КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: №   2-а-9/09                                   Головуючий у 1-й інстанції:   Жовток Є.А   

Суддя-доповідач:  Василенко Я.М

У Х В А Л А

Іменем України

"02" березня 2010 р.                                                                                                        м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого                                          Василенка Я.М.,

суддів                                                        Кузьменка В.В., Попович О.В.,

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області на постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.02.2009 у справі за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

20.01.2009 ОСОБА_2 звернувся до Ріпкинського районного суду Чернігівської області із позовом,  в якому з урахуванням подальших уточнень просив поновити пропущений строк звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів за період з 01.07.2007 по 31.12.208; визнати відмову відповідача щодо виплати йому щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком протиправною; зобов’язати відповідача здійснити нараховування щомісячної соціальної допомоги у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за 2006-2008 роки в сумі 4471,20 грн.

Постановою Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.02.2009 позов задоволено частково:

- поновлено ОСОБА_2 строк звернення з позовною заявою до суду;

- визнано бездіяльність УПФ України в Ріпкинському районі Чернігівської області, яка виразилась у відмові нарахувати ОСОБА_2 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, встановленої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» неправомірною;

- зобов'язано УПФ України в Ріпкинському районі Чернігівської області нарахувати ОСОБА_2 підвищення до пенсії, встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, за період з 09.07.2007 по 31.12.2007, з 22.05.2008 по 31.12.2008 та здійснити відповідні виплати на користь позивача, за виключенням виплаченого підвищення до пенсії за вказаний період;

- в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій відповідач просить оскаржувану постанову скасувати в частині задоволених позовних вимог, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити в цій частині нову постанову, якою відмовити у задоволенні даних позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є дитиною війни, що підтверджується штампом у пенсійному посвідченні серії НОМЕР_1, виданому 05.02.2002 (а. с. 6).

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 № 2195, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Розміри прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність у 2006-2007 роках встановлювалися Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» та Законом України «Про державний бюджет на 2007 рік».

Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом було зупинено на 2006 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак, Законом України від 19.01.2006 № 3367-IV «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» пункт 17 статті 77 виключено та статтею 110 (викладеною цим Законом у новій редакції) установлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням із Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Цей Закон був опублікований 22.03.2006 і набрав чинності 02.04.2006.

Тобто, з 02.04.2006 стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» знову почала діяти, але підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, як визначив законодавець, могло здійснюватись лише за певних умов, зокрема: поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

Кабінетом Міністрів України протягом 2006 року рішення на виконання вимог статті 110 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» не приймалися.

З огляду на те, що встановлені законодавством умови підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, дітям війни у 2006 році не настали, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Пунктом 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489, зупинено на 2007 рік дію положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Крім того, ст. 111 Закону № 489, встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 % від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

Рішенням Конституційного Суду України у справі № 1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.2007 № 6-рп/2007, визнано такими, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) положення пункту 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статті 111 цього Закону.

Крім того, Рішенням КС України визначено, що зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3, частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій, третій статті 95 Конституції України.

Відтак, Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Що стосується належності відповідача у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 7 Закону № 2195 передбачено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно Додатку «Розподіл видатків Державного бюджету України на 2007 рік» № 3 до Закону України «Про державний бюджет на 2007 рік» від 19.12.2006 № 489 передбачено, що Пенсійному фонду України виділено дотацію у певній сумі на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами.

Крім того, згідно Фінансового звіту про виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 08.04.2008 № 8-1, загальна сума надходжень з Державного бюджету України становить 25618,5 млн. грн., з яких дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами – 14489,3 млн. грн., що на 1355,7 млн. грн. більше від плану і пояснюється понадплановими надходженнями спеціального фонду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку, що, оскільки, відповідачу надано дотацію на виплату підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, то відповідач у даній справі є належним.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Отже, позивач мав право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком згідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з дня ухвалення Рішення КС України, тобто з 09.07.2007, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Стосовно ж позовних вимог за 2008 рік, то вони дійсно підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Так, підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ч. 1 ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»  викладено в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 10 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

В свою чергу, згідно до абз. 5 ч. 1 ст. 58 Закону № 107-VI затверджено на 2008 рік прожитковий мінімум на одну особу для осіб, які втратили працездатність в розрахунку на місяць в наступних розмірах: з 1 січня - 470 гривень, з 1 квітня - 481 гривня, з 1 липня - 482 гривні, з 1 жовтня - 498 гривень.

Отже, позивачу правомірно у період з 01.01.2008 до 22.05.2008 виплачувалось відповідачем лише 10 % від зазначених розмірів прожиткового мінімуму на одну особу для осіб, які втратили працездатність, що вірно було встановлено судом першої інстанції.

В той же час, позовні вимоги за період з 22.05.2008 по 31.12.2008 дійсно підлягають задоволенню, оскільки зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 № 107-VI, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008.

При цьому, на виконання вимог п. 2. ч. 1 ст. 161 цього ж Кодексу судом першої інстанції було вирішено питання щодо пропуску річного строку звернення до адміністративного суду, встановленого ст. 99 КАС України, в частині позовних вимог за період з 01.01.2006 по 19.01.2008. Втім, згідно до вимог ч. 2 ст. 100 КАС України колегія суддів не вбачає підстав для відмови у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки суд першої інстанції відповідно до ч. 1 ст. 86 КАС України оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, визнав причину пропущення строку звернення до суду поважною.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову  суду – без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 122, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ріпкинському районі Чернігівської області – залишити без задоволення, а постанову Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.02.2009 – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

Судді: