- Третя особа: Деснянська районна в м.Києві державна адміністрація
- позивач: Горай Асіф Махмуд
- відповідач: Мохаммад Афзал Муштале
Ім`я | Замінене і`мя | Особа |
---|
Номер провадження 2/754/5963/19
Справа №754/8167/19
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
Іменем України
09 серпня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва, в складі:
Головуючого судді - Галась І.А.,
при секретарі - Дмитрієвій А.
за відсутності сторін
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в порядку спрощеного позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила справа користування житлом,
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила справа користування житлом.
Вимоги позову обґрунтовано наступним.
ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі продажу від 10 вересня 2007 року виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу є власником квартири АДРЕСА_1 .
На теперішній час на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_2 , перебуває: він, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , його брат - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дочка - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,. ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_8 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_9 , та відповідач ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_10 що підтверджується довідкою форма №3.
Зазначає, що відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , не проживає за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується актами від 21.11.2018 року, від 20.02.2019 року, від 05.03.2019 року.
Відповідно до актів, що складені комісією Житлово-експлуатаційною комісією, та мешканцями житлового будинку АДРЕСА_3 встановлено, що ОСОБА_12 1971 р. н., не проживає за адресою АДРЕСА_2 , з 2015 року і по теперішній час. Особистих речей відповідача в квартирі немає. Так, з 2015 року відповідач, виїхав з належної йому на праві власності квартири АДРЕСА_1 , забравши свої речі і з того часу не проживає, однак перебуває на реєстраційному обліку за адресою вказаної квартири.
Відповідач за адресою: АДРЕСА_2 , не проживає ні постійно, не переважно, ні тимчасово.
Таким чином, відповідач порушує права власника квартири тим, що зареєстрований у належній йому квартирі, але фактично не мешкає. Через те, що відповідач знаходяться на реєстраційному обліку місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , він змушений сплачувати за нього витрати пов`язані з наданням комунальних послуг, нести витрати по обслуговуванню та збереженню квартири, отримувати кореспонденцію з різних інстанцій і приймати заходи реагування на рахунки, що надсилаються на ім`я відповідача. Все це спричиняє для Позивача масу незручностей, примушує нести матеріальні витрати.
Вважає, що його вимоги законні, і, оскільки іншим шляхом захистити свої права, як власника квартири по користуванню належною йому квартирою він не може, тому змушений звернутися до суду, щоб визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням
Посилаючись на викладені обставини справи, Позивач просить суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин.
Згідно з правилами ч. 6 ст. 19 ЦПК України зазначена справа є малозначною, як справа незначної складності, враховуючи, що ціна позову в цій справі не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України справа підлягає розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 05 червня 2019 року прийнято до розгляду справу за вищевказаною позовною заявою. Розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (а.с.16).
Позивач до судового засідання не з`явився, до початку судового засідання подав заву про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримує та просить задовольнити. Не заперечував проти розгляду справи в порядку заочного провадження.
Відповідач ОСОБА_2 до судового засідання не з`явився. Відповідачу надіслана судова повістка відповідно до ст.128-130 ЦПК України за місцем реєстрації, рекомендованим поштовим відправленням про час та місце розгляду справи. Причини неявки суду не повідомлено.
Відзив на позовну заяву, в порядку ст. 178 ЦПК України Відповідачем подано не було.
Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Представник 3-ї особи - Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації до судового засідання не прибув, подано заяву про розгляд справи у відсутності представник Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації та прийняти рішення у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.23).
Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п.11 ч.1 ст.2, п.5 ч.5 ст.12 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є неприпустимість зловживання процесуальними правами. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.
Згідно з ст.44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У відповідності зі ст. 223 ч. 3 п. 1 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки
Так в рішенні Європейського суду з прав людини по справі "Пономарьов проти України" від 3 квітня 2008 року було зазначено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Слід зазначити, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух.
Слід звернути увагу і на те, що Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за її участю, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.
З огляду на вищезазначені обставини, та з урахуванням того, що Відповідач будучи повідомлений належним чином про день та час судового засідання, неодноразово не з`являється в судове засідання, враховуючи тривалість розгляду справи, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності Відповідача.
Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч.3 ст. 211, ч.4 ст.223, ч.1 ст.280, ст.281 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу за відсутності відповідача на підставі наявних у ній даних і доказів та ухвалити заочне рішення.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, з урахуванням відсутності заперечень відповідача, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов таких висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог (стаття 13 ЦПК України) та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
Як вбачається з письмових матеріалів справи, у відповідності до договору купівлі-продажу від 10 вересня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Іриною Сергіївною, зареєстрованого в реєстрі 4654, позивач є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.7-8).
Згідно Довідки Комунального концерну «Центр комунального сервісу» Деснянського району м. Києва №3067 від 19.08.2016 року, виданої ОСОБА_1 , в тому що він зареєстрований в АДРЕСА_2 , є власником особового рахунку, а також за вказаною адресою, крім позивача, зареєстровані (а.с.10):
1. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (брат Позивача);
2. ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (дружина Позивача);
3. ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_12 (донька Позивача);
4. ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_13 (син Позивача);
5. ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_14 (син Позивача);
6. ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_15 (найм.);
7. ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_16 (ф.о.);
8. ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_17 (ф.о.);
9. ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (найм.).
Згідно довідки №3416120 від 03 червня 2019 року про реєстрацію місця проживання особи, за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/ перебування фізичних осіб Деснянської РДА, відповідач ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 19.07.2012 року по теперішній час.
Згідно Акту від 20 лютого 2019 року, вбачається, що при перевірці квартири АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , за даною адресою зареєстрований, але не проживає (а.с.13).
Згідно Акту від 05 березня 2019 року, вбачається, що при перевірці квартири АДРЕСА_1 , встановлено, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , за даною адресою зареєстрований, але з 2015 року не проживає (а.с.12).
Позивач не має матеріальної можливості сплачувати комунальні послуги за не проживаючого в квартирі відповідача, тому його прописка порушує права Позивача як власника квартири на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.
Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Глава 23 ЦК України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено у ч. 3 ст. 13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому, право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.
Статтею 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і порядку, передбачених законом.
Відповідно до вимог ст. 72 Житлового Кодексу України, визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Відповідно до ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним та власником житла або законом.
Відповідно до ч. 1ст. 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Статтею 318 ЦК України встановлено, що усі суб`єкти права власності є рівними перед законом.
Частинами 1, 2 ст. 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
На підставі ст. 150 ЖК України, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17.07.1997 «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. ст.316,317,319,321 ЦК України).
Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу. Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч.1ст.156 ЖК України, з урахуванням положень ч.1ст.405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Виходячи з положень ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Таким чином, при вирішенні питання про втрату членом сім`ї власника житла права на користування жилим приміщенням з`ясуванню підлягає як строк його відсутності, так і поважність причини такої відсутності.
У пункті 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 07 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, ч. 1 ст. 405 ЦК). Таким законом не може бути ЖК УРСР, а застосуванню підлягають норми, передбачені главою 32 ЦК України. Тому стосовно права членів сім`ї власника житлового приміщення на користування ним застосовуються положення статті 405 ЦК України. Відсутність члена сім`ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім`ї права користування житлом, і у цьому випадку положення статей 71, 72 ЖК УРСР застосуванню не підлягають. Згідно з положеннями ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
У разі виникнення спору між власником і членами його сім`ї право члена сім`ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв`язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК. Зокрема, сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення або через відсутність без поважних причин члена сім`ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі остаточного рішення суду про позбавлення права власності або права користування житловим приміщенням.
Враховуючи викладене, а також те, що судом достовірно встановлено, що Відповідач не мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , н е утримує дане житло, в даному житлі особистих речей немає, він там тільки зареєстрований,суд вважає, що Відповідач втратив право користування жилим приміщенням за вказаною адресою на підставі ст. 405 ЦК України. Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
Разом з тим, суд звертає увагу, що в постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс 11, Верховний суд України виклав правову позицію, якою чітко встановлено, який порядок повинен бути застосований до правовідносин щодо вирішення питання про зняття з реєстраційного обліку особи, яка не являється членом сім`ї власника або ж наймача. У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання пред`явивши разом з тим одну з таких вимог: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.
Згідно із ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Визнання відповідача таким, що втратила право на користування житловим приміщенням є підставою для зняття відповідача з реєстраційного обліку в позасудовому порядку.
При цьому, у разі відмови компетентного органу зняти особу з реєстраційного обліку на підставі даного судового рішення, в разі набрання ним законної сили, така відмова (бездіяльність) може бути оскаржена в адміністративному порядку.
Згідно вимог ч.ч.1, 5, 6, 7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В зв`язку з тим, що позивач не заявляє вимог про стягнення з відповідача на його користь судових витрат, суд, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у ст. 13 ЦПК України, не вирішує питання про розподіл судових витрат згідно ст. 141 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 319, 321, 391, 405 ЦК України, ст. 150 ЖК Української РСР, ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст. 12, 81,89, 263-265, 274, 279, 280-282, 354 ЦПК України, суд,
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація про визнання особи такою, що втратила справа користування житлом - задовольнити.
Визнати ОСОБА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_10 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя:
- Номер: 2/754/5963/19
- Опис: про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням
- Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
- Номер справи: 754/8167/19
- Суд: Деснянський районний суд міста Києва
- Суддя: Галась І. А.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 03.06.2019
- Дата етапу: 09.08.2019