Постанова

Іменем України

28 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 635/4303/16-ц

провадження № 61-30388св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Харківського районного суду Харківської області у складі судді

Караченцева І. В. від 07 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Харківської області у складі колегії суддів: Бурлака І. В., Карімової Л. В., Яцини В. Б., від 03 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до

ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту та поділ майна подружжя.

Позовна заява мотивована тим, що з 29 вересня 1992 року по 27 травня

1996 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Після розірвання

шлюбу вони продовжували проживати однією сім`єю до 2016 року і в цей період 15 листопада 2005 року за спільні кошти придбали житловий будинок АДРЕСА_1 , який було зареєстровано на ім`я відповідача. Крім того, за цей період ними за спільні кошти було збудовано торгівельний павільйон по

АДРЕСА_1 . Посилаючись на те, що домовленості щодо добровільного поділу спільного сумісного майна досягнуто не було, позивач просила суд встановити факт проживання сторін однією сім`єю, визнати за нею та відповідачем по Ѕ частини вказаного житлового будинку та стягнути з відповідача 105 600 грн компенсації

за Ѕ частину торгівельного павільйону.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Встановлено юридичний факт проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довела належними та допустимими доказами факт проживання однією сім`єю як чоловіка та жінкисторін у справі, а тому є передбачені законом підстави для визнання за нею право власності на Ѕ частину житлового будинку, придбаного в цей період за спільні кошти подружжя. При цьому право власності на торгівельний павільйон, Ѕ частини вартості якого просила стягнути позивач, за відповідачем не зареєстровано, а тому суд вважав за неможливе задовольнити позов в цій частині.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року змінено.

Встановлено факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 без шлюбу з 01 січня 2004 року по жовтень 2015 року.

Зменшено розмір витрат на правову допомогу, стягнутих з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 з 6 000 грн до 3 858,40 грн та загальну суму з

9 148,50 грн до 7 006,90 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що суд помилково не встановив період проживання сторін однією сім`єю,

а також визначив розмір витрат на правову допомогу, які не підтверджуються матеріалами справи. При цьому суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог про фактичне проживання сторін однією сім`єю з 01 січня 2004 року по жовтень 2015 року, за період якого ними був придбаний спірний житловий будинок, право власності на Ѕ частину якого підлягає визнанню за позивачем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог із направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та інших учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково вважали доведеними позовні вимоги ОСОБА_1 , оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами. Крім того, розмір стягнутих з нього судами витрат на правову допомогу не ґрунтується на матеріалах справи.

Відзив (заперечення) на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вона посилається на необґрунтованість доводів скарги та законність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою цього ж суду від 14 серпня

2017 року зупинено виконання оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до повторного свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого

10 грудня 1999 року Харківським районним відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області шлюб між сторонами розірвано

07 червня 1996 року. У період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі у них народилася дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 листопада 2005 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями по

АДРЕСА_1 , відповідно до якого вказаний будинок перейшов у власність відповідача.

Згідно із протоколом допиту потерпілого у кримінальній справі ОСОБА_2 від 23 березня 2016 року, останній пояснив, що він проживав разом з ОСОБА_1 у спірному будинку до жовтня 2015 року.

Відповідно до акту обстеження від 22 червня 2017 року за підписом депутата Мереф'янської міської ради ОСОБА_1 проживала у вказаному будинку разом із сином сторін ОСОБА_3 , який народився

ІНФОРМАЦІЯ_2 у період перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, до

2015 року.

За змістом заяви ОСОБА_1 до Мереф'янського медичного ліцею про прийняття сина до учбового закладу від 15 листопада 2004 року, що у цій заяві позивач зазначила адресу свого місця проживання та місця проживання сина у спірному будинку.

Позиція Верховного Суду

Судові рішення оскаржуються лише в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, поділ житлового будинку, а також вирішення питання про стягнення витрат на правову допомогу, тому відповідно до статті 400 ЦПК України в іншій частині законність ухвалених судами попередніх інстанцій рішень не перевіряється.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Обов`язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України

від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Згідно зі статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу.

Під час застосування положень статті 74 СК України, яка регулює поділ майна осіб, що проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За загальним правилом, закріпленим у статті 70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, частки співвласників є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або договором.

Частиною третьою статті 10 ЦПК України 2004 року передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина четверта статті 60 ЦПК України

2004 року).

Звертаючись до суду із позовом, позивач посилалася на те, що після розірвання із відповідачем шлюбу, сторони продовжували проживати однією сім`єю, спірний житловий будинок був придбаний за час їх спільного проживання за спільні кошти, а тому просила поділити це майно відповідно до положень сімейного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог щодо проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у спірному будинку, позивач надала, зокрема, копію заяви про прийняття сина до навчального закладу від 15 листопада 2004 року, копію протоколу допиту потерпілого, фотокартки, акт обстеження

(а. с. 90-105 т. 1, а. с. 22-31 т. 2), а також посилалася на показання свідків. Вказані докази відповідачем спростовано не було.

Суди попередніх інстанцій, оцінивши подані сторони докази і покази свідків, встановили, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю з січня 2004 року, пов`язані спільним побутом і мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю.

Встановивши такі обставини, суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статті 256 ЦПК України 2004 року у взаємозв`язку зі статтями 3, 74 СК України і обґрунтовано встановив факт проживання сторін у справі однією сім`єю без шлюбу з 01 січня 2004 року до жовтня 2015 року.

Врахувавши, що у період проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю останній придбав спірний будинок та за відсутності доказів придбання цього майна за особисті кошти ОСОБА_2 , суди правильно визнали вказане майно їх спільною сумісною власністю і задовольнили позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на 1/2 частку будинку. При цьому суд апеляційної інстанції правильно відхилив доводи відповідача про те, що спірний будинок був придбаний за кошти, які були отриманні ним від продажу нерухомого майна, яке він отримав у спадок, оскільки таке майно було продано за рік до купівлі спірного будинку, а тому відсутні підстави вважати, що саме ці кошти були витрачені відповідачем на його придбання. Належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів відповідач не надав.

Отже, відповідачем не спростована презумпція спільності придбаного під час проживання однією сім`єю із позивачем майна, а тому суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про належність цього майна сторонам на праві спільної сумісної власності, що узгоджується із правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року у справі 372/504/17 (провадження 14-325цс18).

Доводи касаційної скарги про недоведеність позовних вимог зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (частина перша статті 400 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги про те, що розмір витрат на правову допомогу не підтверджений належними та допустимими доказами є необґрунтованими з огляду на таке.

Як правильно вказав суд апеляційної інстанції, із журналів судових засідань вбачається, що адвокат позивача Синєпольська О. В. брала участь у судових засіданнях 06 вересня, 23 листопада, 27 грудня 2016 року, 06 лютого,

21 березня, 07 квітня 2017 року, які загалом тривали 7 годин.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (чинного на час розгляду справи) розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Мінімальна заробітна плата у 2016 році встановлена у розмірі 1 378 грн,

40% від якої становить 551, 20 грн, а тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір компенсації витрат на правову допомогу, яка повинна бути виплачена відповідачем позивачу, становить 3 858,40 грн (551,20 х 7). Понесені позивачем витрати на правову допомогу підтверджуються копією квитанції, виданої адвокатом Синєпольською О. В. (а. с. 18 т. 1).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 14 серпня 2017 року було зупинено виконання оскаржуваних судових рішень до закінчення касаційного провадження у справі, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для їх скасування, то виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2017 року підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення,

а рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня

2017 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2017 року - без змін.

Поновити виконання рішення Харківського районного суду Харківської області від 07 квітня 2017 року у незміненній судом апеляційної інстанції частині та рішення Апеляційного суду Харківської області від 03 липня

2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара