Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 2-114/2010

провадження № 61-20889св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Жданової В. С. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач (заявник) - відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Лановецьке відділення № 6387,

відповідачі: ОСОБА_1 , приватне підприємство «Фортуна» в особі директора ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Лановецького районного суду Тернопільської області у складі судді Радосюка А. В. від 24 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Ходоровського М. В., Ткача З. Є. від 28 березня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Тернопільське обласне управління АТ «Ощадбанк» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України») звернулося до суду із заявою, в якій просить ухвалити додаткове рішення у справі № 2-114, а саме щодо правильної адреси іпотечного майна, на яке звернуто стягнення.

Заява мотивована тим, що 29 січня 2010 року ВАТ «Державний ощадний банк України» звертався до суду з позовною заявою про дострокове стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь філії - Лановецьке відділення № 6387 ВАТ «Державний ощадний банк України» заборгованості в сумі 836 952 грн 61 коп. шляхом звернення на заставне майно ПП «Фортуна» в особі директора ОСОБА_2 згідно договору іпотеки № 2207 від 18 липня 2008 року, а саме: нежитлову будівлю (будівля адмінбудинку), що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 392,10 кв. м, що належить іпотекодавцю згідно свідоцтва про право приватної власності, виданого виконкомом Ланівецької міської ради Тернопільської області 16 серпня 2007 року згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15612147, виданим 16 серпня 2007 року, реєстраційний № 19951272, номер запису 473 в книзі 4К. Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці площею 0,84 га, наданій іпотекодавцю в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданим Лановецькою селищною радою 10 квітня 2001 року на підставі рішення виконкому Лановецької селищної ради народних депутатів від 16 березня 2001 року № 144, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29.

При подачі позовної заяви банком допущено описку в адресі, за якою значиться іпотечне майно і замість АДРЕСА_1 , зазначено - АДРЕСА_1 .

Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2010 року позов задоволено, а 08 квітня 2010 року видано виконавчий лист № 2-114/2010 р.

12 серпня 2016 року Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області повернуто заяву з реалізації арештованого державним виконавцем майна, оскільки предметом договору іпотеки є нежитлова будівля (адмінбудинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, а згідно виконавчого документа зверненню стягнення підлягає нежитлова будівля (адмінбудинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Посилаючись на те, що при ухваленні вказаного вище рішення судом не враховано та належним чином не розглянуто докази, додані банком до позовної заяви, зокрема іпотечний договір, в якому зазначено вірну адресу іпотечного майна, а тому судом не ухвалено рішення щодо правильної адреси іпотечного майна, на яке необхідно звернути стягнення, ПАТ «Державний ощадний банк України» просив заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Додатковим рішенням Лановецького районного суду від 24 лютого 2017 року заяву ПАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії Тернопільського обласного управління АТ «Ощадбанк» про ухвалення додаткового рішення задоволено.

Резолютивну частину рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 16 березня 2010 року по справі № 2-114/10р. викладено в наступній редакції:

-«достроково стягнути з ОСОБА_1 в користь філії Лановецького відділення № 6387 ВАТ «Державний ощадний банк» 836 952 грн 61 коп. та судові витрати по справі: державне мито в сумі 1700 грн та 120 грн витрат на ІТЗ, шляхом звернення стягнення на заставне майно ПП «Фортуна» в особі директора Кравчука Т . Ю. згідно договору іпотеки № 2207 від 18 липня 2008 року: нежитлову будівлю (будівля адмінбудинку), що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 392,10 кв. м, що належить іпотекодавцю згідно свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Лановецької міської ради Тернопільської області 16 серпня 2007 року на підставі рішення виконкому № 89 від 26 березня 2007 року та зареєстрованого Лановецьким районним бюро технічної інвентаризації 16 серпня 2007 року згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15612147 виданим 16 серпня 2007 року, реєстраційний №19951272, номер запису 473 в книзі 4К. Предмет іпотеки знаходиться на земельній ділянці площею 0,84 га, наданій іпотекодавцю в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданим Лановецькою селищною радою 10 квітня 2001 року на підставі рішення виконкому Лановецької селищної ради народних депутатів від 16 березня 2001 року № 144, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29».

Суд першої інстанції виходив з того, що при винесенні рішення від 16 березня 2010 року судом не прийнято до уваги додатки, які були долучені до позовної заяви, зокрема іпотечний договір від 18 липня 2008 року, та винесено рішення про звернення стягнення на майно, яке не є предметом договору іпотеки та яке не належить майновому поручителю боржника, в результаті чого дана обставина впливає на можливість реалізації іпотечного майна, фактичного виконання рішення суду та можливості реального погашення заборгованості згідно кредитного договору, а тому дійшов висновку про наявність підстав для винесення додаткового рішення, яким конкретизовано резолютивну частину рішення в частині адреси майна, на яке слід звернути стягнення.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, додаткове рішенням Лановецького районного суду від 24 лютого 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення по справі.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви банку про ухвалення додаткового рішення.

Касаційна скарга мотивована тим, що наведені судами попередніх інстанцій підстави та мотиви ухвалення додаткового рішення по справі є такими, що істотно суперечать вимогам норм процесуального права, оскільки не входять до вичерпного переліку підстав, за наявності яких можливо прийняття додаткового рішення, і які визначені частиною 1 статті 220 ЦПК України 2004 року. Крім того, прийняття судом додаткового рішення поза межами строку виконання рішення суду також суперечить імперативним вимогам частини другої статті 220 ЦПК України 2004 року. Прийняття чи неприйняття до уваги судом тих чи інших додатків до позовної заяви чи інших доказів, може бути виключно підставою для зміни чи скасування рішення суду, а у випадку ж допущення помилки (описки), цивільно-процесуальним кодексом передбачено винесення ухвали про виправлення описки, а не додаткового рішення.

Короткий зміст заперечень на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів

У серпні 2017 року ПАТ «Державний ощадний банк України» подало до касаційного суду заперечення на касаційну скаргу, у яких просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, посилаючись на те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про ухвалення додаткового рішення, конкретизувавши резолютивну частину рішення в частині адреси майна, на яке слід звернути стягнення. Крім того рішення суду від 16 березня 2010 року, яке набрало законної сили та яке фактично не виконане, на момент ухвалення додаткового рішення перебувало на виконанні в органах державної виконавчої служби та державним виконавцем вживалися заходи примусового виконання, а тому доводи касаційної скарги є безпідставними.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 2-114/2010 з Лановецького районного суду Тернопільської області. Зупинено виконання додаткового рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року вказану справу призначено до розгляду.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У квітні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами установлено, що рішенням Лановецького районного суду від 16 березня 2010 року позов ВАТ «Державний ощадний банк» задоволено. Достроково стягнуто з ОСОБА_1 на користь філії Лановецького відділення № 6387 Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк» 836 952 грн 61 коп. (з них 700 000 грн основного боргу, 122 515 грн 05 коп. проценти, 14 437 грн 56 коп. пеня за несвоєчасну сплату процентів) та судові витрати по справі (державне мито в сумі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи), шляхом звернення стягнення на заставне майно приватного підприємства «Фортуна» в особі директора ОСОБА_2 згідно договору іпотеки № 2207 від 18 липня 2008 року, а саме нежитлову будівлю (будівля адмінбудинку), що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 392,10 кв. м, що належить іпотекодавцю згідно свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Лановецької міської ради Тернопільської області 16 серпня 2007 року на підставі рішення виконкому №89 від 26 березня 2007 року та зареєстрованого Лановецьким районним бюро технічної інвентаризації 16 серпня 2007 року згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №15612147, виданим 16 серпня 2007 року, реєстраційний № 19951272, номер запису 473 в книзі 4К і знаходиться на земельній ділянці площею 0,84 га, наданій іпотекодавцю в постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування землею серії НОМЕР_1 , виданим Лановецькою селищною радою 10 квітня 2001 року на підставі рішення виконкому Лановецької селищної ради народних депутатів від 16 березня 2001 року № 144, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 29.

08 квітня 2010 року Лановецьким районним судом на підставі рішення суду видано виконавчий лист № 2-114/2010 р.

12 серпня 2016 року Управлінням державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Тернопільській області повернуто заяву з реалізації арештованого державним виконавцем майна, оскільки предметом договору іпотеки є нежитлова будівля (адмінбудинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 в, а згідно виконавчого документа зверненню стягнення підлягає нежитлова будівля (адмінбудинку), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Також судами встановлено, що за договором іпотеки від 18 липня 2008 року предметом іпотеки є нежитлова будівля (будівля адмінбудинку), що знаходиться в АДРЕСА_1 , загальною площею 392,10 кв. м, яка зазначена в плані під літ. «А» і належить іпотекодавцю на праві власності відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Лановецької міської ради 16 серпня 2007 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 220 ЦПК України2004 року суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 367 цього Кодексу; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд ухвалює додаткове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням сторін. Їх присутність не є обов`язковою. На додаткове рішення може бути подано скаргу. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Тобто, вказана норма процесуального закону встановлює, визначає та регламентує підстави вирішення питання про ухвалення додаткового рішення.

Даний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення є вичерпним.

Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви.

Додаткове рішення суду - це такий акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог його повноти. Додаткове рішення суду ухвалюється тоді, коли суд не вирішив усі заявлені вимоги у справі або не розв`язав окремі процесуальні питання.

Суд не вправі під видом додаткового рішення змінити зміст рішення або розв`язати нові питання, що не досліджувалися в судовому засіданні.

З матеріалів справи вбачається, що рішення суду першої інстанції від 16 березня 2010 року було прийнято в межах заявлених позовних вимог, в рішенні зазначена точна сума грошових коштів, які підлягають стягненню, та майно, на яке необхідно звернути стягнення, вирішено питання про судові витрати.

Таким чином під час ухвалення судового рішення у березні 2010 року судом було розглянуто всі вимоги позивача, зазначені в позовній заяві, дана оцінка всім доводам та доказам, які надав позивач, на підставі чого ухвалено рішення про задоволення позовних вимог банку.

Разом з тим, звертаючись до суду у листопаді 2016 року із заявою про ухвалення додаткового рішення шляхом виправлення адреси іпотечного майна, на яке необхідно звернути стягнення, банк фактично просить змінити резолютивну частину рішення суду, що суперечить вимогам процесуального законодавства.

Суди попередніх інстанцій на вказане вище уваги не звернули та не врахували, що мотиви, викладені позивачем у заяві, не можуть вирішуватися в порядку ухвалення додаткового рішення відповідно до вимог статті 220 ЦПК України 2004 року.

Крім того, задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення, суди попередніх інстанцій не надали будь-якої оцінки вимогам частини другої статті 220 ЦПК України 2004 року, відповідно до якої заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано лише до закінчення строку на виконання рішення, та належним чином не перевірили, чи не закінчився строк на виконання рішення Лановецького районного суду від 16 березня 2010 року.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до вимог статті 220 ЦПК України 2004 року є вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, і така підстава як конкретизація резолютивної частини рішення щодо адреси майна в ньому відсутня.

При цьому суд, при ухваленні додаткового рішення, не може змінити суті основного рішення, проте в даному випадку суди змінили резолютивну частину основного рішення, що не відповідає нормам процесуального законодавства.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, додаткове рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Додаткове рішення Лановецького районного суду Тернопільської області від 24 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 28 березня 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції скасовані рішення судів першої та апеляційної інстанцій втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Жданова

Судді:В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук

М. Ю. Тітов