Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 601/2042/15-ц

провадження № 61-30077св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (після зміни типу акціонерного товариства - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»),

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Храпак Н. М., Парандюк Т. С., Дикун С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 рокупублічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 у сумі 42 395,92 грн.

Позовна заява мотивована тим, що за умовами кредитного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 5 000,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36,0 % річних на суму залишку заборгованості. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором не виконав, унаслідок чого станом на 11 липня 2015 року має заборгованість за тілом кредиту у сумі 4 995,50 грн, за процентами за користування кредитними коштами - 37 400,42 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року у складі судді Варневич Л. Б. у позові відмовлено, стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на оплату проведення судово-почеркознавчої експертизи, у сумі 2 643,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у справі проведено судово-почеркознавчу експертизу, у якій надано висновок про те, що підписи у договорі від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 про відкриття карткового рахунка та обслуговування кредитної картки та заяві на оформлення кредитної картки виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року скасовано, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 за тілом кредиту у сумі 4 995,50 грн, за процентами за користування кредитними коштами у сумі 37 400,42 грн, разом - 42 395,92 грн; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору у сумі 1 515,80 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що жодна зі сторін не оспорювала кредитний договір, відповідач не пред`являв зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним; надаючи правову оцінку висновку судово-почеркознавчої експертизи, суд апеляційної інстанції вважав його непереконливим, оскільки спростовується наданим письмовим договором від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 про відкриття карткового рахунка та обслуговування кредитної картки, який скріплений підписами сторін, фото боржника з карткою та випискою про рух коштів.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року та залишити в силі рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 15 травня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з Кременецького районного суду Тернопільської області, зупинено виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII та розпочав роботу Верховний Суд як суд касаційної інстанції.

У травні 2018 року справу передано до Верхового Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що між сторонами відсутні договірні правовідносини, тому банк не вправі вимагати стягнення коштів за договором про відкриття карткового рахунка та обслуговування картки. Висновки суду апеляційної інстанції мотивовані лише тим, що спірний кредитний договір не визнався недійсним у судовому порядку.

Відзиву на касаційну скаргу від ПАТ КБ «ПриватБанк» до суду не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 11 липня 2005 року укладено договір № SAMDN23000003011954 про відкриття карткового рахунка та обслуговування кредитної картки, який містить підписи представника ВАТ КБ «ПриватБанк», з однієї сторони, та ОСОБА_1 , з іншої сторони.

За умовами цього договору ВАТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії у сумі 5 000,00 грн зі строком повернення коштів до 11 липня 2008 року.

Також у справі надано заяву на оформлення кредитної картки від 05 липня 2005 року за підписом ОСОБА_1 .

За результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів Тернопільське відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надало висновок від 28 грудня 2016 року № 582/583/16-22, відповідно до якого підписи від імені ОСОБА_1 у договорі № SAMDN23000003011954 про відкриття карткового рахунка та обслуговування кредитної картки та заяві на оформлення кредитної картки від 05 липня 2005 року виконано не ОСОБА_1 .

Під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до суду виписку за карткою/рахунком НОМЕР_1 та фотографію особи, яка, за твердженням представника банку, 11 липня 2005 року отримувала кредитну картку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини третя-п`ята статті 203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Водночас, факт непідписання стороною договору може бути підставою для визнання його недійсним за позовом цієї особи (або іншої заінтересованої особи) у зв`язку з невідповідністю його вимог частинам третій та п`ятій статті 203 ЦК України щодо волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, та спрямування правочину на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином сам по собі висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється у сукупності з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Аналогічні норми містилися у статті 212 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до того, що він не підписував кредитним договір та між сторонами відсутні договірні правовідносини.

Аналізуючи висновок експерта за результатами судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи документів у сукупності з іншими наявними у справі доказами, суд апеляційної інстанції виходив з того, що кредитний договір за своєю правовою природою є реальним договором, оскільки крім згоди сторін на його укладення, необхідно вчинення певних дій, зокрема передача коштів позичальнику.

Установивши, що відповідач не оспорював дійсність правочину, факт отримання та користування кредитними коштами, часткове виконання ним зобов`язань щодо погашення кредиту, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що дії ОСОБА_1 були спрямовані на виникнення кредитних правовідносин та реальне отримання грошових коштів.

За таких обставин висновок суду про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором є правильним.

Проте, задовольняючи вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» у частині стягнення процентів за користування коштами, суд апеляційної інстанції не врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, яке передбачено у абзаці 2 частини першої статті 1048 ЦК України, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У цій справі суди встановили, що кредитний договір від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 пов`язує закінчення строку дії договору з моментом виконання позичальником зобов`язань, що не відповідає нормам статей 251, 252 ЦК України щодо визначення строку календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Разом з тим, згідно з умов кредитного договору ОСОБА_1 отримав картку зі строком дії 2 роки, тому саме цей термін є строком кредитування.

ПАТ КБ «ПриватБанк» заявило вимоги щодо стягнення процентів за користування кредитом станом на 27 серпня 2015 року, тобто більше ніж за 10 років з моменту отримання картки.

З огляду на частину першу статті 1048 ЦК України, Верховний Суд дійшов висновку, що вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення з ОСОБА_1 процентів підлягають задоволенню лише у межах строку кредитування (до 11 липня 2007 року) у сумі 5 701,15 грн.

Після спливу строку кредитування ПАТ КБ «ПриватБанк» не має права нараховувати проценти за користування коштами. Водночас права та інтереси позивача як кредитора забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, проте таких вимог у цій справі ПАТ КБ «ПриватБанк» не заявляло.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За викладених обставин, суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, тому рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 37 400,42 грн процентів за користування коштами слід скасувати, стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» проценти за користування коштами у сумі 5 701,15 грн.

Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 року зупинено виконання рішення суду апеляційної інстанції до закінчення касаційного провадження, то виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року у нескасованій частині слід поновити.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцять статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

У зв`язку зі скасуванням частково рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року, слід змінити розподіл судових витрат та вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки позов підлягає задоволенню частково (25 %), з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» слід стягнути судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, пропорційно до задоволених вимог, у сумі 683,45 грн.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 поніс витрати на проведення судової експертизи у сумі 2 643,00 грн, тому на його користь з АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню 1 982,25 грн.

З огляду на частину десяту статті 141 ЦПК України Верховний Суд дійшов висновку, що АТ КБ «ПриватБанк» має сплатити ОСОБА_1 різницю покладених на обидві сторони судових витрат у сумі 1 298,80 грн.

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню частково, АТ КБ «ПриватБанк» має відшкодувати частково ОСОБА_1 витрати, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 384,00 грн.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» 37 400,42 грн процентів за користування коштамискасувати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 11 липня 2005 року № SAMDN23000003011954 зі сплати процентів за користування коштами у сумі 5 701,15 грн.

У решті рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 липня 2017 року у нескасованій частині.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та переглядом справи у суді апеляційної інстанції, у сумі 1 298,80 грн.

Стягнути з акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у сумі 384,00 грн.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик