Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 759/7110/14-ц

провадження № 61-23556св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач первісним позовом (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_2 ,

розглянув у судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року у складі судді Макаренко В. В. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Головачова Я. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 11 січня 2008 року сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу ними набуте наступне майно: квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 46,40 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м, і автомобіль марки «Chevrolet Aveo», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на відповідача. Згоди про порядок поділу зазначеного майна вони дійти не можуть.

Зурахуванням уточнень, просила суд поділити майно, набуте за час шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 46,40 кв.м, житловою площею 30,10 кв.м, і автомобіль марки «Chevrolet Aveo», 2011 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , який зареєстровано на відповідача, в рівних долях.

У листопаді 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, посилаючись на те, що поділу підлягає не лише майно, придбане за час шлюбу, а також борги, набуті за час перебування їх у шлюбі.

Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 118 800 грн - Ѕ частину від суми коштів, сплачених ним у погашення боргу ОСОБА_4 відповідно до боргової розписки від 18 травня 2010 року. Крім того, зазначив, що частину кредиту у розмірі 74 371 грн він погасив 19 травня 2011 року за рахунок майна, що належало йому на праві особистої приватної власності - автомобіля марки «Mitsubishi Lanser», 2006 року випуску, який він продав 18 травня 2011 року.

Справа була предметом розгляду судів різних інстанцій неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, задоволено частково.

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,40 кв. м., житловою площею - 30,10 кв. м.

В порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею - 46,40 кв. м., житловою площею - 30,10 кв. м.

В іншій частині первісного позову відмовлено.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 за первісним позовом мотивоване тим, що оскільки квартиру придбано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у період шлюбу, вона є об`єктом їх спільної сумісної власності як подружжя та підлягає поділу.

В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив, що оскільки автомобіль марки Chevrolet Aveo є відчуженим у період перебування сторін у шлюбі і на момент розгляду справи вже не перебуває на праві власності у ОСОБА_2 , таке майно поділу не підлягає. З іншими позовами з цього приводу ОСОБА_1 до суду не зверталася.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 за зустрічним позовом, суд першої інстанції послався на те, що ОСОБА_2 вказав на те, що позичив кошти в ОСОБА_4 у розмірі 30 000 доларів США для купівлі квартири. Однак позивач за зустрічним позовом не обґрунтував, з яких підстав не була дотримана вимога, передбачена частиною третьою статті 65 СК України, стосовно отримання письмової згоди ОСОБА_1 на укладання договору позики.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів, відхилено.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів, залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що на ОСОБА_1 не може бути покладено обов`язок по сплаті боргу чоловіка, на отримання якого вона, як дружина, в установленому законом порядку згоди не надавала, а тому отримані ОСОБА_2 кошти у борг не створюють спільний обов`язок для подружжя. Доказів на підтвердження того, що позика отримувалась ОСОБА_2 в інтересах сім`ї, і ці кошти були використані саме на придбання квартири, немає.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в частині вирішення справи по зустрічному позову та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку, що вказані у зустрічному позові грошові кошти були використані ОСОБА_2 не в інтересах сім`ї. Судами не враховано презумпцію спільності майна подружжя та не спростовано її, зважаючи на те, що в цей час позивач та відповідач проживали у шлюбі однією сім`єю, також не наведено належнихта допустимих доказів того, що ці кошти були використані позивачем не на потреби сім`ї. Посилання судів на те, що ОСОБА_1 не надавала згоди на укладання ОСОБА_2 договору позики як на підставу відмови в позові є помилковим. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції не надали належної оцінки всім доказам у справі.

Доводи інших учасників справи

09 червня 2017 року на адресу Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від ОСОБА_1 надійшло заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначено, що вимоги касаційної скарги є необґрунтовані та не можуть бути задоволені. Просив в задоволенні касаційної скарги відмовити, оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Після первісного оскарження в апеляційному порядку рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року рішенням Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині поділу квартири скасовано і ухвалено нове рішення, яким в порядку поділу майна визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини, а за ОСОБА_1 - право власності на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині рішення залишено без змін.

Не погодившись з цим рішенням, ОСОБА_2 і ОСОБА_1 подали касаційні скарги.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 лютого 2016 року касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 задоволені частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 14 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині вирішення зустрічного позову скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 118 800 грн в порядку поділу спільного боргу подружжя. В решті рішення залишено без змін.

У липні 2016 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року. Просила суд скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 118 800 грн і залишити в цій частині в силі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року.

У липні 2016 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року. Просив оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанції скасувати в частині визнання права власності за ОСОБА_1 на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 відмовити.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 лютого 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду м. Києва від 08 червня 2016 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ квартири залишено без змін. Рішення Апеляційного суду від 08 червня 2016 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів відхилено. Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року в частині відмови ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову до ОСОБА_1 про стягнення коштів залишено без змін.

У квітні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту четвертого частини першої розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

06 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 11 січня 2008 року до 02 квітня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі.

10 червня 2010 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Кредит Європа Банк» укладено договір про надання споживчого кредиту в сумі 183 000 грн для придбання житла на вторинному ринку нерухомості з кінцевим терміном повернення - до 12 червня 2017 року.

10 червня 2010 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 за 435 495, 50 грн.

Відповідно до розписки від 18 травня 2010 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_4 30 000 доларів США, які повернуто позикодавцеві 09 червня 2014 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року оскаржуються в касаційному порядку в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, тому в іншій частині касаційним судом не переглядається.

Відповідно до частини першої статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно частини першої статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Частиною першою статті 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною третью статті 61 СК України встановлено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно частини четвертої статті 65 СК України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При цьому частиною третьою вказаної статті встановлено, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Встановлено, що 18 травня 2010 року ОСОБА_2 отримав у позику від ОСОБА_4 30 000 доларів США, що підтверджено особисто ним написаною розпискою. У вказаній розписці не зазначено на які цілі отримано грошові кошти, у тому числі не вказано, що їх цільове призначення - придбання житла.

Дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_1 згоди на укладення такої угоди не надавала.

Належні та допустимі докази того, що гроші, отримані ОСОБА_2 від позики, були використані в інтересах сім`ї, зокрема - на придбання квартири, суду не надані.

При таких обставинах суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що на ОСОБА_1 не може бути покладено обов`язок по сплаті боргу чоловіка за укладеним ним 18 травня 2010 року з ОСОБА_4 договором позики.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи зустрічний позов, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Переглядаючи справу у вказаній частині в апеляційному порядку, апеляційний суд перевірив доводи апеляційної скарги та спростував їх відповідними висновками, у результаті чого постановив законну й обґрунтовану ухвалу.

Таким чином, судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, а тому рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвала Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів підлягають залишенню без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 09 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2017 року в частині зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є.В. Коротенко

В. М. Коротун

В. П. Курило