№2-а-875/10

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

(в порядку письмового провадження)        

15 березня 2010 року            Торезький міський суд Донецкой области в складі:

    головуючої-судді         ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Торезі адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області, третя особа Головне управління Державного казначейства України у Донецькій області, про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити виплату різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач 05.02.2010 року звернувся до суду з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської Ради Донецької області (УПСЗН) про визнання дій протиправними, зобов’язання здійснити перерахунок компенсації при встановленні вищої групи інвалідності, компенсації та індексації на недоплачену сум. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він як інвалід 2 групи внаслідок аварії на ЧАЕС, перебуває на обліку в УПСЗН. До 18.06.2009 року йому була встановлена 3 група інвалідності, а з 18.06.2009 року – 2 група інвалідності. Відповідно до ст. 48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” він має право на отримання різниці у компенсаціях у випадку встановлення вищої групи інвалідності. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності. Він звернувся до УПСЗН з проханням здійснити виплату різниці у компенсації при встановленні вищої групи інвалідності у розмірі, який ґрунтується не на нормах ПКМУ №836, а на нормах ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, але УПСЗН відмовило йому у даному проханні, пообіцяло виплатити 94грн.80коп. Вважає, що  дії УПСЗН є протиправними, такими що не відповідають вимогам ст.48 вказаного Закону. Позивач просив визнати дії УПСЗН при визначенні йому різниці у компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності такими, що не відповідають вимогам ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, зобов’язати УПСЗН здійснити перерахунок компенсації при встановлені вищої групи інвалідності, нарахувати та виплатити компенсацію та індексацію у зв’язку з ростом споживчих цін на недоотриману різницю на момент її виплати (а.с.1,2).  

05.03.2010 року позивач подала заяву, в якій вимоги виклала у новій редакції, просила визнати дії УПСЗН при здійсненні виплат та визначенні їй сум різниці у компенсації при встановленні їй більш високої групи інвалідності такими, що не відповідають вимогам ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, і є протиправними; зобов’язати УПСЗН Торезької міської ради здійснити виплату різниці у компенсації у зв’язку з встановленням їй більш високої групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації внаслідок Чорнобильської катастрофи із розрахунку: 625грн. (мінімальна заробітна плата на момент встановлення 2 групи інвалідності)х15=9375грн. Просила справу розглянути у її відсутність у порядку письмового провадження (а.с.25).                

Від сторін до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності, на підставі п.10 ст.3, ч.3 ст.122 КАСУ суд ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено , що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку з чим користується правами та пільгами, передбаченими Законом України „Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, має 1 категорію (а.с.4). Висновком МСЕК 18.06.2009 року йому встановлено повторно другу групу інвалідності у зв’язку з захворюванням, пов’язаним з виконанням обов’язкової військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС безстроково (а.с.3). Згідно із довідкою МСЕК позивачці з         року встановлено 2 групу інвалідності у зв’язку з захворюванням пов’язаним з виконанням обов’язкової військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.28). При огляді МСЕК 11 серпня 2008 року позивачу встановлено 2 групу інвалідності безстроково у зв’язку з захворюванням пов’язаним з виконанням обов’язкової військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.7), а 09.09.2008 року йому видане посвідчення як інваліду 2 групи (а.с.6). Згідно із довідкою УПСЗН від 10.08.2009 року позивач як учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії перебуває на обліку в УПСЗН і їй нарахована одноразова компенсація у зв’язку з переходом з 3 групи інвалідності на 2 групу інвалідності як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, який став інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи”  згідно із ПКМУ №836 від 26.07.1996 року у сумі 94грн.80коп. (а.с.27). УПСЗН Торезької міської Ради Донецької області утворюються рішенням міської ради, підконтрольне та підзвітне міській раді, є юридичною особою (а.с.11-14).

У запереченнях відповідача   УПСЗН вказано, що позивачка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС 1 категорії та визнана інвалідом 2 групи з 18.06.2009 року, до цього мала 3 групу інвалідності внаслідок Чорнобильської катастрофи. Відповідно до вимог ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” має право на виплату одноразової компенсації в розмірі: інвалідам 2 групи – 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам 3 групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення вищої групи інвалідності інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Статтею 62 вказаного Закону роз’яснення порядку застосування Закону провадиться у порядку, визначеному КМУ. На підставі ст.117 Конституції України КМУ в межах своєї компетенції видає постанови та розпорядження, які є обов’язковими до виконання, тому всі виплати, передбачені вказаним Законом, які базуються на розмірі мінімальної заробітної плати, виплачуються у розмірах встановлених вказаною ПКМУ. Фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією ЗУ „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” здійснюється за рахунок державного бюджету. Згідно із ч. 2 ст. 95 Конституції України виключно законом про державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Згідно із п.5 ч.1 ст.4 Бюджетного Кодексу України до нормативно-правових актів, які регулюють бюджетні відносини в Україні належать, в тому числі і нормативно-правові акти КМУ, які прийняті на підставі та на виконання Бюджетного кодексу України та інших законів України. Позивачу  нарахована сума вказаної компенсації в розмірі, встановленому  постановою КМУ № 836 від 26.07.1996р., але не виплачена, оскільки відділом державної виконавчої служби накладений арешт на рахунок УПСЗН. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

У письмових запереченнях до даного позову представник ГУ ДКУ  вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки позивач посилається на ПКМУ від 21.12.2005р. №1232 «Положення про Державне казначейство України» та просить зобов’язати ГУ ДКУ забезпечити розрахунково-касове обслуговування УПСЗН, але згідно із п.3 вказаної постанови органи державного казначейства України проводять розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів бюджетних коштів на підставі наданих платіжних документів та зареєстрованих зобов’язань, в межах своїх повноважень здійснюють контрольні функції. Також здійснення розрахунково-касового обслуговування УПСЗН передбачено договором на розрахунково-касове обслуговування, укладеним між управлінням Державного казначейства у м.Торезі ГУ ДКУ та УПСЗН. Обслуговування розпорядників бюджетних коштів здійснюється у порядку, встановленому ст.48,51 Бюджетного кодексу України, тобто здійснення платежів з рахунків УПСЗН можливо лише при наданні ним до ГУ ДКУ платіжних доручень. ГУ ДКУ не наділені повноваженнями самостійно здійснювати видатки без відповідних бюджетних призначень та документів, необхідних для здійснення розрахунково-касового обслуговування. Потреби в зобов’язанні ГУ ДКУ виконувати завдання, які вже покладенні на ГУ ДКУ ПКМУ 21.12.2005р. №1232 – немає. ГУ ДКУ не знаходиться з позивачем у правовідносинах, своїми діями або бездіяльністю не порушувало законних прав та інтересів позивача. Просить у позовних вимогах до ГУ ДКУ відмовити, справу розглянути без його участі, у позові відмовити у повному обсязі, надав до суду заперечення (а.с.17,19,20).  

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у  справах  щодо  оскарження рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на   підставі,   у  межах  повноважень  та  у  спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.48 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (в редакції чинній до 31.12.2007 року), одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи... виплачується в таких розмірах: інвалідам ІІ групи – 45 мінімальних заробітних плат, інвалідам ІІІ групи - 30 мінімальних заробітних плат. У разі встановлення інвалідності вищої групи інвалідам виплачується різниця у компенсаціях. Виплата здійснюється з мінімальної заробітної плати, яка склалася на момент встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 11 пункту 28 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» текст статті 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” викладено в наступній редакції: Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Постановою КМУ від 26 липня 1996 року № 836 „Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” встановлено конкретні розміри одноразової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, в твердій грошовій сумі, зокрема для інвалідів 2 групи – 284 гривні 40 копійок, інвалідів 3 групи – 189 гривень 60 копійок (за грошовою реформою 1996р).

Відповідно до ч.4 ст.9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

22.05.2008 року Конституційним Судом України постановлено рішення №10-рп/2008, яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) положення ЗУ «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема  п.28 розділу ІІ   «Внесення змін до деяких законодавчих актів України», відповідно до якого ст. 48 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» викладено в наступній редакції:  «Одноразова компенсація учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, та сім’ям, які втратили годувальника із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, щорічна допомога на оздоровлення виплачується в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України».  

Конституційний Суд України відзначив, що у   Конституції України Україну проголошено соціальною і правовою державою (стаття 1), в основу правового регулювання бюджетних відносин закладено принцип справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами (ч.1 ст.95). Держава відповідальна  перед людиною за свою законодавчу діяльність, зобов’язана утверджувати та забезпечувати права і свободи людини і громадянина. Закони та інші нормативно-правові акти  мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ч.2 ст. 8). Ухвалюючи Рішення від 9 липня 2007 р. № 6-рп/2007 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України, Президента України, КМУ на необхідність додержання положень Конституції України і Кодексу при підготовці, прийнятті та введенні в дію закону про держбюджет. Ця рекомендація ґрунтувалася на правових позиціях Суду, висловлених у зазначеному Рішенні, відповідно до яких: ст.38 Кодексу конкретизує вимоги частини другої ст.95 Конституції України щодо змісту закону про Держбюджет; у сукупності вказані статті Кодексу і Конституцій України  визначають вичерпний перелік правовідносин, які повинні регулюватися законом про Держбюджет – встановлення тільки доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, а тому закон про Держбюджет не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов’язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 4,5,6,8 п. 4 мотивувальної частини).

У зв’язку з цим Конституційний Суд України дійшов висновку, що «зупинення законом про Державний бюджет України дії інших законів України щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3, ч.2 ст. 6, ч.2 ст. 8, ч.2 ст. 19, ст.ст. 21,22, п. 1 ч.2 ст.92, ч.1,2,3 ст. 95 Конституції України ( абз.1 п.5 мотивувальної частини).        

При прийнятті оспорюваного Закону всупереч зазначеним правовим позиціям законодавець вийшов за межі правового регулювання бюджетних відносин: зупинив дію окремих положень законів і вніс до ряду законодавчих актів зміни і доповнення та визнав деякі з них не чинними.      

Конституція України у ст.92 визначила сфери, зокрема бюджетну, які мають врегульовуватися виключно законом. Закон про Держбюджет є основним фінансовим документом держави. Через своє призначення цей закон не повинен регулювати відносини в інших сферах суспільного життя. Конституція України не надає закону про Держбюджет вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об’єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок – скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина.

Відповідно до ст.152 ч.2 Конституції України Закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані  неконституційними, втрачають силу з дня ухвалення Конституційним судом рішення про їх неконституційність. Частиною 3 цієї статті передбачено, що матеріальна або моральна шкода, спричинена фізичним або юридичним особам актами або діями, визнаними неконституційними, відшкодовується в установленому законом порядку.

Відповідно до ст. 63 ЗУ “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією цього  Закону, здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Суд враховує, що визначений КМУ розмір разової компенсації учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами, не відповідає вимогам ст. 48 Закону України “Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, тому до спірних правовідносин суд застосовує акт вищої юридичної сили – Закон. Нарахування та виплата позивачу різниці у компенсації у разі встановлення вищої групи інвалідності здійснювалися УПСЗН у розмірі, значно нижчому за відповідний розмір мінімальної заробітної плати, який відповідно до ч.6 ст. 48 вказаного Закону, визначається на момент встановлення інвалідності.

За таких обставин та з  урахуванням того, що позивачу не виплачено, а нараховано суму компенсації в розмірі 94 грн. 80 коп., що розмір мінімальної заробітної плати на момент встановлення інвалідності – 18.06.2009 року складав 625грн., необхідно зобов’язати УПСЗН здійснити   нарахування та виплату позивачу недоплаченої різниці в компенсації у зв’язку з встановленням вищої групи інвалідності у розмірі: 625грн.х(45-30)=9375грн.

Суд оцінює як таке, що не ґрунтується на законі і є безпідставним, посилання представника відповідача на те, що для розрахунку одноразової компенсації позивачу, передбаченої ст.48 Закону №796-Х11, необхідно застосовувати ПКМУ  № 836 від 26.07.1996р. В цієй постанові закріплено конкретні розмірі компенсації, що суперечить Закону №796-Х11, яким визначено кратність одноразової компенсації залежно від розміру мінімальної заробітної плати, яка встановлюється законом. При вирішенні даного спору Закони України мають пріоритет над підзаконними нормативними актами, яким є ПКМУ № 836. Тому застосовувати цю постанову не можна.

Суд не приймає аргумент органу державної влади щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань. Щодо виконання рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» вказано, що така відмова є свавільною та незаконною. З огляду на правову позицію Європейського суду з прав людини, висловлену у даному рішенні, реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань, судами не повинні прийматися до уваги.

Керуючись ст.8,9,16,19,22,46,50,55 Конституції  України, ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.ст.2,8,9,10,69-71,79,86,87,94,98,99,100,102,104, 105,158-163,185,186,254 КАС України, -  

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги ОСОБА_2  задовольнити.

Визнати дії Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області при визначенні ОСОБА_2  різниці в компенсації у зв’язку з встановленням йому вищої групи інвалідності, такими, що не відповідають вимогам ст. 48 Закону України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” 796-XI від 28 лютого 1991 року, протиправними.

Зобов’язати Управління праці та соціального захисту населення Торезької міської ради Донецької області здійснити ОСОБА_2 виплату різниці в компенсації у зв’язку з встановленням їй вищої групи інвалідності, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, - у сумі 9375грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження.

Заяву про апеляційне оскарження постанови суду може бути подано протягом десяти днів з дня складання постанови в повному обсязі до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Торезький міський суд протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ                                 Т.В. СТРІЖАКОВА