Справа №-1835                                                  Головуючий 1-ї інстанції - Нікелін А. А.

Категорія -32                                                                     Доповідач - Єлгазіна Л.П.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2007року                                                                                                    м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області в складі: Головуючого - Ювченко Л.П. Суддів: Єлгазіної Л.П., Азевича В.Б. При секретарі: Тума О.В. За участю позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дебальцевського міського суду Донецької обл.   від 20 грудня 2006 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа Комунальне підприємство „Веста" м. Світлодарськ   -„Про визнання особи втратившею право користування жилим приміщенням „

ВСТАНОВИВ:

Позивач   звернувся до суду з вказаним вище позовом , в обгрунтування своїх вимог вказував,  що має квартиру АДРЕСА_1. Квартира надана 9 червня 1997 року згідно з ордером НОМЕР_1 на сім»ю із третьої осіб загальною площею 45кв.м., а жилою -29,8кв.м. Кімнати окремі.

З грудня 2005року відповідачка разом із дитиною у квартирі не проживає, своє майно вона забрала у 2004 році і живе у матері. Перепон у проживанні їй він не чинив.

Вона у зв'язку з реєстрацією відповідача несе додаткові витрати по оплаті комунальних послуг. Добровільно знятися з реєстраційного обліку відповідачка не бажає. Позивач вважає, що відповідачка без поважної причини не проживає у спірній квартирі понад шість місяців і просив суд визнати її втратившею право користування спірною квартирою.

Рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 у задоволенні   позовних вимог відмовлено .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач був зареєстрований у спірній квартирі.

Суд визнав, що відповідачка разом з неповнолітньою дитиною з поважної причини не проживає у спірній квартирі більше шести місяців, оскільки з позивачем у неї склалися неприязні стосунки, він перешкоджає їй та дитині користуватися квартирою, в квартирі знаходиться їхнє сумісне майно.

Не погодившись із судовим рішенням позивач приніс апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матервального та процесуального права. Суд не дав належної оцінки, що у квартирі відповідачка не мешкає близько двох років, що він не порушував право дитини, оскільки не ставив питання про її виселення, суд не взяв до уваги пояснення відповідачки з приводу того, що вона не бажає проживати у спірній квартирі. Рішення просив скасувати та задовольнити його позовні вимоги.

Вважає, що суд неналежним чином оцінив зібрані докази.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача , який просив задовольнити апеляційну скаргу, та скасувати рішення суду, задовольнивши його позовні вимоги, перевіривши   матеріали   справи   і обговоривши підстави апеляційної скарги, судова колегія вважає за необхідне її відхилити  з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач та відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_1  9 червня 1997 року згідно з ордером НОМЕР_1 /а.с.8/

Спірна квартира має дві  жилі кімнати жилою площею - 12,0 та 17,8 кв.м. /а.с.7/.

Судом з'ясовано, що відповідачка та її дитина іншого житла не мають.

Згідно ст.71 п.7 ЖК України - при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім»ї, за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім»ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору судом.

На думку апеляційного суду суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачі не проживають у спірній квартирі понад шість місяців з поважних причин у зв'язку з неприязними стосунками. Апеляційний суд не бере до уваги надані позивачем копії характеристик відповідачки, оскільки такі документи не були предметом розгляду судом першої інстанції, на час розгляду справи відповідачка не позбавлена батьківських прав щодо неповнолітньої доньки, крім того, позивач не надав суду доказів, що відповідачка притягалася до адміністративної відповідальності за аморальну поведінку правоохоронними органами. Крім того, позивач даючи негативну характеристику відповідачки, як матері їхньої неповнолітньої доньки, не надав доказів, що дитина весь час , тобто з грудня 2005 року проживала разом з ним , а із шкільної характеристики / яку надав апеляційному суду позивач/, вбачається, що дитиною опікується бабуся, а не позивач.

За таких підстав відповідачі не втратили право користування спірною квартирою, а несплата за користування житлом не є підставою для визнання втратившими право користування жилим приміщенням згідно ст. 71 -72 ЖК України.

Суд першої інстанції  виконав вимоги ст. 213 п.3 ЦПК України,   -    повно з» ясував обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглядаючи спір , судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає , що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.. 304 п.1 , 307, 308, 313 п.1, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити. Рішення Дебальцевського міського суду Донецької обл.   від 20 грудня 2006 року - залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, і може

бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного суду України протягом

двох місяців з дня набрання законної сили.