22-ц/804/2025/19

                                                                                264/1719/19

Єдиний унікальний номер 264/1719/19

Номер провадження 22-ц/804/2025/19

Головуючий у 1-й інстанції Пустовойт Т.В.

Доповідач Мальцева Є.Є.

ПОСТАНОВА

І м е н е м    У к р а ї н и

29 серпня 2019 року Донецький апеляційний суд  у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

                                головуючої Мальцевої Є.Є.

                                суддів  Мироненко І.П.,  Пономарьової О.М.

                                 секретар Тулянкіна М.М..

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ступак Дмитро Дмитрович, на ухвалу Іллічівського районного суду міста  Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року, у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову у цивільній справі №264/1719/19 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

14 березня 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду суду із заявою про забезпечення позову, разом із позовною заявою до ОСОБА_1   про стягнення боргу за договором позики від 30.12.2010 року, в якій зазначив, що на даний час існує необхідність у накладенні арешту на належне ОСОБА_1   майно: квартиру АДРЕСА_1    і  на квартиру АДРЕСА_2 , оскільки  відповідач  дій щодо повернення боргу у сумі 484 909,00 грн. не здійснює,  його поведінка свідчить про небажання повертати борг у добровільному порядку, а тому існує велика вірогідність того, що з метою приховання належного йому майна, відповідач може його реалізувати, що зробить неможливим виконання рішення та захист прав позивача в подальшому.

Ухвалою Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року заяву  ОСОБА_2 про забезпечення позову  задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1    і  на квартиру АДРЕСА_2 ,  що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 ..

Не погодившись з даною ухвалою суду, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду, та постановити нову - про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги вмотивовані тим,  що заява про забезпечення позову та текст ухвали  суду не містять обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та заявником не надані докази, які свідчать про те, що невжиття таких заходів призведе до утруднення виконання рішення суду в майбутньому.

Зазначає, що суд оцінив співмірність  заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами тільки шляхом зіставлення вартості квартир, яка зазначена у інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно з ціною позову. Однак вартість майна, зазначена у інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно не є реальною дійсною вартістю майна на час подання заяви. Заявник, використавши  доступні  джерела інформації, врахувавши середню вартість квадратного метру житла, що продається в аналогічних районах міста Маріуполя,  вказує, що  орієнтована вартість квартири АДРЕСА_1 від 50 кв.м. може складати  близько  488 600,00 грн., а квартири АДРЕСА_2 загальною площею 100 кв.м. -  від 977 200  грн..

Крім того, ОСОБА_1 веде бізнес через ТОВ «ЯРОВІТ М» в м. Маріуполі, де він є одноосібним учасником господарського товариства, розмір статутного капіталу якого складає 281 783,48 грн., і товариство не перебуває в процесі припинення своєї господарської діяльності. Місцезнаходженням товариства є квартира АДРЕСА_1 . Накладений на неї  арешт зачіпає також права ТОВ «ЯРОВІТ М», яке обмежено у володінні та користуванні вказаною квартирою, де знаходиться виконавчий орган товариства.

Крім того, судом порушені норми Закону України «По судовий збір», оскільки прийнято заяву до розгляду  за умови недоплати судового збору заявником.

Представник позивача – адвокат Слєпов Д.Ю.  надав відзив на апеляційну  скаргу, де заперечував проти доводів відповідача, зазначив, що ухвала суду є законною і відповідає як вимогам закону, так і конкретним обставинам, які були причиною   забезпечення позову.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача  - адвокат Ступак Д.Д.  доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Позивач ОСОБА_2 та його представник  адвокат Слєпов Д.Ю. заперечували проти апеляційної скарги, просили залишити ухвалу суду без змін.

Зважаючи на положення ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка відповідача ОСОБА_1 ,  належним чином повідомленого  про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін,  дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, апеляційний суд  вважає, що скарга не підлягає  задоволенню з таких підстав.

     Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зі справи вбачається, що 14.03.2019 року ОСОБА_2   звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1    про стягнення боргу в сумі 484 909 грн та суми трьох відсотків річних за прострочення  зобов`язання  в розмірі 6496 грн і суми інфляційних втрат 6788,73 грн  за договором позики. 

14.03.2019 року  позивачем була подана заява про забезпечення позову шляхом  накладення арешту на майно відповідача:  квартиру АДРЕСА_1    і  на квартиру АДРЕСА_2 .

В обґрунтування таких вимог заявник посилався на  інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №158788889 від 07.03.2019 року, згідно з якою ОСОБА_1 на праві приватної власності, на підставі договору купівлі-продажу від 06.09.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Лушкіною О.В. за реєстраційним номером 2877, належить квартира АДРЕСА_1 (загальною площею 56,9 кв.м, житловою площею 40,81 кв.м, загальною вартістю майна 9457 грн., реєстраційний номер майна: 1586983), а також на праві приватної власності, на підставі договору дарування від 29.01.2011 року, посвідченого приватним нотаріусом Верченко Т.І. за реєстраційним номером 99, належить квартира АДРЕСА_2 (загальною площею 125,7 кв.м,   житловою площею 72,0 кв.м, загальною вартістю нерухомого майна 313580 грн., реєстраційний номер майна: 24999935).

  Посилаючись на статті 150,153 ЦПК України, вищенаведені обставини,  врахувавши  принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд задовольнив заяву, оскільки вважав,  що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим у подальшому виконання рішення суду про стягнення боргу.

З такими висновками суду не  погодитися неможливо.

Частиною 3 статті 151 ЦПК України  визначено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Як роз`яснено п.4   Постанови №9 від 22.12.2006 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має  з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що  між сторонами дійсно виник спір та існує  реальна загроза  невиконання чи утруднення  виконання  можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати  обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить  застосувати особа,  котра звернулася  з  такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання  про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги  інтереси не тільки  позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням  відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб`єкту  користуватися та розпоряджатися  власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

З оскарженої ухвали вбачається, що суд  першої інстанції  врахував наявність усіх обставин, передбачених  п.4   Постанови №9 від 22.12.2006 року Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову»,   перевірив факт існування майна, його приблизну вартість,  з`ясував  відповідність виду забезпечення позову обсягу  і змісту  позовних вимог, і належно  вмотивував підстави для задоволення заяви про забезпечення позову.

Судова палата у цивільних справах ВСУ в Постанові від 25.05.2016 р. (справа №6-605цс16) зазначила, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Метою забезпечення позову, згідно з вказаною Постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення особою дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.

Згідно з  п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Доводи апеляційної скарги про відсутність мотивації в ухвалі суду  необхідності  вжиття заходів забезпечення позову  не є переконливими з урахуванням характеру спору.

   Неможливо погодитися із  посиланнями представника відповідача на неспівмірність заходів забезпечення позову у зв`язку із різницею  ціни позову і ринкової вартості нерухомого майна відповідача,  на яке накладений арешт, оскільки вони є тільки припущенням, будь-яких даних щодо оцінка майна на спростування вимог позивача суду не надано. Також зводиться до припущення твердження апеляційної скарги про те,  що  накладений на квартиру фізичної особи ОСОБА_1   арешт порушує права ТОВ «ЯРОВІТ М», оскільки правових обгрунтувань або фактичних підтверджень цьому не надано. Не доведено також, що підприємство має будь-яке відношення до квартири АДРЕСА_1 .

   Крім того, з Інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №158788889 від 07.03.2019 року, вбачається, що і квартира АДРЕСА_1 і квартира АДРЕСА_2 є об`єктом обтяження за договорами іпотеки від 06.09.2006 року і від 25.11.2011 року. Відомостей щодо розміру зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателями суду не надано. Тому неможливо з`ясувати, чи зможе позивач в повному обсязі претендувати на отримані в результаті можливої реалізації арештованого майна кошти. 

Згідно с статтею 265 ЦПК України у рішення суду за результатом розгляду справи зазначається про розподіл судових витрат. Тобто суд має можливість вирішити питання про судові витрати до вирішення справи, тому доводи апеляційної скарги на неправильне визначення судом суми судового збору при розгляді заяви про застосування заходів забезпечення позову не можуть бути підставою для скасування або зміни оскарженої ухвали, оскільки не можуть бути вирішені на даній стадії судового процесу.

Колегія суддів вважає, що суд першої  інстанції  правильно встановив усі обставини, необхідні для вирішення даного питання, у відповідності до положень закону ухвалив про забезпечення позову про стягнення суми боргу шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідача.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

                                              П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє адвокат Ступак Дмитро Дмитрович – залишити без задоволення.

Ухвалу Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 березня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного судового рішення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до  суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складений 29 серпня 2019 року.

Головуючий:                                                                             Є.Є. Мальцева

Судді                                                                                         І.П. Мироненко

                                                                                                   О.М. Пономарьова