ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
м. Київ П-33/10
Суддя Вищого адміністративного суду України Рецебуринський Ю.Й., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Центральної виборчої комісії про визнання дій неправомірними, скасування протоколу Центральної виборчої комісії від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України 7 лютого 2010 року,
встановив:
Позивач звернувся до суду із позовом про визнання протиправними дії Центральної виборчої комісії щодо встановлення та оголошення результатів повторного голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року; визнання протиправною бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо невжиття всіх передбачених чинним законодавством України заходів із встановлення дійсного волевиявлення виборців під час повторного голосування з виборів Президента України 07 лютого 2010 року; визнання недійсним та таким, що виключає можливість достовірно встановити результати волевиявлення виборців протокол Центральної виборчої комісії від 14 лютого 2010 року про результати повторного голосування з виборів Президента України; зобов’язання Центральну виборчу комісію визнати вибори Президента України такими, що не відбулися; про зобов’язання Центральну виборчу комісію звернутись з поданням до Верховної Ради України щодо призначення повторних виборів Президента України та про винесення окремої ухвали про виявлені порушення законодавства для вжиття передбачених законом заходів реагування та довести до відома Верховної Ради України, Президента України та Генерального прокурора України про виявлені порушення.
В обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на Конституцію України та Закон України «Про вибори Президента України»та зазначає, що виборчий процес в Україні не відповідає міжнародним стандартам проведення виборів та положенням міжнародних нормативно-правових актів, здійснювався на платній основі в частині реалізації права особи бути обраним та був підконтрольним органам державної влади. Позивач вважає, що дії та бездіяльність ЦВК призвели до обмеження його права бути обраним, а саме ЦВК не зареєструвала його кандидатом на пост Президента України, а результати голосування є результатами примусу позивача та інших осіб до обрання Президента України з визначеного кола виключно заможних претендентів.
Постановою Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2009 року у справі № 2-а-12/09/9103 було визнано неправомірною бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо незабезпечення прийому та розгляду скарги, а також прийняття документів ОСОБА_1 для реєстрації кандидатом на посаду Президента України до 24 години 9 листопада 2009 року. Цією ж постановою зобов'язано Центральну виборчу комісію вирішити питання про прийняття (чи відмову у прийнятті) у ОСОБА_1 документів на посаду Президента України відповідно до вимог закону. Зазначена постанова набрала законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 листопада 2009 року у справі № А-37/09 відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 листопада 2009р. за позовом ОСОБА_1 до Голови Центральної виборчої комісії про визнання протиправною та такою, що порушує його конституційні виборчі права, створює передумови неможливості встановлення чесних та справедливих результатів волевиявлення на виборах Президента України 2010 року бездіяльності Голови Центральної виборчої комісії у період часу з 14 по 15 листопада 2009 року щодо незабезпечення скликання засідання Комісії та незабезпечення на засіданні Комісії розгляду та виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 14 листопада 2009 року по справі № 2-а-12/09/9103, зобов’язання Голови Центральної виборчої комісії негайно усунути порушення виборчого законодавства, скликати засідання Комісії та на її засіданні розглянути вищевказану постанову суду, винесення окремої ухвали на адресу Центральної виборчої комісії. Ухвала набрала законної сили.
Зазначеними рішеннями суду встановлено обставини щодо відсутності порушення права позивача бути обраним на пост Президента України.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Виходячи зі змісту наведеної норми, визнається доведеним факт відсутності порушення особистого права позивача бути обраним на пост Президенти України.
Враховуючи, що постановою ЦВК № 354 від 19.11.09р. позивачу відмовлено в реєстрації як кандидата на пост Президента України, ОСОБА_1 набув статус виборця.
Відповідно до ст. 99 Закону України від 05.03.99р. № 474-ХІV «Про вибори Президента України»рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, у тому числі рішення Центральної виборчої комісії із встановлення результатів виборів оскаржуються до суду в порядку, передбаченому статтею 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Стаття 172 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій.
Так, право оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій мають суб'єкти відповідного виборчого процесу (крім виборчої комісії), а також ініціативна група референдуму, інші суб'єкти ініціювання референдуму.
Згідно ч.2 ст.172 КАС України виборець (громадянин, який має право голосу у відповідних виборах або референдумі) може оскаржити рішення, дію чи бездіяльність виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій, якщо таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто.
Виходячи зі змісту ст.ст. 38, 69 Конституції України, ст.ст. 2-6 Закону України «Про вибори Президента України», а також з врахуванням офіційного тлумачення частини 1 ст. 38 Конституції України Конституційним Судом України у рішенні від 06.07.99 р. № 7-рп/99, виборче право –це волевиявлення особи, яке здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про вибори Президента України»кожний виборець голосує на виборах Президента України особисто. Голосування за інших осіб, а також передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняються.
Виходячи з системного аналізу наведених норм права особисте виборче право виборця полягає у здійсненні ним особисто дій щодо голосування та вибору певного кандидата.
Позивач не пред’явив суду докази того, що його право особисто здійснити свій вибір шляхом голосування було порушено Центральною виборчою комісією.
З приводу зауваження позивача, що бездіяльність ЦВК призвела до звуження кола кандидатів на пост Президента України з визначеного кола виключно заможних претендентів, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Згідно ст. 6 Закону України «Про вибори Президента України»вибори Президента України є вільними. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні.
Таким чином, позивач не був позбавлений чи обмежений у реалізації права голосувати проти всіх кандидатів на пост Президента України.
Виходячи з наведеного, суд не вбачає наявності права позивача оскаржити до суду рішення, дії або бездіяльність Центральної виборчої комісії щодо встановлення нею результатів виборів, оскільки встановлення результатів виборів не впливає на особисте виборче право позивача.
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 02.04.2007р. № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду спорів щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму»за суб’єктним складом (сторонами), судам необхідно керуватися тим, хто є позивачем у справі (суб’єкт виборчого процесу, ініціативна група референдуму, інші суб’єкти ініціювання референдуму) та хто є відповідачем у справі, оскільки не кожна особа може бути стороною у такому спорі.
Загальне право на подання позову в спорі, пов’язаному з виборчим процесом чи процесом референдуму, належить суб’єктам виборчого процесу, а також ініціативній групі референдуму, іншим суб’єктам ініціювання референдуму, як це передбачено частиною першою статті 172 КАС України. Ця норма є бланкетною, вона відсилає до нормативно-правових актів, якими регулюється виборчий процес чи процес референдуму та які визначають коло суб’єктів виборчого процесу чи процесу референдуму.
Разом з тим судам необхідно мати на увазі, що суб’єкти виборчих процесів чи процесів референдумів мають право на звернення до суду щодо вирішення зазначених спорів лише в тому виборчому процесі або процесі референдуму, в якому вони набули свого статусу суб’єкта виборчого процесу чи процесу референдуму.
Крім того, судам слід ураховувати, що в зазначеному порядку звернутися до суду мають право особи, які мають намір реалізувати своє право на участь у виборчому процесі чи процесі референдуму або набути статусу суб’єкта виборчого процесу чи процесу референдуму, у разі відмови в цьому виборчими комісіями чи комісіями з референдуму або органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Якщо така відмова неоскаржена або визнана законною, то ці особи не мають права оскаржувати подальші рішення, дії та бездіяльність виборчих комісій чи комісій з референдуму або органів державної влади чи органів місцевого самоврядування у виборчому процесі чи процесі референдуму як суб’єкти відповідного процесу та не мають права в подальшому на подання позову в зазначеному порядку.
Що ж стосується виборця, то він, оскаржуючи рішення, дії чи бездіяльність виборчої комісії, комісій з референдуму, членів цих комісій, у позовній заяві також повинен зазначати яким чином таке рішення, дія чи бездіяльність порушує виборчі права або інтереси щодо участі у виборчому процесі чи процесі референдуму його особисто, крім спорів щодо уточнення списків виборців.
У випадку неусунення зазначених недоліків у встановлений судом строк такі позовні заяви за правилами пункту 1 частини третьої статті 108 КАС України повертаються позивачеві.
Враховуючи вищенаведене, позивач не довів суду порушення його особистого виборчого права, а тому позов підлягає поверненню.
Керуючись ч.3 ст.108, ст.172 КАС України, -
УХВАЛИВ:
Повернути позовну заяву ОСОБА_1.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Ю.Й. Рецебуринський