Провадження №2/748/445/19

Єдиний унікальний № 750/37/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 серпня 2019 рокум. Чернігів

Чернігівський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді Хоменко Л.В.

секретаря Грибановської В.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Бузини Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко Оксана Василівна, про визнання договору дарування недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 , укладений 01 вересня 2017 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та скасувати рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 36875234 від 01 вересня 2017 року щодо реєстрації в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 19 червня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом про стягнення боргу з ОСОБА_4 . Ухвалою суду від 30 червня 2017 року сторони належним чином повідомлені про відкриття провадження та призначення судового розгляду на 28 вересня 2017 року. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 22 листопада 2017 року стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 829 272 грн. 64 коп. та 8 000 грн.судового збору, а всього 837 272 грн. 64 коп. 13 грудня 2017 року судом виданий виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 829 272 грн. 64 коп. та 8 000 грн. судового збору, а всього 837 272 грн. 64 коп. На підставі виконавчого листа приватним виконавцем Палігіним О.П. відкрито виконавче провадження № 55628944 та постановою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно. Під час перевірки майна боржника, з`ясувалося, що 01 вересня 2017 року під час судового провадження (в межах перебігу строків судового розгляду справи № 750/5847/17 про стягнення боргу за розпискою) відповідач ОСОБА_4 уклала договір дарування зі своїм чоловіком ОСОБА_5 , з яким перебуває у зареєстрованому шлюбі, за яким подарувала йому житловий будинок АДРЕСА_2 . Даний договір дарування був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В. При цьому відповідач була обізнана, що строк виконання її грошових зобов`язань перед позивачем сплинув 31 грудня 2014 року, але дій щодо повернення боргу не здійснила. Позивач вказує, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є чоловіком та дружиною, на даний час проживають разом за однією адресою, ведуть спільне господарство, а відповідачка продовжує користуватись своїм житловим будинком у АДРЕСА_2 . Вважає, що оспорюваний договір дарування укладений лише 01 вересня 2017 року, після спливу строку виконання грошових зобов`язань, а також в межах перебігу строку судового розгляду, що є підставою вважати, що він укладений без наміру створення правових наслідків та з метою уникнути ОСОБА_4 цивільно- правової відповідальності за борговим зобов`язанням перед позивачем ОСОБА_3 та направлений на недопущення звернення стягнення на її майно. Таким чином вважає оспорюваний договір фіктивним, оскільки він не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, та просить визнати його недійсним.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 22 травня 2019 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Чернігівського районного суду Чернігівської області від 19 липня 2019 року ухвалено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11 червня 2019 року відповідачем ОСОБА_5 подано відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, зазначає, що позивач по справі не є стороною в договорі дарування, укладенням спірного договору не порушуються права та обов`язки позивача, під час здійснення правочину жодних заборон щодо відчуження нерухомого або рухомого майна, яке належало ОСОБА_4 на праві власності не було, будинок належав їй на праві власності і тому вона розпорядилась своїм майном на власний розсуд. ОСОБА_5 вказує, що він користується належним йому будинком та земельною ділянкою, а твердження позивача про те, що договір дарування здійснено без наміру створення правових наслідків та лише з метою уникнення ОСОБА_4 цивільно-правової відповідальності за борговими зобов`язаннями, не ґрунтується на жодних доказах і є лише його припущенням. Зазначає, що позивачем в своїй заяві перелічені статті, на підставі яких договір визнається недійсним, однак на жодну із них, як на підставу позову, він не посилається. Вважає, що нотаріусом правочин здійснено на підставі чинних документів і у відповідності до діючого законодавства, всі норми закону дотримані.

11 червня 2019 року відповідачем ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву, в якому вона просить відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог, оскільки позивач не є стороною договору дарування, на момент оформлення договору між нею та ОСОБА_5 жодного судового засідання ще не відбувалось і про дане стягнення вона взагалі не думала, своїм майном розпорядилася на власний розсуд, жодного закону України нею не порушено. Стверджує, що позивач станом на 01 вересня 2017 року знав про наявність договору дарування. Зазначає також, що, на даний час з її пенсії постійно йдуть відрахування на користь позивача, борг сплачується частинами щомісячно. Також вважає, що нотаріусом правочин здійснено на підставі чинних документів і у відповідності до діючого законодавства, всі норми закону дотримані.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Та обставина, що позивач не був стороною оспорюваного договору, на її думку не має значення, оскільки укладення спірного договору розцінюється як ухилення від виконання боргових зобов`язань.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Бузина Н.В. вважала, що позовні вимоги є безпідставними, не доведеними належними доказами та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідач ОСОБА_5 , Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко Оксана Василівна, належним чином повідомлені про розгляд справи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, їх неявка не перешкоджає вирішенню справи.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Правовою метою договору дарування є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Так, з укладеного договору дарування житлового будинку вбачається, що ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_5 житловий будинок АДРЕСА_1 , при цьому зазначено, що сторони розуміють значення, зміст, умови договору, його правові наслідки, права та обов`язки. Договір укладено та підписано за згодою сторін, посвідчено Приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.В (а.с. 94-95).

Оспорюваний правочин був вчинений відповідно до вимог законодавства, що визначають порядок їх укладення. Під час оформлення правочину нотаріусом була здійснена перевірка наявності відомостей про обтяження, арешти, іпотеки на відчужуваний об`єкт нерухомості за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та встановлено відсутність будь-яких обтяжень та обмеження щодо посвідчення договору дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначений будинок належав ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2002 року (а.с. 96). З копії свідоцтва про укладення шлюбу вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 15 вересня 1979 року (а. 119).

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторони не вчиняють жодних дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування жодних наслідків. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань за договором; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частинами 1-3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 та ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодекс

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Позивач стверджує, що відповідачка відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно у період розгляду Деснянським районним судом м. Чернігова справи про стягнення з неї боргу на користь позивача, отже, могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на це нерухоме майно та таким чином ухилилась від виконання судового рішення.

Згідно з ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою ст. 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно частини другої, четвертої цієї статті позивач, особи, яким законом надано право звертатись до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідимити суд.

Позивач разом з поданням позовної заяви до суду не надала доказів на підтвердження обставин, якими обгрунтовується позов, а саме доказів, які б підтверджували існування боргу відповідача перед позивачем на підтвердження укладення спірного договору з метою ухилитись від виконання цього зобов`язання. При цьому суд звертає увагу, що позовна заява до суду подана 02 січня 2019 року ( а.с.69), а перше судове засідання проведено 22 серпня 2019 року, що свідчить про достатність часу для надання відповідних доказів. Клопотань про витребування доказів судом у разі неможливості їх отримати, з позовною заявою не подано.

Статтєю 84 частиною першою ЦПК України передбачена можливість подати клопотання про витребування доказів судом у разі неможливості надати докази. Таке клопотання повинне бути подане позивачем разом з поданням позовної заяви. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обгрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від її волі.

Представник позивача ОСОБА_1 лише у судовому засіданні 22 серпня 2019 року просила витребувати з Деснянського районного суду м. Чернігіва для огляду у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу та у приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Палігіна О.П. матеріали виконавчого провадження за вказаним рішенням.

Представник ОСОБА_4 адвокат Бузина Н.В. заперечувала проти задоволення клопотання, оскільки позивач не скористалась своїм правом на подання та витребування доказів разом з позовною заявою.

Протокольною ухвалою від 22 липня 2019 року судом відмовлено у задоволенні клопотання, оскільки таке клопотання не подано разом з позовом та з`ясовано судом відсутність поважних причин для несвоєчасного заявлення клопотання та причин неможливості надати відповідні докази.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частинами 5-7 даної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосується предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконані обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом досліджено матеріали справи, з яких вбачається, що нотаріусом здійснено правочин у відповідності до діючого законодавства, дотримані всі норми закону, заборон щодо відчуження нерухомого майна, яке належало ОСОБА_4 на праві власності не існувало, зі слів відповідача ОСОБА_4 з її пенсії щомісячно проводиться утримання коштів на користь позивач, доказів про те, що оспорюваний договір дарування укладено без наміру створення правових наслідків та з метою уникнення ОСОБА_4 цивільно-правової відповідальності за борговими зобов`язаннями та направлений на недопущення звернення стягнення на її майно суду не надано.

На підставі викладеного, відсутні правові підстави і для скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.С. про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а тому суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , треті особи: Приватний виконавець виконавчого округу Чернігівської області Палігін Олександр Петрович, Приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко Оксана Василівна, про визнання договору дарування недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Матвієнко О.С. про державну реєстрацію в Державному реєстрі прав на нерухоме майно.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Чернігівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, якщо повне рішення не було вручено в день його проголошення учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 серпня 2019 року

Суддя Хоменко Л.В.