Справа № 11-380 Головуюча в 1 інстанції Бачинський В.Л.
Ст.ст. 187 ч. 2, 289 ч. 2, 357 ч. З КК України Доповідач Лозовський А.О.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Луцьк 28 липня 2006 року
Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Хлапук Л.І. суддів - Силки Г.І., Лозовського А.О. з участю прокурора Смолюка Б.С. захисника ОСОБА_3, засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луцьку кримінальну справу за апеляціями засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду від 19 квітня 2006 року,-
ВСТАНОВИЛА:
Зазначеним вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженець та мешканець АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений має малолітню дитину, працює ІНФОРМАЦІЯ_2, раніше судимий вироком вироком Луцького районного суду від 31.01.2001 року за ст.ст. 140 ч.З, 46-1 КК України 1960 року на 3 роки позбавлення волі з відстрочкою на 2 роки зі сплатою штрафу в розмірі 680 грн., вироком Луцького районного суду від 06.11.2002 року за ст.ст. 122 ч. 1, 186 ч. 2, 69 ч. 1, 129 ч. 1, 70, 71 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі, звільнений 22.06.2005 року постановою Миколаївського районного суду Львівської області умовно-достроково на 10 місяців 14 днів, засуджений, -
за ст. 187 ч. 2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Луцького районного суду від 06.11.2002 року і остаточно визначено ОСОБА_1 до відбування 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання визначено рахувати з 10.13.2005 року, тобто з моменту затримання.
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженець АДРЕСА_2, мешканець АДРЕСА_3, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, не працює, раніше судимий вироком вироком Луцького міськрайонного суду від 13.10.2005 року за ст.ст. 296 ч. 4, 185 ч. З 70, 75 КК України на 5 років позбавлення волі з випробуванням, встановлений іспитовий строк 3 роки, засуджений, -
за ст. 187 ч. 2 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна,
за ст. 289 ч. З КК України до 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією майна,
за ст. 357 ч. З КК України до арешту на строк 3 місяці.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено ОСОБА_2, 7 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків до покарання за цим вироком частково приєднана невідбута частина покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 13.10.2005 року і остаточно визначено ОСОБА_2 до відбування 8 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Строк відбування покарання визначено рахувати з 14.12.2005 року, тобто з моменту затримання, зараховано в строк відбування покарання термін перебування під вартою за вироком Луцького міськрайонного суду від 13.10.2005 року, а саме, з 19.08.2005 року по 13.10.2005 року.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнані винними в тому, що вони, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, 08.12.2005 року близько 23-00 години в АДРЕСА_4 , вчинили розбійний напад на ОСОБА_4, заподіявши останньому тілесні ушкодження у вигляді косого перелому головки основної фаланги 4-го пальця правої кисті з помірним зміщенням, які відносяться до категорії середньої тяжкості, зламу 2-го зуба верхньої щелепи справа, що відносяться до легких тілесних ушкоджень, які потягли короткочасний розлад здоров'я, синців, саден обличчя, крововиливів та забійної ранки верхньої та нижньої губи, що за ступенем тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень, заволодівши грошима потерпілого в сумі 170 грн.
В ході вчинення розбійного нападу при зазначених вище обставинах ОСОБА_2 незаконно заволодів важливими особистими документами ОСОБА_4. -свідоцтвом про реєстрацію автомобіля ВАЗ - 21011 д.н.з. НОМЕР_1 та посвідченням водія.
При цих же обставинах ОСОБА_2, із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_4, незаконно заволодів транспортним засобом - автомобілем ВАЗ - 21011 д.н.з. НОМЕР_1 вартість якого становить 4695 грн.
В особистій апеляції засуджений ОСОБА_1 вказує на неправильну кваліфікацію його дій, стверджує, що попередньої змови між ними не було, грошей він не брав, тому вважає свої дії хуліганством, просить пом'якшити міру покарання. Окрім того зазначає, що в ході слідства були порушені його права, оскільки не допускались його родичі та захисник, а все досудове слідство проводилось упереджено, оскільки потерпілий родич працівника міліції. В доповненні до апеляції засуджений ОСОБА_1 також вказує на невідповідність протоколу судового засідання фактичним подіям, вважає, що досудове та судове слідство проводилось з обвинувальним нахилом, тому просить вирок скасувати, справу направити на новий судовий розгляд.
Засуджений ОСОБА_2 також стверджує, що в ході слідства були порушені його права, оскільки не допускались його родичі та захисник. Вказує, що все досудове слідство проводилось упереджено, оскільки потерпілий родич працівника міліції, тому його дії та засудженого ОСОБА_1 були кваліфіковані не за ст. 186 КК а за ч. 2 ст. 187 КК України. Просить вирок відносно себе та засудженого ОСОБА_1 скасувати чи пом'якшити покарання.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку доводи апеляції, пояснення засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2, захисника ОСОБА_3, які підтримали свої апеляції, міркування прокурора про залишення вироку без змін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів встановила, що апеляції засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до задоволення не підлягають.
Висновок суду про доведеність вчинення злочинів засудженими за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні.
Перш за все факту незаконного заволодіння транспортним засобом та заволодіння важливими особистими документами не заперечує засуджений ОСОБА_2.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, засуджені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в ході досудового слідства з моменту затримання були ознайомлені з правом на захист, відмовлялись від участі захисника, про що робили відповідні заяви (а.с. 14, 54). За таких обставин твердження апелянтів про порушення їх прав не заслуговують на увагу. До того ж, судом на клопотання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були допущені захисники по справі.
З протоколу допиту ОСОБА_2 в ході досудового слідства вбачається, що у нього із засудженим ОСОБА_1 була домовленість про заволодіння грошима потерпілого, вони разом витягли ОСОБА_4 з автомобіля, та заподіювали останньому удари (а.с.56-57).
Допитаний в суді потерпілий ОСОБА_4 вказав, що засуджені разом витягували його з автомобіля та побили, а ОСОБА_1 забрав гроші з гаманця.
В ході досудового слідства свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 також вказували на те, що засуджені діяли узгоджено, наносили удари потерпілому. Свої показання підтвердили в суді (а.с. 184-185).
Згідно висновку судово-медичної експертизи НОМЕР_2 (а.с. 103-104), який науково -обґрунтований та підстав піддавати його сумніву колегія суддів не вбачає, у потерпілого ОСОБА_4 виявлені тілесні ушкодження, які за категорією тяжкості відносяться до легких, легких, що спричини короткочасний розлад здоров'я та середньої тяжкості.
За таких обставин суд першої інстанції вірно прийшов до переконання про наявність узгодженості в діях засуджених під час вчинення нападу, напад був поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, а тому
обґрунтовано кваліфікував дії ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ст. 187 ч. 2 КК України, як вчинення робою за попередньою змовою групою осіб.
Призначаючи покарання суд, у відповідності до ст. 50, 65 КК України, врахував, що засуджені раніше притягувались до кримінальної відповідальності, однак належних висновків не зробили та знову вчинили злочини, зокрема ОСОБА_1 вчинив тяжкий злочин в період умовно-дострокового звільнення, а ОСОБА_2 вчинив особливо тяжкий злочин в період іспитового строку, тому прийшов правильного переконання про неможливість виправлення і перевиховання засуджених без ізоляції від суспільства. Разом з тим, врахував суд в повному об'ємі обставини, що пом'якшують покарання та призначив засудженому ОСОБА_1 мінімальне покарання, встановлене санкцією ч. 2 ст. 187 КК України, та вірно застосував принцип часткового складання покарань, призначаючи його обом засудженим за сукупністю вироків.
Підстав, передбачених ст.ст. 54, 60 КПК України для відводу слідчого та судді у справі колегія суддів у справі не вбачає, клопотання про відвід засуджені та їх захисники не заявляли, тому доводи апелянтів про упередженість досудового та слідства та суду на увагу не заслуговують.
Будь-яких істотних порушень вимог КПК та КК України під час провадження досудового слідства та розгляду справи в суді допущено не було, тому підстав для зміни чи скасування вироку відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2, колегія судців не знаходить.
Разом з тим, у відповідності до ст. 59 КК України покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Однак, суд першої інстанції призначаючи засудженим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 додаткове покарання у виді конфіскації майна, не вказав чи конфіскується все майно, чи лише якась частина.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати, -
УХВАЛ ИЛА:
Вирок Луцького міськрайонного суду від 19 квітня 2006 року відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції засуджених - без задоволення.
Запропонувати суду вирішити в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України питання про об'єм майна, який підлягає конфіскації і є власністю засуджених ОСОБА_1, та ОСОБА_2.
Головуючий /-/ Хлапук Л.І.
Судді /-//-/ Силка Г.І., Лозовський А.О.