ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2006 р. | № 20-8/134 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого –судді | Дерепи В.І. |
суддів : | Грека Б.М. –(доповідача у справі) Стратієнко Л.В. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційне подання | Військового прокурора Військово-морських сил України |
на постанову | Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.06 |
у справі | № 20-8/134 |
господарського суду | м. Севастополя |
за позовом | Прокурора Військово-морських сил України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України |
до | Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес-Альянс”, Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України |
треті особи | Севастопольська КЕЧ морська, військова частина А4486 |
про | визнання недійсним договору |
за участю прокурора Спорого І.Г. (посв. №4) представники від: |
позивача | не з'явилися, були належно повідомлені |
відповідача | не з'явилися, були належно повідомлені |
В С Т А Н О В И В :
Військовий прокурор Військово-Морських сил України звернувся до господарського суду міста Севастополя із позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Альянс” про визнання недійсним договору № 6 від 3 лютого 2005 року про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін.
Рішенням господарського суду м. Севастополя від 16.03.06 (суддя Ткаченко М.І.) позов задоволено з посиланням на те, що даний договір з боку Міністерства оборони України підписано неуповноваженою особою, а також, він суперечить законодавству України.
За результатом апеляційного перегляду справи Севастопольський апеляційний господарський суд (колегія суддів у складі: головуючого-судді Прокопанич Г.К., суддів: Щепанської О.А., Горошко Н.П.) 22.05.06 виніс постанову, якою рішення господарського суду м. Севастополя від 16.03.06 скасував, в позові відмовив. Постанова мотивована тим, що договір № 6 від 3 лютого 2005 року про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін був в подальшому схвалений Міністерством оборони, а тому, відсутні підстави для визнання його недійсним.
Не погоджуючись з постановою у справі, Військовий прокурор Військово-Морських сил України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням, в якому просить скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.06, рішення господарського суду міста Севастополя від 16.03.06 залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права про вирішенні даного спору, і з урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами було встановлено, що 03.02.05 Міністерством оборони України в особі начальника Кримського УКБ (замовник) та ТОВ “Бізнес Альянс” в особі директора (пайовик) був укладений Договір № 6 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі.
Відповідно до пункту 2.1 договору, його предметом є будівництво у порядку пайової участі сторонами комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення на земельній ділянці площею 6,0 га за адресою місто Севастополь, вул. Щитова, 1 (військове містечко № 300) для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей.
У пункті 3.1 договору визначено, що після введення об’єкту в експлуатацію замовник (Кримське УКБ) отримує квартири, загальна площа яких становить 12% від загальної площі квартир в об’єкті. Пайовик (ТОВ “Бізнес Альянс”) отримує 88% загальної площі квартир об’єкту та 100% нежитлових вбудованих приміщень соціально-побутового, офісного призначення, інженерні мережі загальною площею згідно проекту, які входять до складу об’єкту і будуть побудовані на цій земельній ділянці. За умови надання пайовиком замовнику житла в інших будинках у Криму та інших регіонах України пайовик отримує 100% загальної площі квартир у об’єкті.
Враховуючи норми ст.ст. 1, 2, 9 Закону України “Про інвестиційну діяльність”, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спірний договір, який передбачає, що відповідач у повному обсязі фінансує проектування та будівництво комплексу житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, офісного призначення, а також інші витрати, пов’язані з будівництвом, введенням в експлуатацію і передачею на баланс, та отримує у власність частку житла та інші об’єкти нерухомості, відноситься до договорів інвестиційної діяльності. Помилковою є правова позиція Севастопольського апеляційного господарського суду щодо визнання даного договору угодою змішаного типу, оскільки в даному випадку предмет договору відповідає вищезазначеним нормам Закону України “Про інвестиційну діяльність”.
Судами також було встановлено, що договір від імені Міністерства оборони України підписаний начальником Кримського УКБ Міністерства оборони України Івненком Дмитром Вікторовичем, який, як зазначено в преамбулі Договору, діяв на підставі Положення Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України. Будь-яких повноважень діяти від імені Міністерства оборони України Івненку Д.В. не було надано.
Наказом Міністерства оборони України від 17 червня 2003 року № 25 Кримське управління капітального будівництва Міністерства оборони України уповноважене здійснювати функції замовника капітального будівництва у Збройних Силах України в Автономній Республіці Крим та в місті Севастополі. Управління є самостійним господарюючим суб’єктом, може від свого імені набувати майнових і немайнових прав і нести обов’язки; відповідно до покладених на нього завдань, укладає договори підряду на виконання робіт з будівництва об’єктів та здійснює контроль за їх виконанням, згідно з чинним законодавством, за погодженням з управлінням капітального будівництва та придбання житла Головного управління розквартирування військ і капітального будівництва Міністерства оборони України, укладає договори на пайову участь у будівництві об’єктів іншими замовниками. Управління, яке згідно Положення та Довідки № 171 про включення до ЄДРПОУ є юридичною особою, має право укладати господарські договори від свого імені, тобто, бути стороною по договору. Начальник Управління, як посадова особа, у відповідності з Положенням, уповноважений укладати саме такі договори. Начальник Кримського УКБ Івненко Д.В. не був наділений повноваженнями на укладення договорів від імені Міністерства оборони України.
Місцевий господарський суд зробив висновок, що не можна розцінювати як схвалення договору Міністерством оборони України, затвердження 4 лютого 2005 його директором Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства оборони України Веліжанським С.К., оскільки при вчиненні напису на договорі про його затвердження не зазначено, що Веліжанський С.К діяв від імені Міністерства оборони України і не вказано жодного документу, яким би йому надавались інші повноваження, ніж директору Департаменту. Довіреність від 17 серпня 2004 за реєстровим № 2372 не дає підстав вважати таке затвердження схваленням Міністерства, оскільки розпорядженням Міністра оборони України № 6828/з від 2 жовтня 2004 року скасовані всі довіреності на право укладання договорів (угод, контрактів), видані до 1 жовтня 2004 року та термін дії яких не закінчився.
Помилковою є думка господарського суду апеляційної інстанції про те, що ця довіреність є дійсною, так як повірений належним чином повідомлений про припинення довіреності, оскільки вона суперечить змісту розпорядження Міністра оборони України № 6828/з від 2 жовтня 2004 року, яким даний документ доведений до відома, в тому числі, Веліжанському С.К.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком місцевого господарського суду про необхідність визнання недійсним спірного договору з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 203 Цивільного кодексу України такими загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема є:
- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Як встановлено судами, з боку Міністерства оборони України договір підписаний неуповноваженою особою (подальшого схвалення угоди не було), а також зміст договору суперечить актам законодавства України.
Так, Указом президента України від 1 липня 1993 року № 240/93 “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей” (який є актом цивільного законодавства України, яким регулювались питання визначення зобов’язань у договорах, за якими здійснюється інвестування житла для військовослужбовців Збройних Сил України і членів їх сімей, визначались частки житла, які передаються після закінчення будівництва інвестору та міністерству оборони України), затверджено Положення про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України. Згідно пункту 1 Положення про інвестування джерелами інвестування будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей вважались кошти українських та іноземних юридичних і фізичних осіб (інвесторів), вкладені у будівництво та придбання жилих будинків, у спорудження інженерних комунікацій, зведення споруд соціально-побутового та торговельного призначення; пайові внески інвесторів у будівництво разом з житлом споруд соціально-побутового, торговельного та іншого призначення.
Пунктом 3 цього Положення було встановлено, що погашення інвестицій інвесторам виконується шляхом набуття ними у власність до 35 відсотків від загальної площі побудованого на інвестиційні кошти житла, а також збудованих за їх кошти споруд соціально-побутового і торговельного призначення. У разі передачі інвесторам у власність місцевих Рад народних депутатів безкоштовно споруд освітніх, дитячих та медичних закладів частка житла, яку він набуває у власність, може бути підвищена до 40 відсотків. Замовникам будівництва - міністерствам та іншим центральним органам державної виконавчої влади, які мають військові формування, в окремих випадках дозволялось збільшувати частку житла, яка передається у власність інвестора, до 50 відсотків.
Таким чином, всупереч пункту 3 Положення про інвестування Договором встановлена передача відповідачу у власність 88 % від загальної кількості всього збудованого житла, а замовнику будівництва –Міністерству оборони України лише 12%. А отже, зміст договору суперечить актам цивільного законодавства.
До того ж, земельна ділянка площею 8,0 га за адресою: місто Севастополь, вул. Щитова, 1 (військове містечко № 300), на якій розміщена військова частина А 4486, перебуває на обліку Севастопольської КЕЧ морської, відноситься відповідно до земель оборони.
Так, за змістом статті 65 Земельного кодексу України, землями оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України
(ст. 77 Земельного кодексу України), дані землі знаходяться у державній власності (ст. 84 цього ж кодексу). Укладення спірного договору, яким передбачено розміщення на цій земельній ділянці об’єктів житлової та громадської забудови, тобто, зміна цільового призначення земель за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування відповідно до його повноважень, суперечить вимогам статті 20 Земельного кодексу України. Отже, договір № 6 від 3 лютого 2005 року суперечить актам цивільного законодавства, що відповідно до пункту 1 статті 215 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання його недійсним.
Таким чином, договір № 6 від 3 лютого 2005 року про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін суперечить ст. 20 Земельного кодексу України, Указу президента України від 1 липня 1993 року № 240/93 “Про інвестування будівництва та придбання житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей”. А також, даний договір був підписаний начальником Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України Івненко Д.В. без відповідних повноважень. Тобто, місцевий господарський суд зробив правомірний висновок, що даний договір слід визнати недійсним. А отже, у Севастопольського апеляційного суду були відсутні правові підстави для скасування рішення господарського суду
м. Севастополя. Тому постанову Севастопольського апеляційного суду від 22.05.06 слід скасувати, рішення господарського суду м. Севастополя залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційне подання Військового прокурора Військово-морських сил України задовольнити, постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 22.05.06 скасувати, рішення господарського суду м. Севастополя від 16.03.06 по справі № 20-8/134 залишити без змін.
Головуючий - суддя В. Дерепа
Судді Б. Грек
Л. Стратієнко