ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/11507/19 Суддя (судді) першої інстанції: Добрівська Н.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Вівдиченко Т.Р., Лічевецького І.О.,

за участю:

секретаря Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про визнання протиправними та скасування висновку і наказу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві про:

- визнання протиправним та скасування висновку щодо результатів оцінювання службової діяльності державного службовця, який займає посаду державної служби «Б» або «В», ОСОБА_1 , першого заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, який складений 13.06.2019 за результатами повторного оцінювання;

- визнання протиправним та скасування наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів № 343-к від 14.06.2019 «Про затвердження результатів повторного оцінювання службової діяльності першого заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві».

Крім того, позивачем було подано заяву про забезпечення позову, шляхом заборони Державній служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів вчиняти дії по звільненню ОСОБА_1 з посади заступника начальника Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2019 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, апелянтом подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та вжити заходи забезпечення позову.

Доводи апелянта обґрунтовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки у випадку невжиття заходів забезпечення позову, буде істотно ускладнено ефективний захист та поновлення порушуваних прав позивача, що є підставою для вжиття заходів забезпечення позову.

Представник апелянта в судовому засіданні наполягав на задоволенні вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просив скасувати та вжити заходи забезпечення позову

Представники відповідачів заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції просили залишити без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, сторони, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, обґрунтовуючи подану заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що у разі звільнення позивача з державної служби по результатам повторної оцінки, таке звільнення погіршить його правовий статус, а для поновлення прав позивача необхідно буде оскаржувати рішення про його звільнення, що, у свою чергу, істотно ускладнить захист порушених прав.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, не погодився з доводами позивача та вказав, що ним не наведено конкретних обставин, які, на його переконання, могли б свідчити про неможливість поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, без вжиття судом заходів забезпечення позову. Крім того, рішення суб`єкта владних повноважень, що є предметом оскарження у даному провадженні, не містять тих положень, реалізація яких може мати невідворотні наслідки для позивача, що могло б слугувати підставою для вжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення їх дії.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Положеннями частин 1, 2 ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Частинами першою, другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

При цьому, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову та доведеності належними доказами обставин, на які посилається заявник в заяві; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

За правилами частини 1 статті 77 КАС України тягар доведення необхідності вжиття заходів забезпечення позову з наданням відповідних доказів покладається саме на позивачів, які ініціюють таке клопотання.

Згідно роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ», при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути співмірними з позовними вимогами. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи з забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

За своєю суттю інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Із наведеного випливає, що вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Колегією суддів встановлено, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтованих аргументів, які свідчать про те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а ефективне поновлення порушених прав позивача буде неможливе без вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, апелянтом під час апеляційного розгляду справи не наведено конкретних обставин, які могли б вказувати на неможливість поновлення порушених прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, та не надано відповідних доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України.

В контексті викладеного та враховуючи предмет спірних правовідносин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який вказав на відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість, та зазначає, що згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.07.2019 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Постанову у повному обсязі складено 27.08.2019)

Головуючий суддя Ю.А. Ісаєнко

Суддя Т.Р. Вівдиченко

Суддя І.О. Лічевецький