7/2 A-33/07
ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 лютого 2007 року Вишгородський районний суд Київської області в складі
головуючого - судді Чіркова Г.Є.,
при секретарі Авраменко Л. С. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Державного управління екології та природних ресурсів Київській області - Тарасюк Валентини Леонідівни, про скасування актів посадової особи у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,
встановив:
ОСОБА_1. звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що його без законних підстав притягнуто до адміністративної відповідальності та винесено припис щодо усунення порушень.
У судовому засіданні представники позивача стверджували про незаконність дій та рішень старшого державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища в справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 78 КпАП України ОСОБА_1. -ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з порушенням порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу.
Зокрема свої доводи обґрунтували тим, що оскаржений протокол про адміністративне правопорушення доказів здійснення підприємством викидів забруднюючих речовин не містить, а відповідні проби для їх виявлення державним інспектором не відбиралися.
Крім того, виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 приписом про усунення порушень закону й зобов'язання отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря визначено термін вчинення таких дій до ІНФОРМАЦІЯ_3, в той же час справу про адміністративне правопорушення по цьому факту розглянуто достроково, тобто ІНФОРМАЦІЯ_4
Разом з тим, посилаючись на довідку Державного управління екології та природних ресурсів, згідно з якою згадане підприємство є об'єктом, який взяттю на державний облік в галузі охорони атмосферного повітря не підлягає, стверджували про відсутність з боку підприємства порушень порядку викидів забруднюючих речовин у атмосферне повітря й необхідність отримання дозволу для таких викидів заперечували.
З цих підстав, а також з того, що відповідач послався в постанові про притягнення до адміністративної відповідальності на ст. 44 Закону України „Про охорону атмосферного повітря", якої такий закон не містить, просили про задоволення позову й скасування протоколу і постанови в справі про притягнення ОСОБА_1. до адміністративної відповідальності, та припису стосовно зобов'язання отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин.
Відповідач належним чином сповіщений про розгляд справи в судове засідання не прибув і причини такого суду не повідомив, а тому суд розглянув справу на підставі наявних доказів.
З наведеного вбачаються спірні правовідносини, що виникли між старшим державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища Державного
управління екології та природних ресурсів і ОСОБА_1 з приводу його притягнення до адміністративної відповідальності та розглядаються судом згідно п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС України.
Згідно зі ст. 8 Конституції України та ст. 9 КАС України, суд при розгляді цієї справи, виходить з принципів верховенства права й законності, відповідно до яких органи державної влади, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо позивача складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 78 КпАП України, а того ж дня видано припис про усунення виявлених порушень закону із зобов'язанням отримати дозвіл на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами.
В даному протоколі позивача повідомлено про час і місце розгляду справи (ІНФОРМАЦІЯ_4), коли такий і відбувся, а тому твердження про розгляд справи в інший час від визначеного приписом строку для усунення недоліків, (до 1 листопада того ж року) про недотримання закону й порушення прав позивача не свідчить.
Відповідно до згаданого протоколу, невжиття позивачем заходів до оформлення дозволу на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря є порушенням статей 8, 13 і 33 Закону України „Про охорону атмосферного повітря" та ст. 38 Закону України „Про охорону навколишнього природного середовища,,.
Зазначене заперечується в поданому адміністративному позові.
У той же час, у ст. 5 Закону України „Про охорону атмосферного повітря" йдеться про встановлення в галузі охорони атмосферного повітря нормативів гранично допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел. При цьому, джерелом викиду згідно зі ст. 1 цього Закону є об'єкт (підприємство, цех, агрегат, установка, транспортний засіб тощо), з якого надходить в атмосферне повітря забруднююча речовина або їх суміш.
Обов'язковість встановлення нормативів викидів для кожного стаціонарного джерела по всіх видах створюваних ним фізичних і біологічних факторів закріплено в ст. 8 згаданого Закону.
Відповідно до оскаржуваної постанови позивачем допущено викид забруднюючих речовин стаціонарними джерелами без визначення згаданих нормативів гранично допустимих викидів.
Разом з тим, рівні таких викидів і вимоги щодо їх скорочення встановлюються відповідним дозволом на основі затверджених нормативів, як про це йдеться в ст. 13 згаданого Закону, а за змістом ст. 8 це стосується кожного джерела викиду, в той час, як відповідно до ч. 5 ст. 11 цього ж Закону, викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами можуть здійснюватися лише після отримання даного дозволу, наявність якого в такому випадку є обов'язковою.
Стосовно тверджень представників позивача щодо відсутності доказів здійснення будь-яких викидів їхнім підприємством у атмосферне повітря, то зазначене суд вважає необгрунтованим виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 38 Закону України „Про охорону атмосферного повітря" використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального їх використання. При цьому підприємствам, установам і організаціям природні ресурси надаються у користування або володіння тільки на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності.
Разом з тим, вимогами ст. 10 того ж Закону на підприємства покладається обов'язок здійснювати організаційно-господарські, технічні та інші заходи щодо дотримання вимог нормативів викидів, їх вимірювання, контроль за обсягом і складом забруднюючих речовин, що викидаються в атмосферне повітря, і рівнями фізичного впливу та вести їх постійний облік.
Доводи позову про не проведення вимірів викидів забруднюючих речовин при складанні протоколу, його незаконності не виявляють і підставою до скасування бути не можуть, оскільки Закон вимагає безпосередньо від підприємства контролювання наявності викидів у атмосферне повітря, про що й видається відповідний дозвіл.
До того ж про наявність в каскаду ІНФОРМАЦІЯ_5 джерел викидів і надходження з них в атмосферне повітря забруднюючих речовин йдеться в дозволі Державного управління екології та природних ресурсів, який діяв з ІНФОРМАЦІЯ_6, та в довідці НОМЕР_1.
Посилання в позові на те, що підприємство на державному обліку об'єктів у галузі атмосферного повітря не перебуває і тому видачі дозволу на викиди не потребує, на вимогах Закону також не ґрунтується.
Відповідно до ст. 31 згаданого Закону державному обліку в галузі атмосферного повітря підлягають лише ті об'єкти, які справляють або можуть справити шкідливий вплив на здоров'я людей та стан атмосферного повітря, хоча як убачається з положень цього Закону, якими регламентується правила видачі дозволів, його наявність вимагається на будь-яке використання підприємством атмосферного повітря в незалежності від шкідливості викидів.
При цьому, вимогами Закону необхідність отримання згаданого дозволу з перебування об'єктів на певному виді державного обліку не пов'язується, а тому дані твердження представників позивача на відповідній правовій підставі не ґрунтуються.
Що стосується помилкового посилання в оскаржуваній постанові на ст. 44 Закону України „Про охорону атмосферного повітря", якої такий Закон не містить, то зазначене незаконності цієї постанови не виявляє, оскільки в тій же постанові обґрунтовано визначено інші нормативно-правові акти, положення яких були порушені, а тому підставою до її скасування бути не може.
З огляду на зазначене, пред'явленні позовні вимоги є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 160-163 КАС України,
постановив:
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Ухвалу Вишгородського районного суду від 5 грудня 2006 року про забезпечення цього позову скасувати.
Постанова може бути оскаржена до апеляційного суду протягом 10 днів з дня складання постанови у повному обсязі, шляхом подання заяви про її оскарження та протягом 20 днів після цього апеляційної скарги або в порядку ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя