній скарзі доводи, будучи неспроможними, повністю спростовані наведеними в рішенні висновками місцевого суду, що ґрунтуються на зібраних у справі доказах, а з матеріалів справи вбачається, що передбачені ст. 311 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення відсутні, і оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з суворим додержанням норм процесуального права та у відповідності з нормами матеріального права.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 308, 313-315, 317 ЦПК України, судова палата, –

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5  та його представника ОСОБА_6 відхилити, а рішення Павлоградського міськрайонного  суду Дніпропетровської області від 14 грудня  2009  року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги, а так само на неї може бути внесене прокурором касаційне подання, протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий:

Судді: